Новини з рубрики «Освіта»

В ПТУ №8 відбувся обласний конкурс професійної майстерності кондитерів

Участь у цьому заході брали учні з Ужгорода, Мукачева та Берегова. Компетентне журі, яке очолювала Людмила Горячова – методист ОМНЦ м. Ужгород, оцінювало теоретичні завдання учнів.
Було дуже важко правильно оцінити знання та вироби учнів, бо всі кондитерські вироби були гарними.
Переможцем конкурсу став представник із ПТУ-20 (м. Ужгород) – Василь Бублик, ІІ місце в Миколи Селезньова (ПТУ-8, м. Мукачево) ІІІ – у Максима Васильєва ПТУ-15 (м. Мукачево).
Такі результати довели, що хлопці можуть бути чудовими кондитерами.
Найкращими в номінації були: Діана Шершньова ПТУ-20 (м. Ужгород) –“За найкращу композицію”, Віктор Голомб ПТУ-15 (м. Мукачево) – “За найкращий задум”, а також Юрій Шершун ПТУ-8 (м. Мукачево), Тетяна Рибкович ПТУ-11 (м. Берегово).
Всі учні отримали цінні призи, подарунки та дипломи.
Щиро дякуємо за допомогу в організації конкурсу директору та майстрам виробничого навчання ПТУ-15.

Днями у Верхньовизницькій ЗОШ І-ІІІ ступенів відбулася зустріч школярів випускних класів із колишніми учнями, що зараз навчаються у вищих учбових закладах. Приємною видалася розмова: студенти поділилися досвідом про те, які професії собі вибрали, та враженнями від вузів, у яких навчаються. Учням цікаво було слухати майбутнього юриста – М. Добоша, політолога – М. Михайла, інженера лісу – М. Соскіду, хіміка – О. Гузинець, історика – Л. Фаринич та багатьох інших.
На адресу вчителів лунали слова подяки, зокрема Ю. Гутнику – директору школи, А. Шепі – завучу, М. Євтушенко – заступнику директора з виховної роботи.

Зайнятість дітей у позаурочний та позанавчальний
час – засіб запобігання злочинності й правопорушень

Цікавими й змістовними видалися зимові канікули поточного навчального року для вихованців гуртків Центру туризму, краєзнавства, екскурсій та спорту м.Мукачево. Запізніла зима не залишала вибору педпрацівникам ЦТКЕС. Так, 2 січня 2003 року, в приміщенні кооперативного фінансово-комерційного технікуму проведено зимову першість серед школярів міста з настільного тенісу ”Різдвяні зустрічі”. На цей раз не мали рівних собі команди ЗОШ № 11, 13, 20, які й розділили призові місця. А в особистому заліку переможцями та призерами серед юнаків стали Е. Матьнівський (ЗОШ № 11), І. Рубіш (ЗОШ № 4), О. Бідзіля (ЗОШ № 20). Серед дівчат відзначилися К. Шамоді (ЗОШ № 13), Н. Лещинець (ЗОШ № 2), К. Савіна (НВК “Гармонія”).
А нещодавно гуртківці вирушили в одноденний практичний семінар із гірськолижного туризму в санаторій “Синяк”, після завершення якого акцент у роботі ставитиметься на організації занять із гірськолижного туризму в ході одноденних поїздок на спортивно-оздоровчу базу “Синяк” та проведення 2-го етапу ХІV туристичної спартакіади – першості серед школярів міста з гірськолижного туризму.
Від імені вихованців та педпрацівників ЦТКЕС хочеться висловити щиру подяку народному депутатові України Віктору Балозі та голові районної ради Іллі Токарю за солодкі різдв’яні подарунки, а також керівництву гірськолижної бази “Синяк ” за розуміння проблем розвитку дитячого туризму.

У вересні 1999 року в Мукачеві відчинив свої двері перший на Закарпатті ліцей із посиленою військово-фізичною підготовкою. Подія? Так. Хоча звикли тут працювати і рухатися вперед скромно, без помпи, з гідністю. Про те, чим живе ліцей, якою бути нашій армії завтра розповів у інтерв’ю його начальник підполковник Олександр Олексійович Гальченко. Головне, чого бажає він своїм вихованцям, щоб ніколи не довелося їм вибирати між совістю та наказом. У нашій історії таке вже бувало…

