Новини з рубрики «Робота»

5 жовтня в Ужгороді на спільному малому інноваційному підприємстві “АВА ЛДТ” під час зварювальних робіт при ремонті паливного баку стався вибух. Внаслідок нещасного випадку був травмований 42-річний слюсар Олександр Янкович. На жаль, під час хірургічного втручання в Центральній міській клінічній лікарні він помер. Обставини нещасного випадку з’ясовує спеціальна комісія з розслідування Територіального управління Держнаглядохорон-праці в Закарпатській області. Як повідомила прес-служба ТУ Держнаглядохоронпраці, загалом за 9 місяців поточного року зареєстровано 77 нещасних випадків, в яких постраждало 99 осіб, з них – 13 померло.

А тепер вдячні й мукачівці

Отже, знайомтеся: Вільмош Золтанович Вахтенгайм. Та, зрештою, чи потрібно представляти цю скромну і добропорядну людину, коли її знає в обличчя або лагодив у нього взуття чи не кожний другий мукачівець. Його професія давня і вічна, як цей світ, він – швець.

Скажіть, будь ласка, хто може замінити вправні руки “шустера”: пришити у потрібному місці непомітну латку, заклеїти на туфлях чи задорого куплених модерних черевиках або кросівках платформу, що “розкололася” навпіл, відновити на жіночих казкових туфлях “каблуки-шпильки”… Поки що таких суперроботів і комп’ютерних систем цивілізація не винайшла. Станеться зі взуттям якась оказія – і ми тут же поспішаємо до майстра-шевця.
Сьогодні не треба доводити, яке “високоякісне” взуття нам пропонують всілякі там пройдисвіти в мукачівських “фірмових” магазинах та на “барахолках”. На вигляд ніби око милується. А взуєш, станеш у першу калюжу – і вже відклеїлася підошва, потріскалася шкіра, у кращому випадку – у черевику захлюпала вода… Подібних випадків – не переказати. Ось і йдуть розчаровані мукачівці до Вільмоша Золтановича за розрадою.
Неодноразово бував у нього в подібних випадках і я. Помітив одне: Вахтенгайм ще нікому в допомозі не відмовив. Навпаки, зробив усе так, щоб взуття носилося довше, ніж “новоспечене” абияк. І клієнти, які ще вчора були у відчаї, сьогодні йдуть від майстра задоволеними.
Вільмош Золтанович відпрацював, як він каже, у “шустераї” (тобто шевцем) 43 роки. Став високодосвідченим майстром. У 1990 році від Мукачівської фабрики “Ремвзуття” півроку відробив майстром із ремонту взуття у Німеччині. І високоточні й педантні німці роботою мукачівського шевця були задоволені. Вільмош Золтанович мав нагоду працювати майстром із ремонту взуття у сусідніх Угорщині й Словаччині. І звідусіль повертався в Мукачево з грамотами й подяками.
Та найбільше вдячні Вахтенгайму мукачівці й клієнти навколишніх сіл. До нього йдуть люди й з Іршави, Сваляви, Берегова, обласного центру. А це вже неабияке визнання майстерності.
Чотири роки тому Вільмош Золтанович викупив у Мукачеві на вул. Мічуріна, 1, кімнатку в п’ятиповерхівці на першому поверсі й обладнав тут зручну майстерню з ремонту взуття. Викупив і патент, має дозвіл, своєчасно сплачує податок, вносить плату за спожиту електроенергію. І робить добро людям. За що вони йому щиро вдячні.

З нагоди свята Дня Правосуддя прийміть щиросердечні поздоровлення і слова вдячності за високий професійний рівень, сумлінну працю на благо народу України.
Бажаю Вам у ці святкові дні доброї волі, міцного здоров’я, духовної наснаги, професійних здобутків. Нехай кожен день приносить радість і затишок у Ваші домівки, щирою буде повага серед людей.

- Чи правомірно не береться до уваги під час обчислення середньомісячного заробітку для призначення пенсії надбавка за роботу в районах Крайньої Півночі (районний коефіцієнт)?

- У рамках угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць СНД у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць цієї Угоди та членів їхніх сімей реалізується за законодавством держави, на території якої вони постійно живуть.

Раніше чинним законодавством колишнього Союзу було передбачено обчислення стажу роботи в районах Крайньої Півночі в заробітку з урахуванням районного коефіцієнта.

Із набранням чинності з 1 січня 1992 року Закону України “Про пенсійне забезпечення” зазначені пільги під час обчислення стажу роботи та середньомісячного заробітку не передбачено. Періоди роботи в районах цієї місцевості зараховуються до стажу роботи для призначення пенсії в календарному обчисленні, тобто рік роботи в районах Крайньої Півночі зараховують до загального стажу, а під час обчислення середньомісячного заробітку надбавка за роботу в районах Крайньої Півночі (районний коефіцієнт) не нараховується.

Як би ми критично не оцінювали ситуацію зі свободою слова в Україні, все ж таки ми є свідками й беремо участь у народженні вільної й натхненної преси. Це важкий, але цікавий і хвилюючий процес. І чим швидше українські ЗМІ стануть по-справжньому вільними, тим скоріше країна вийде на рівень високих демократичних стандартів.
Що ж робити, аби прискорити процес становлення незалежних мас-медіа? Журналістам якнайшвидше пора позбуватись різноманітних зовнішніх і внутрішніх важелів тиску. Політична цензура повільно, зі «скрипом» відходить у минуле, але журналістам розслаблятися не слід, бо «сильні світу» цього будуть використовувати ще більш підступні способи впливу на пресу. Після падіння цензури зросте роль «халявних» фуршетів, якими завершуються урочисті засідання, презентації, прем’єри й куди люб’язно запрошують представників мас-медіа. Якщо бути щирими, то охочих поласувати дармовими делікатесами серед пишучої братії вистачає. І мало хто задумується, що з кожним випитим келихом шампанського чи з’їденим бутербродом з ікрою журналістські публікації стосовно організаторів фуршетів будуть обережнішими, м’якшими й поступливішими. А хазяї таких гостин уважно слідкуватимуть, щоб «акули пера» більше їли й пили, бо менше будуть їм вставляти палиці в колеса. Веду до того, що цими гостинами журналістів приручають і втрачається об’єктивність й неупередженість. Та й бути серед запрошених на фуршет з прихованим «шкурним» інтересом шкідливо для здоров’я. Згадаймо слова Біблії: «… Не їж хліба в злоокого й не пожадай лакомств його». Він скаже: «Їж та пий, але серце його не з тобою, той кавалок, якого ти з’їв, із себе викинеш, і свої слова надаремно потратиш». Коментарі, як кажуть, зайві…
На превеликий жаль, на даний час журналісти не стали самодостатньою силою, поки що не ми граємо, а нами бавляться. Пора з цим покінчувати й бути морально готовими опиратися будь-яким проявам затикати журналістам рота. Пам’ятаймо: ми отримаємо більше поваги в читачів, якщо писатимемо жорсткі й об’єктивні статті, аніж беззмістовні, добрі й «компліментарні».