Туризм
Наші новини

З невеликого струмка починається ріка…

Малі річки продовжують всихати

З невеликого струмка починається ріка…” співається у популярній пісні наших батьків. І це незаперечна аксіома. Усе велике у природі починається з малого. Тому-то мережу дрібних річок, потічків і струмків можна образно назвати кровоносною капілярною системою, вологою якої живляться зелені пасовища, благодатна рілля, солідні індустріальні міста, урбаністичні мегаполіси і периферійні поселення.

Малі річки, як і малі діти, вимагають перманентної уваги й догляду. Та це не означає, що ми виявляємо їх у реальному житті. Згадаймо повсякденну практику недавнього тоталітарного режиму. Тоді локальні судини-водойми без роздумів приносили у жертву “грандіозним планам”. Реалізовували маячні задуми, як правило, рядові стрілочники-меліоратори. За задумом партійних керманичів вони ревно вирівнювали і спрямовували русла й течії в потрібному напрямку, по суті, перетворюючи їх в одіозні меліоративні канали. Лишень в межах Хуста й приміської зони “доблесні” меліоратори безпардонно втрутились в багатовікову природну течію кількох місцевих річок, що в недавньому минулому буквально кишіли екологічно чистою рибою, ондатрою, видрою, в’юнами і, навіть, рідкісними плазунами. Чи не найвідчутнішої шкоди природогуби завдали одній з найрибніших і найповноводніших приток Тиси – Хустецю, який бере початок з-під Копашнева. Третину віку тому ця симпатична зміїста річечка, петляючи зайцем через поля й нарцисову долину, цінним харчовим продуктом годувала сотні сімей Копашнева, Н.Селища, Нанкова, Ізи, притисянського міста. Скрутної післявоєнної пори численні дітлахи й дорослі вирушали на багатий Хустець із кошарками та відрами й поверталися в пенати з багатим уловом подуста, густери, мерени, головня, окуня, краснопірки, щуки. Нерідко із сріблястоперими до сіток потрапляли й вужі, тритони, ропухи.

Кому Хустець був годувальником, а кому - більмом у оці. Скажімо, радянським аграріям він заважав залучити додаткові гектари в сільгоспобіг. У пік весняно-осінніх паводків і затяжних злив Хустець заливав обширні луки, роблячи їх непридатними для обробітку, заносив намулом легендарну нарцисову долину.

Щоб приборкати норовливу річечку, функціонери дали “добро” на спрямлення. Як відомо, по прямій надлишок диких повеневих вод стікає значно швидше і менше завдає шкоди угіддям. Сподіваючись вчинити якнайліпше, зробили, як завжди, завдавши непоправної шкоди річці. Тепер її всіляко намагаються реанімувати. У заповідній зоні зростання рідкісного вузьколистого нарцису заборонено рибну ловлю. Проте Хустець нині страждає не стільки від любителів тихого полювання, скільки від численних забруднювачів, які у зоні міста встигли водойму трансформувати в одіозну каналізаційну канаву з побутовими нечистотами. В період паводків брунатна згубна бурда “злизує” із прибережних сміттєзвалищ ганчір’я, целофанові кульки й обривки паперу й лишає цю гидоту після повені на узбережжях і чагарниках. Якби у городян прокинулося елементарне сумління, вони б могли заставити себе очистити Хустець від бруду, влаштувавши щось подібне до суботника. Проте наш народ вельми інертний, щоб засукати рукави. Він все ще сподівається на доброго дядька, на палочку-виручалочку.

Тому хустянин не береться ні за Хустець, ні за Млиновицю, яка пересікає місто. Колись вона також блищала від срібноперих мешканців, тішачи уловом як дорослих, так і підлітків. Сьогодні колишня водойма нагадує стічну канаву, з якої спекотного літа тхне гнилим намулом. Свого часу її також спрямовували, навіть “закутували” в груби. Щоб не підтоплювала городи, сади і садиби, її зарегулювали. А найбільшу із приток Млиновиці – Чінчарку, не довго мудруючи, спрямували в меліоративний канал. Млиновицю також можна бодай трохи оздоровити, якщо дружно взятися громадою й прочистити від бруду та сміття бодай біля власних дворогосподарств. Та нікому проявити ініціативи.