— Олександре Олексійовичу, мені запам’яталося, як під час нашої минулої розмови ви сказали про своїх вихованців: “Краще їх підберемо ми, ніж їх підбере вулиця”. Це щось в дусі колишніх суворівських училищ?
— А ми і є наступниками суворівських училищ. Ліцей створений за розпорядженням Президента про розширення мережі таких ліцеїв. При цьому перша й основна наша мета – це соціальний захист дітей-сиріт та напівсиріт, із родин чорнобильців, військовослужбовців (таких у нас 40 відсотків), учасників бойових дій тощо. Всі вони користуються пільговими умовами при вступі до військових навчальних закладів. Ми даємо виховання кардинально інше, аніж це робить вулиця… Вічні людські цінності – гідність, честь, людяність, почуття відповідальності. На превеликий жаль, у стінах закладу вони бачать і вчаться одному, а на вулиці – їх підстерігає інша “школа”.
— Що змінилося за останні два роки в ліцеї?
— Повністю реконструювали навчальний корпус, вводимо в експлуатацію інший на три класи, прибудували вестибюль. Навесні ремонтуватимемо житлове приміщення, де мешкатимуть ліцеїсти. Появився комп’ютерний клас, відповідно облаштовано класи англійської та німецької мов. Маємо хоч і невелику, але власну бібліотеку, відремонтований актовий зал. Так що помаленьку-потихеньку обживаємося на новому місці.
— Це що стосується навчального процесу та побуту ваших ліцеїстів. А що собою являє посилена військово-фізична підготовка, на яку ви робите великий акцент?
— Почнемо з розмежування: по-перше, у нас більш розширена та поглиблена програма допризовної підготовки, аніж в учнів загальноосвітніх шкіл, вона включає і воєнну підготовку – це і тактика, і “стройова”, і вогнева підготовки, вивчення загальновійськових уставів, але виключно в рамках програми, якою ми керуємося. По-друге, фізична підготовка вимагає не тільки загальнофізичні вправи, а й прикладну фізичну підготовку, ранкову фіззарядку, спортивно-масові післяобідні заходи. В підсумку ми безперечно забезпечуємо масштабнішу фізпідготовку, що само собою зрозуміло. До того ж, планові польові походи наприкінці першого курсу – по 5 днів виключно практичних занять – мають за мету отримання практичних навиків із тактики бою, захисту від зброї масового ураження. Ліцеїсти по-іншому, ніж їх ровесники “на гражданці”, призвичаюються до дисципліни й порядку, що, підкреслюю, тільки частково наближені до умов військовослужбовців. Через поступове призвичаєння до дисципліни й порядку ми потенційно полегшуємо їхню участь у майбутньому, коли вони стануть військовими курсантами.
— В якому віці можна стати ліцеїстом?
— Це вік від 15-ти. Ліцеїсти по закінченні отримують атестат про загальну середню освіту.
— Хотілося б повернутися до того, з чого ми розпочали розмову, щодо соціального захисту. В цьому контексті цікавим є статистичне співвідношення пільгових ліцеїстів…
— Так званих круглих сиріт у нас небагато, всього шестеро, але це ті діти, які залишилися повністю без опіки. З метою їх виявлення ми співпрацюємо разом із обласним управлінням освіти. Як правило, сироти є учнями шкіл- інтернатів. Інші пільгові категорії: напівсироти – їх у нас 14, діти з малозабезпечених сімей. Сироти, які хоча б на “трійки” складають вступні іспити, мають повну перспективу стати ліцеїстами. Тобто 15-річний сирота, за бажання навчатися у нас, – буде тут, незважаючи на результати вступних іспитів.
— Певною мірою, ви рятуєте багатьох, як кажуть, “безхозних”, нікому не потрібних у цьому суворому світі дітей…
— На кожного чекає своя доля, вона може скластися по-різному, індивідуально. Важливо вже те, що дитина нагодована, спить у теплі, має самоповагу, відчуває себе особистістю, адже їй створюються умови для самореалізації та самоствердження.
— А якщо такий підліток захоче піти від вас?..
— Підліток-сирота?.. Доволі довга процедура оформлення паперів, з’ясувань тощо. У нас такого практично не було. Щоправда, траплялося, забирала мама…
— Яке майбутнє чекає на ваших випускників, це військове життя?
