Туризм
Наші новини

Сказання про Чудотворну Ікону Пресвятої Богородиці Почаївської

Богородиця Почаївська

У минулому столітті і раніше люди відправлялися у путь по обітниці, за благословенням, у надії на зцілення від невиліковної хвороби, а найчастіше у нездоланному потязі доторкнутися до святині, понести і зберегти її у власному серці. Йшли прості люди, які не мали нічого, крім торбини з хлібом-сіллю за плечима. Вони збиралися по-двоє, по-троє, іноді й цілими сім’ями. Йшли пішки, а тягар пройденого шляху був частиною пожертви, яка приносилася святині. Коли після виснажливих днів путі здалеку, нібито з неба, з’являлися куполи собору, люди, піднявши голову до неба і до собору, осіняли себе хресним знаменням: значить, сподобив Господь дійти до обителі Матері Божої і преподобного Іова.

В наш час змінився спосіб паломництва. Тепер люди, як правило, до святих місць дістаються транспортними засобами. Тож одного разу, отримавши благословення від священика Мукачівського монастиря, група паломників на чолі із отцем Сергієм відправилася пізнім вечором у далеку путь, щоб, подолавши 350 км автошляху, у перші передранкові години опинитися на Службі Божій у святому місці усіх православних віруючих – Свято-Успенській Почаївській Лаврі, яка знаходиться на перетині Волинської, Тернопільської та Львівської областей.

Навколишній світ ще спить, а біля Чудотворної ікони Богородиці Почаївської твориться чернеча молитва. Під соборний спів тропаря “Непроходимая Врата” з висоти іконостасу на двох шовкових стрічках плавно знижується Чудотворна ікона із зображенням Матері Божої з Предвічною Дитиною на правій руці і починається всеношна. Приклавшись вустами до святині, яка має зовсім невеличкі розміри - 33х27 см, монастирська братія вузькою галереєю переходить потім у Печерну церкву до мощів преподобного Іова просити у свого святого ігумена благословення для денного послуху. Тут з шостої години служиться ранкова літургія, після якої - акафист біля мощів Преподобного. Потім в Успенському або у Троїцькому соборі служиться пізня літургія і треби, які замовляють богомольці: молебні, водосвяття, соборування, панахиди, приймаються індивідуальні сповідання.

Заснування Почаївської Свято-Успенської Лаври сягає у глибину віків.

“…Я вирішила побудувати і заснувати монастир для прожиття у ньому восьми ченців, людей добрих, набожного характеру, грецького віросповідання, підлеглих східній церкві. На кожному, хто б порушив волю мою на шкоду монастирю цьому, нехай перебуває анафема і всіляке неблагословення з прокляттям.” – написала у 1597 році місцева поміщиця Ганна Гойська у своєму “фундушевому записі” (заповіті), яким обдарувала монастир значними земельними наділами, маєтками і найдорогоцінним – Чудотворним образом Матері Божої.

У середині XVI століття на Волині, неподалік від Почаєва, у маєтку Орле жила православна поміщиця Ганна Гойська. Вона походила із давнього дворянського роду Козинських і залишилася вдовою земського судді Луцького Василя Гойського. У 1559 році через Волинь проїжджав грецький митрополит Неофіт і на велике прохання поміщиці зупинився для відпочинку у її маєтку. На знак подяки за гостинність, прощаючись, митрополит благословив її давньою іконою Богоматері, яку завжди зберігав біля себе як родинну святиню, доки Промисел Божий не підказав залишити її на Волині.

Свята ікона не відразу почала виявляти свою благодатну силу. Лише десь років через 30 слуги Гойських помітили якесь незвичне світло, що виходило із ікони. Поміщиця довго не хотіла вірити їхнім розповідям, аж доки сама на власні очі не побачила це світло. Після цього ставлення до ікони стало ще більш побожним. І через деякий час благодатна сила ікони сповістила про себе першими чудесами.

