Туризм
Наші новини

Залузькі бетлегеми колядували Міністрові Василю Дурдинцю

Два роки тому наш земляк, високий столичний гість В.Дурдинець вже колядував у Залужі. Нинішнього року, нового сторіччя і тисячоліття, він знову зустрів світле 2000-ліття від дня народження Ісуса Христа в родинному колі. Допоки на голубому куполі небесної тверді ще не засіяла вечірня зірниця, Міністр України завітав до Залузької середньої школи. Цього разу у ранзі Діда Мороза. Як виявилося, вже в ході зустрічі, на якій були присутні директор місцевої середньої школи Г.Фозикош та голова сільради В.Горват, він привіз для діточок навчального закладу понад 500 екземплярів художньої і політичної літератури та навчальні посібники.

- Я щасливий, - сказав В.Дурдинець, - що можу бодай щось зробити для свого рідного села. Мені приємно згадати, що допоміг сільській раді та громаді Залужа побудувати нову триповерхову школу. Бо та, в якій я колись навчався, була дуже стара і тісна, не відповідала вимогам навчально-виховнго процесу.

Кількома роками раніше я допоміг односільчанам газифікувати село. У своїх листах до мене люди повідомляють про те, що в селі ось уже кілька років стоїть, сяючи вікнами першого поверху, просто неба, недобудована сільська амбулаторія. Я дав слово землякам, що цього року Залузька амбулаторія стане до ладу. Адже на неї роками чекають хворі.

- Протягом цього року, - повідомив Міністр, - ми допоможемо в ремонті сільської шкільної котельні, аби створити для діточок якнайкращі умови для навчання.

Цього ж передріздвяного дня Міністр України з Питань надзвичайних ситуацій та захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи побував на могилі своїх батьків. Говорить В.Дурдинець:

- Для кожного з нас найсвятіше – це отча земля. Де б хто не був, кожному щемить душа припасти коліном до того клаптика землі, де ти народився, де на тебе чекають батьки, рідні, близькі з дитинства знайомі люди. Особливо це відчутно на схилі прожитих літ. Тут, на Ромочівському кладовищі – могили моїх батьків, тут коріння. І це не високі слова, це гостра потреба відчути свою дотичність, свою приналежність до отчих джерел і робити все можливе для того, щоб залишити на батьківській землі добрий слід.

“Не урви людям честі,” – наставляла сина мати. “Не зганьби нашого роду, поважай людей і чесно працюй,” – казав у напуття Василькові батько. Ті батьківські заповіти несе крізь усе своє тернисте життя.

Спершу було Слово…

Певно, побувати у рідному селі та ще й у День 2000-ліття Різдва Христового – це надзвичайна подія і заповітна мрія кожного живущого. Адже це сьогодні – головна подія ХХ століття. Світ бо ж за Біблією починався зі Слова. І Україна починалася зі Слова…

- Те вище Слово, - переконував Міністр, - з сатанинською злобою ворог рубав мечем, випікав залізом, садив на палі, морив голодом, спопеляв вогнем, кував у кайдани і мордував на сибірських морозах, виривав із серця і стирав із пам’яті, а Слово і сьогодні, минаючи два тисячоліття, всесильно світить на землі і на небі.

Любов до України, як любов до Бога, тяжко несла свій хрест на Голгофу, і на тому хресті її одвіку розпинали, а вона (любов) воскресла, і сяйво її воскресіння являло “І мертвим, і живим, і ненародженим” прийдешній день.

- Мені і досі щемить спомин, коли в Москві, де я працював у ЦК ВЛКСМ, а потім завідував відділом ЦК КПРС, мені делікатно сказали: “Незважаючи на те, що ви відповідальний працівник, вищого росту не очікуйте, оскільки ви є виходець з бандерівського краю”. Мене, як вогнем, обпекло: адже, пропагуючи ідеї рівності і братерства, держава насправді не сповідувала їх. Я був поранений у самісіньку душу. Такої образи до мене, до моєї Вітчизни я не зміг стерпіти і вирішив – ноги моєї більше в Москві не буде. Після року домагань, дякувати Богу і долі, я таки повернувся на рідну Україну. Цей відчайдушний крок дозволив мені залишитися собою, зберегти людську гідність, не зрадити землю, яка мене народила!