— Не обов’язково. Людина вільна у своєму виборі. За 2 роки, “нюхнувши” що таке військова служба, ліцеїст може відмовитися від неї надалі. Або навпаки. При другому виборі наші випускники можуть продовжити навчання як у цивільних, так і у військових вузах. Приміром, один наш випускник вступив до Академії Служби Безпеки України, інший, до речі, круглий сирота, самостійно вступив до юридичної академії. Міністерство оборони щорічно в якості наказу Головного управління кадрової політики видає рознарядки по військових навчальних закладах на 3-5 місць, на які наші випускники вступають на пільгових підставах. Тобто за 2 роки наш ліцеїст має заробити собі направлення і з ним прямувати до військового училища. З 50 перших випускників ліцею 41 – навчається виключно у вищих учбових закладах, як цивільних, так і військових. За підсумками 2002 року, з 55 випускників – 44 на сьогодні є студентами вищих учбових закладів.
— А чи є такі, хто сам собі шукав і знайшов роботу?
— Є й такі, хто стоїть нині на базарах, але це двоє-троє.
— Причини?..
— Ну, які можуть бути причини? Скажімо, юнак відмінно підготовлений і має направлення на навчання. А ось у його батьків немає коштів на те, щоб оплатити дорогу від Великого Березного до Харкова. Розумієте? Один наш вихованець поїхав до Севастополя й там “на ура” поступив до військово-морського училища, а іншому, як з’ясувалося, батьки не змогли знайти грошей… на білет. І такі, на жаль, бувають причини.
— Чи є складні підлітки-ліцеїсти?
— Звичайно. А ви зустрічали “простого й легкого” 15-річного юнака? Я також ні. Механізми силового впливу у нас відсутні. Переконання, бесіди… Якби наші педагогічно-виховні напрацювання своїм позитивом співпадали хоча б частково з тим, що твориться за межами ліцею, – ефект був би! А так… Виходить дисонанс, розбіжність між тим, до чого ми закликаємо і чому вчимо, з тим, що вони зустрічають на вулиці…
Хочемо ми того чи ні, а 50-мільйонна європейська держава без міцної армії – це несерйозно, незважаючи на те, з ким би ми сьогодні не співпрацювали…
— Яким ви бачите майбутнє нашої армії?
— Вона має бути менш чисельною, більш мобільною, добре технічно оснащеною, підготовленою. Цей комплекс і є – боєздатність. Якщо ставити питання так, щоб курсанти харчувалися, як студенти, й купували одяг самотужки – то це невірно. Бо якщо ми готуємо кадрового військового, то без фізичної підготовки зробити це немислимо. А фізична підготовка, як це не банально, передбачає, насамперед, науково обгрунтоване харчування. Ми годуємо ліцеїстів 4 рази на день за розробленим лікарями раціоном, і це нормально.
Має бути єдино вироблена лінія підготовки до армії, але її наразі немає.
— Як особисто у вас поєдналися педагог і військовий? Чи маєте шефів?
— Знаєте, річ у тім, що моя посада з педагогікою фактично має мало спільного. Я більше господарник. Ми знаходимося на дійсній військовій службі й відкомандировані розпорядженням Кабміну до Закарпатської ОДА з 1999 року. Починали з нуля нову в області справу. Байдужі люди в нашому закладі не затримуються. Педагоги спершу, кажучи відверто, дещо остерігалися йти до нас на роботу. Гадаю, що через створені негативні стереотипи про армію. Варто пригадати хоча б той же “Тайговий роман”, де офіцер бігає з пістолетом по селищу… Дивлячись подібні витвори , слід робити поправку на авторський і художній домисел. Інакше виходить, що армія – це суцільне болото. А скажіть, будь ласка, до кого насамперед тягнуть руки по допомогу під час паводків, землетрусів, різних катаклізмів? До армії.
На відміну від цивільного навчання, де має місце “розкажи”, військове навчання ставить акцент на “покажи”. Не можна розказати ліцеїсту, як саме треба стріляти, треба це показати. А коли здійснюється марш-кидок у складі роти, то офіцер теж біжить, тому що це біжить рота, а не ліцеїсти чи солдати роти…
Нашими шефами є офіцерське зібрання УСБУ в Закарпатській області, від яких наші вихованці отримали Новорічно-різдвяні подарунки.
— Тобто суворівські училища, їхні принципи, не вичерпають себе ніколи?
— Так. В ідеалі навчання у ліцеї мало б тривати не 2, а 4 роки, щоб було коли розібратися і в житті, і в собі, і в своїх бажаннях. 75 юнаків на курс будемо набирати цього року, тобто – три взводи, три класи по 25 чоловік. До слова, конкурс при вступі у нас такий: 2,5 абітурієнта на одне місце у 2001 році й 2,2 – торік.
— Удачі й миру вам та вашим вихованцям !

