Туризм
Наші новини

Любовний трикутник Віктюка фліртував в антрепризі Концедалова

Київський продюсер Володимир Концедалов (РПФ “Азарт”) привіз на театральні сцени Ужгорода і Мукачева виставу за п’єсою Гарольда Пінтера “Любовник”, постановку якої здійснив у Москві Роман Віктюк, а закарпатським глядачам її показали артисти Тетяна Стрельбицька та Віктор Міркінд. Але, за словами акторів, ніякої спеціальної координації щодо приїзду в Закарпаття з метром столичної сцени не було. Незважаючи на це, й у нас знайшлися палкі прихильники театрального дійства, здатні викласти за квиток по 25 гривень і більше.

- Скажи, пожалуйста, а как это терпит твой муж? Он, что, не чувствует мой запах, когда возвращается? Что он говорит сейчас, когда сидит в своем кабинете, зная, что здесь происходит? Как он терпит это? Наверное, надо с ним встретиться и поговорить, ведь он такой же мужчина, как и я. А ты – всего лиш баба (фрагмент вистави).

- Вікторе, для Вас Роман Віктюк – це хто?

- Це - один із найсерйозних шляхів сучасного театру, одна із найцікавіших творчих особистостей московського і світового театру. Це – визначна постать. Живучи у Москві, я маю можливість бачити гастролі інших театрів і порівнювати виступи.

- Наскільки його звертання до еротики необхідне в наш час?

- Життя завжди було і є еротичним. Це одна із умов нашого існування. Якщо раніше цій темі приділялося недостатньо уваги, то зараз, думаю, настав час говорити про еротику звичайною мовою, нічого не приховуючи. Тому вважаю, що Роман Григорович не робить якихось великих еротичних відвертостей, він просто вказує, що еротика існує.

- Виконувати свою роль у виставі Вам не було складно?

- Звичайно, виконання було і є складним. Складність у тому, що Віктюк задав жорстку схему, але одночасно окрилив нас для гри. Тому мені завжди хочеться грати на його найвищому рівні. Наскільки це вдалося - не мені судити.

- За своєю сутністю фінальна частина вистави є чоловічою чи жіночою?

- Стихію кохання несе жінка. Вона привносить у цей світ любов і вимагає її. Вся складність перипетій у тому, що чоловік намагається зрозуміти жінку - і не може, прямує до неї - і пролітає мимо. Висота еротики, як духовного стану людини, повністю закладена в жінці. Тому моя партнерка по виставі, Тетяна, є основним рушійним початком.

- Я спрашиваю, любовник приходил? – Да, приходил. – Он был в хорошей форме? – Знаешь, у меня так болит голова… - Нет, ты скажи, он был в хорошей форме? – Нам всем нужны выходные. – Как? Ему тоже?! А я почему-то думал, что у любовников их не бывает. Если бы я, например, был призван для исполнения функции любовника и почувствовал себя склонным к этой работе, то отказался бы от нее по невозможности выполнения непосредственных обязательств в их совокупности (фрагмент вистави).

- Тетяно, чи важко Вам, жінці, було виконувати на сцені роль коханки?

- Мені важко було її репетирувати. До Віктюка я любила грати характерні, важкі ролі, щоби ситуація вистави була максимально напруженою. Я навіть грала ролі божевільних жінок. А Віктюк вимагав від мене пластики, яку, можливо, побачив у мені. Він намагався це витягнути з мене, а я — навпаки, заховати. Все це повинно було працювати на ідею вистави і в якийсь момент я розкрилася.

- Може Віктюк хотів бачити в Вас жінку західного світу, а не ту, яка вихована радянською дійсністю?

- Не виключаю такого варіанту.

- Вихід на сцену жінки у негліже – чи є тут певний психологічний бар’єр для Вас?

- Абсолютно у негліже я нібито не виходжу. А те, що я роблю на сцені, - для мене не може бути перепоною. Для мене бар’єр – вийти на сцену. До всього іншого я ставлюся спокійно.

- А емоції в залі?

- Звичайно, що впливають. Сьогодні і глядачі в театрі були іншими, і їхня реакція відрізняється від ужгородської публіки. Були навіть оплески. Кожна нова площадка для нас - це, практично, нова вистава. Хоча усе визначено Віктюком, а ми можемо зробити лише невеличку імпровізацію. Сподіваюсь, що наступного разу, а він обов’язково буде, бо тепер прокладена лише перша стежка, люди повірять у наше існування і в те, що ми їх шануємо. Зараз ніхто не зможе сказати, що вистава – підробка, а ми – халтурники. Наступного разу ми також привеземо оригінал. Ми любимо кожного глядача у будь-якому куточку нашої землі. До зустрічі!

Рубрика: Культура
Про Закарпаття
Міста та селища
© Рідне Закарпаття: Ужгород, Мукачево, Хуст
Пишіть на andsale@hotmail.com