Радість дитячої колядки

- Василю Васильовичу, пригадайте-но дитячі роки, першу колядку. Напевно, цікаво повернутися в дитинство. Чи не так?

- З безмежною радістю згадую, як за два тижні до Різдвяних свят ми, ромочівські дітлахи, складали по копійчині гроші, аби купити кольоровий папір, різнобарвні стрічки і свічки для вертепа, з яким відчайдушним захопленням майстрували церковці і звізди. Як щиро, по-дитячому відверто з церковцею в руках бігали від двору до двору, вінчуючи людям радість Різдва Христового, добробуту і здоров’я.

Згадується, як в переддень свята мама пекла кругленькі білі калачики – на гостинці колядникам, намивала рум’янощоких яблук і дичок, готувала горішки, оселедця з цибулею… Таке не забудеться ніколи…

За згадками-споминами й не помітили, як на небосхилі засяяла перша вечірня зірниця. Родина Володимира Дурдинця – мати Марія Юріївна, дружина – Ганна Михайлівна і троє синів – Володя, Іллюша та першокласник Іванко запрошують гостей до столу. Разом з Василем Васильовичем розділити велику радість 2000-ліття Різдва Христового прийшли дружина Ольга Яківна, її донька Вікторія та онучка Олечка. За святвечірнім столом – рідна сестра Міністра Ганна Василівна з чоловіком Іваном Чопеєм.

Після привітання господаря, до родини звертається В.Дурдинець:

- Святе Письмо заповідає: “Шануй отця своєго і матір свою - добре тобі буде і довго житимеш на землі”. Найголовніше, що я виніс зі своєї родини, - продовжує Міністр, - це взаємоповага в сім’ї. Саме родина заклала в мене почуття відповідальності, а батьки навчили мене твердо стояти на землі і чесно працювати. Бо все, що мала моя родина, було зароблено чесною працею. Повагу до людей, відповідальність за свої дії і вміння чесно працювати я несу по дорозі життя ось уже 63 роки… З 2000-річчям Різдва Христового!

У такій щирій промові й Богоугодній колядці спливають перші вечірні години. А ось і перші весільники за вікном. Помічаю, що Василь Васильович увесь поринув у колядку. Спогади, думки, мрії, щасливі й сумні дороги – все переплелося в пам’яті. І лише коли стихла колядка, він, ніби прокинувшись з глибокого сну, потягся рукою до кишені. Четверо колядників, навінчувавши здоров’я, сили й достатку, почали виходити з двору. Аж тихий голос Василя Васильовича:

- Зачекайте хвилинку…

І як не намагалася господиня дому Ганна Михайлівна довести Міністру, що вона вже “розрахувалася” за колядку, Василь Васильович все ж додав у гаманця кожного по 5 гривень зі словами:

- Ви чудово колядували. Беріть, не ганьбіться…

Одних колядників час від часу змінювали інші. І всім сьогодні у сім’ї Дурдинців перепадала “надбавка” з рук Міністра. Полягали спати аж коли на вулиці вгамувалися колядники.

Наступного дня поважні столичні гості колядували ще в одного залузького Дурдинця – Юрія Ілліча. За святковим столом “Дивною новиною” їх вітали дружина господаря Тетяна Михайлівна, свати – літні люди Михайло Васильович і Ганна Василівна Гардубеї та діточки Людмилка В’ячеслав. В теплих щирих родинних обіймах вдячний Міністр вів себе дуже розкуто, говорив з 78-річним Михайлом Васильовичем про наділи та розпаювання землі, про те, як нечемно з людьми старшого покоління говорять окремі районні “чинуші”. Василь Васильович пообіцяв допомогти, щоб Указ Президента про реформу на селі задіяв у повному обсязі. Про ці неподобства Міністр дав слово проінформувати Кабмін та Президента держави. Цього разу суворий Міністр, що був у доброму настрої, залюбки погодився на інтерв’ю для обласної газети “Старий Замок”.

“Ми маємо йти до людей, а не вони до нас…”

- Що змінилося в Міністерстві надзвичайних ситуацій з часу Вашого призначення на високу й дуже відповідальну посаду Міністра? Як за цей період спрацював обласний штаб МНС?