У Мукачеві відбувся “круглий стіл” з цієї проблеми

У ході візиту Академіка, Секретаря відділення педагогіки і психології ПТО АПН України Нелі Григорівни Ничкало на Закарпаття відбулася її зустріч за “круглим столом” із заступником начальника обласного управління освіти та науки В. Тороній та директорами професійно-технічних училищ Мукачева. Проінформувавши представників ПТО області про перспективи розвитку та реорганізації системи ПТО в Україні Н.Г. Ничкало зупинилася на проблемах, які мають місце в системі ПТО на місцях. Особливо актуальним є знання цих проблем у зв’язку з підготовкою до дня Уряду та парламентських слухань перспектив розвитку системи ПТО в державі та її реорганізації.

Під час обговорення питання директори ВПУ-3, ПТУ-7, 8, 15 та 31 відзначили, поряд із позитивними зрушеннями існує багато проблем, вирішення яких дало б можливість піднести систему ПТО на значно вищий якісний рівень.
Зокрема, спеціальності та професії, які готують училища на сучасному етапі не можна віднести до технічних. Тому цілком можливо видозмінити визначення назви навчальних закладів і системи, назвавши їх професійними училищами або училищами професійної підготовки та професійними ліцеями, системи в цілому – професійна освіта.
Для забезпечення чіткої управлінської вертикалі системою ПО назріла необхідність внести зміни до статті 6 розділу ІІ Закону України «Про професійно-технічну освіту», чітко визнавши, що органом державного управління освітою є Національний (Державний) комітет професійної освіти, який є спеціально уповноваженим органом виконавчої влади у сфері ПО.
На місцях органами управління ПО області є державні органи влади та створені в їх структурі комітети (управління) професійної освіти. Одночасно з реорганізацією управлінської вертикалі конче необхідно надати цим структурам статус юридичної особи та здійснювати через них державне фінансування галузі.
Для забезпечення системи ПО висококваліфікованими кадрами, припинення їх відтоку з системи слід переглянути систему оплати праці ІПП училищ привівши її у відповідальність ст.57 Закону України «Про освіту» та прирівняти до середньо-статистичної у виробничій сфері. У системі вищої освіти ширше запроваджувати інженерно-педагогічні факультети з підготовки як викладачів спецдисциплін так і майстрів виробничого навчання всіх спеціалізацій, на навчання в яких приймати за рекомендаціями училищ кращих випускників без вступних випробувань. Це дасть реальні гарантії на повернення в колективи спеціалістів підготовлених до роботи в системі ПО. Ця проблема потребує негайного вирішення, так як більша половина ІПП в системі ПО передпенсійного віку.
В річні кошториси фінансування повинні обов’язково включатися і фінансуватися в повному обсязі суми витрат на статті придбання матеріалів, обладнання, поточні та капітальні ремонти обладнання, будівель, будівництво та реконструкція систем енерго та теплопостачання.
Лише за умови виділення коштів на комп’ютеризацію навчально-виховного процесу, запровадження нових інформаційних технологій можливі якісні зміни в системі підготовки та перепідготовки робітничих кадрів. На превеликий жаль, ці питання на сьогоднішній день не вирішуються.
З метою збереження державних коштів на підготовку та перепідготовку робітничих кадрів повинно бути розроблене державне замовлення на підготовку робітників у розрізі професій та спеціальностей. Виконання цього завдання необхідно покласти на регіональні управління економіки та центри зайнятості, які, знаючи перспективи розвитку економіки регіону та інвестиційні проекти і програми, замовляють під них підготовку робітничих кадрів у розрізі професій та спеціальностей.
Необхідно запровадити контроль за рівнем професійної підготовки та наявністю відповідної кваліфікації у працівників приватних структур.
Перепідготовку незайнятого населення за угодами з центрами зайнятості здійснювати тільки за умови 100 % гарантії з боку центрів на працевлаштування перепідготовлених робітників.
Вирішення вищеназваних проблем дозволило б піднести рівень та якість підготовки робітничих кадрів у системі ПО на значно вищий рівень. У пропозиціях питання, підняті ІП-колективами училищ м.Мукачево відображені лише основні вирішення інших можливе безпосередньо на місцях.
За дорученням інженерно-педагогічних колективів ПТУ-7, ПТУ-8, ПТУ-15, ПТУ-31