Ганна Гойська мала рідного брата Філіппа, який був сліпим від народження. Увірувавши у силу ікони, поміщиця умовила брата звернутися з молитвою до Пресвятої Богородиці, прохаючи дарувати йому зір. І дійсно, як тільки він щиросердно помолився перед іконою, очі його почали бачити. Після такого чуда поміщиця у супроводі ченців, священиків і великої кількості православного люду з хресною ходою перенесла образ цей чудотворний на гору Почаївську і віддала ікону на довічне зберігання ченцям, які жили у тамтешніх печерах.

Оселилися ченці на горах Почаївських після навали хана Батия, який у 1240 році захопив Київ і зруйнував усе святе. У пошуках притулку києво-печерські ченці йдуть на Волинь і знаходять його тут, на скелястій, залісненій горі. Сюди вони переносять суворий, аскетичний дух преподобних Антонія і Феодосія Печерських, а місце свого нового усамітнення називають на згадку про річку Почайну – притоку Дніпра, на березі якої стояв їх монастир. Тоді ж ченці сподобилися благословення Матері Божої. Вона з’явилася їм на скелі неопалимою купиною з короною на голові і скіпетром у руці, залишивши на камені слід своєї правої стопи, звідки почала витікати лікувальна вода.

Це явлення було благословенним знаком заступництва Богоматері для набожних ченців, які побудували на святому місці спочатку дерев’яну, а потім й кам’яну Свято-Успенську церкву, яка поклала початок у Почаєві храмового свята Успіння Божої Матері.

Після отримання “фундушевого запису” настоятелем монастиря у Почаєві став преподобний Іов (Іоанн Железо). Через деякий час він вже був змушений захищати православну обитель від онука і нащадка Ганни Гойської, Андрія Фірлея, який мав титул каштеляна Белзького, потім воєводи Сандомерського, був лютеранином і намагався порушити статті “фундушевого запису”, поступово забираючи від монастиря заповідане майно. У 1623 році слуги Фірлея вкрали Чудотворну ікону із монастиря, сподіваючись, що після цього ченці не залишаться на горі Почаївській. Суд по цій справі тривав чверть століття. Тільки перед своєю смертю Фірлей завершив тяжбу актом перемир’я з ченцями, які “не в унії знаходилися”. Чудотворна ікона Матері Божої була повернута Андрієм Фірлеєм монастиреві після випадку, який трапився з його дружиною на званому балу. Одягнувши дружину у церковний одяг, Фірлей дав їй у руки святу чашу, а для куражу приніс ще й Чудотворну ікону Почаївської Божої Матері. Але на дружину Фірлея “напав тоді біс лютий, яким вона була пригнічена ще довгий час”.

З тих часів Чудотворна ікона ніколи більше не полишала Гори Почаївської, сяючи чудесами і знаменнями во славу обителі і спасіння усіх, хто з вірою до неї приходить.

У 1771 році на місці давніх невеличких церков за проектом Готфрида Гофмана будується величавий трипрестольний собор у стилі пізнього бароко. На початку ХIX храм розписується львівським художником Лукою Долинським, а після пожежі, яка сталася у 1874 році, розпис обновляють лаврські художники разом із академіком Васильєвим. У 1833 році за наказом Найсвятішого Синоду монастир отримав титул Лаври і поступово набирав сучасного вигляду.

Вклонитися лаврським святиням приїжджають православні віруючі з усіх куточків Західної України, Києва, Білорусі і Молдови. В Успенському храмі за невеликою латунною огорожею біля першої праворуч колони знаходиться слід правої стопи Пресвятої Богородиці. Над стопою — ковчег із товстого жовтого скла з бронзовою кришкою і шовковою платою. За ним на стіні відлите з бронзи барельєфне зображення явлення Богоматері. Під ковчегом на камені знаходиться слід самої стопи, який виливає святу лікувальну воду. Богомольці п’ють її і несуть з собою цю благодатну воду, яка ще не один раз зцілить їх від душевних немочей і тілесних хвороб.

Про Закарпаття
Міста та селища
© Рідне Закарпаття: Ужгород, Мукачево, Хуст
    Пишіть на andsale@hotmail.com