- Змінився дух, стиль роботи. Головна ідея, яку наполегливо втілюємо у життя, – це запобігти аваріям і катастрофам, попередити, відвернути чи пом’ягшити їх агресивну дію. У разі неминучості біди, швидко допомогти людям, не залишити їх наодинці з вируючою стихією. Одним словом – не очікувати, а попереджати лихо. На виконання програми дій Кабміну Міністерство провело суцільну паспортизацію регіонів, включаючи райони, міста і села. Головна мета цього заходу полягає у визначенні всіх ризиків, притаманних кожному регіону, і, відповідно, визначені конкретні заходи по усуненню загрози. Сьогодні я авторитетно можу заявити, що на Закарпатті подібній минулій повеневій катастрофі не бути. Ми зараз внесли до Уряду пропозицію наполегливо продовжувати протипаводкову роботу в цьому році. І будемо ми будувати дамби на Тисі, Латориці і Боржаві не паперовими укріпленнями. Ми пережили грудень. І ніяких негативних наслідків не маємо. Започатковано пілотний проект “Карпатський регіон”. А наприкінці вересня в районі Ужгорода було вперше на Україні проведено Великомасштабні міжнародні навчання країн-партнерів і країн-членів НАТО “Закарпаття-2000”. Вони були організовані МНС України під егідою Євро-Атлантичного центру НАТО, спільно з Комітетом з питань планування на випадок надзвичайних ситуацій Штаб-Квартири НАТО. Тут були присутні рятувальні загони українців, поляків, австрійців, угорців, білорусів, молдаван, румунів, словенів, хорватів, швейцарців і шведів. Таким чином, Карпати об’єднали європейські держави в їх спільному прагненні до добробуту, партнерства та взаємодії в складних ситуаціях. Одна тільки Швейцарія вже виділила нам на протипаводкові роботи 5 мільйонів гривень, половина з яких вже надійшла до нашого бюджету.

Я задоволений роботою обласної держадміністрації та обласного штабу МНС. У другій половині цього місяця я проведу оперативну нараду двох штабів – уряду і області, на якій буде сплановано роботу на поточний рік. Наголошую, що 2001 рік – рік завершення всіх протипаводкових робіт на Закарпатті. Урядом затверджено програму протизсувних заходів і відселення з небезпечних районів понад 700 людей. На реалізацію цих заходів виділено 30 мільйонів гривень. Якщо торік у реалізації наслідків стихійного лиха МНС виділило 550 чоловік особового складу, то в цьому виділимо людей і одиниць техніки стільки, скільки буде необхідно.

- Чи товаришуєте з Президентом України, як колись у Верховній Раді першого скликання? Як Л.Кучма ставиться до вашого Міністерства?

- Скажу відверто, що Леонід Данилович прагне зробити все необхідне, аби консолідувати усі здорові сили України. Він дуже хоче зробити Україну сильною демократичною, економічно розвинутою і правовою державою. Я сповна підтримую його добрі і дуже необхідні суспільству наміри. Впевнений, що найближчим часом вони реалізуються. Щодо товаришування, то тут це слово недоречне. У нас з Президентом добрі ділові стосунки. Леонід Данилович особисто їздить по постраждалих регіонах і має повну і достовірну картину, що діється на місцях. Він всіляко допомагає нашому Міністерству в повному обсязі виконувати важку, часом небезпечну для життя людей роботу.

- Пане Міністре! Як Ви ставитеся до газети “Старий Замок”?

- Я читаю газету “Старий Замок”. Її мені за домовленістю регулярно надсилає до Києва чоловік моєї рідної сестри Іван Юрійович Чопей, якого закарпатці добре знають як поета і педагога. Газета цікава і весела. Тут завжди є сенсація, без якої газета не газета. Уміле поєднання минулого з теперішнім, співставлення доброго з поганим робить “Старий Замок” аналітичним виданням. А це завжди цікаво.

- Що хочете побажати закарпатцям?

- Завжди бути добротворцями, щирими оптимістами, творцями своєї долі. Безмежно любіть свою чарівну землю, чемно і чесно виконуйте свою роботу; ніколи ні за будь-яких обставин не тримайте образи на кого б то не було. Завжди робіть людям добро і воно повернеться вам сторицею. Здоров’я міцного, щастя постійного, любові безмежної до України осяйної!

Про Закарпаття
Міста та селища
© Рідне Закарпаття: Ужгород, Мукачево, Хуст
    Пишіть на andsale@hotmail.com