Незавидна доля спіткала і колись рибний Ярок, що у Велятині. Пригадую, скільки разів сигналізував у всілякі інстанції, щоб припинили експеримент з Ярком, колишній голова Велятинськсї сільради Йосип Орос. Річечка його дитинства комусь сиділа кісткою у горлі, бо теж петляла русаком і виливалась на поля. Примітивні виконавці спрямували русло напряму у Тису й рибний потік одразу змілів, замулився, перестав виконувати свою первісну природну місію. Безкомпромісно борючись з осушувачами природи, Йосип Орос неодноразово хватався за хворе серце. Врешті-решт, воно не витримало наруги над природою і на землі поменшало на ще одного правдолюбця – істинного патріота природи.

Тривогу викликає й захламлений сміттям Вишківський потік, який нечистоплотні ґазди перетворили у натуральне сміттєзвалище. Не пощадили природогуби і невинну річечку Гашпарку, яка протікає через територію Рокосова й впадає у Тису. Жодна водойма не витримала б стільки отруйних канцерогенних стоків, як Гашпарка. Свого часу її “насилували” комбінат підсобних підприємств, кар’єр, асфальтобітумний завод, хімбаза, де зберігались сотні тонн міндобрив і отрутохімікатів. З необвалованої і необгородженої, як слід, хімбази у напівчистий потік потрапляла отруйна аміачна вода. Як результат насильства над природою – одного разу на полі, біля річки, масово здулася колгоспна худоба. Тепер вищезгадані підприємства через банкрутство більше не використовують Гашпарку в якості каналізаційного колектора, і можна надіятись, що з часом потік оздоровиться.

Аналогічно настраждалась на своєму віку і чарівна Боронявка, яка неводнораз приймала в себе згубні масляні плями з неподалішніх підприємств, зокрема, з райагрохімсервісу. Одного разу вона прийняла на себе й аварійний викид дизельного пального. Щоб вгамувати громадську думку, власті покарали кількох стрілочників з меліоративної мехколони, кооперативу і РТП. Особливо “допікав” Боронявці пошкоджений колектор, з якого зловонна рідина просочувалась в річку. У надзвичайну ситуацію довелося втрутитись Річанській природоохоронній інспекції. Меліоратори мусили не лишень полагодити колектор, а й обеззаразити територію, тобто вивезти в безпечне місце просякнутий отрутою грунт.

Як засвідчує практика, найбільше малі води страждають через відсутність на їхньому шляху локальних очисних споруд на промислових підприємствах. Це свого часу стосувалося й Тереблі, доки у Вільшані не спорудили локальні очисні споруди, і повноводної Тиси. Одначе споруджені в минулому на її березі потужні загальноміські очисні з трудом справляються із всезростаючим брудним потоком. А під час повеней вони не дають ради залповим ливневим потокам, як, зрештою, і система біологічної очистки. Аби не вивести її з ладу, левова частка повеневих вод спрямовується напряму в Тису. Ще донедавна забетоновані майданчики-резервуари очисних буквально “задихалися” від переповнення сапропелем, й тоді тягучий намул переливався через край, міріадами струмків стікав у русло Тиси. На жаль, корисним органічним добривом – сапропелем – так всерйоз і не зацікавилися господарства.

В цілому із зупинкою шкідливих виробництв, банкрутством численних підприємств малі хустські річки зітхнули вільніше. Проте ніхто їх не збирається оздоровляти. І це сумний незаперечний факт, який не може не непокоїти!

Про Закарпаття
Міста та селища
© Рідне Закарпаття: Ужгород, Мукачево, Хуст
    Пишіть на andsale@hotmail.com