Туризм
Наші новини

У Великих Ком’ятах зеленіє капуста

Йорданські морози прийшли услід за різдвяною хлюпавицею і вмить висушили озерця і болота, закорявіли на дорогах і чорних скибах зораних ще з осені городів. Суха несніжна зима неначе спохопилася, нагадуючи, що вона в силі і ще не раз проявить студений свій норов. Та ні щипучі морози, ні довгі вітряні ночі не можуть зупинити усталеного впродовж десятиліть весняного процесу, який у Великих Ком’ятах розпочинається власне з початком календарного року. Найбільше за чисельністю на Виноградівщині село об’єднало понад 1750 селянських дворів. І майже всі вони з приборжавських долин і численних горбатих берегів відблискують до сонця квадратами скляних рамок. Посеред зими у ком’ятських дворах і городцях парують теплом парники, а в них зеленіють рясні сходи ранньої капусти.

Піонери капустяної справи

Як стверджують самі ком’ятчани, раніше їхнє село потопало у виноградниках. Янтарні грона у незліченних кількостях зціджувалися у бездонні колгоспні бочки, а люди одержували копійки за важку щоденну працю. Та десь із 70-х років селяни один за одним починають займатися вирощуванням ранніх овочів на своїх присадибних ділянках. Піонери-капустяники спершу появилися в Завадці, яка живе під одним сільрадівським дахом з Великими Ком’ятами, у Боржавському і лиш відтак у Заріччі - теперішній капустяній столиці. Колишній учитель, а нині сільський голова Іван Іванович Бабинець каже, що зарічани виявилися більш обачливими і саме тому зуміли уберегти свої заощаджені кошти від інфляції, вчасно вклавши їх у техніку та інші матеріальні цінності. Капустяні ж тисячі Великих Ком’ят згоріли в ощадбанку на початку 90-х років. Село залишилося, як і раніше, з мотиками, і досі з заздрістю поглядає на сусідів-зарічан, які у вирощенні ранніх овочів уже оволодівають західними технологіями.

Проїжджому через Ком’яти впадають в око сотні мурованих цегляних будинків, що височіють на берегах з хвостами таких же міцних сараїв, літніх кухонь та інших господарських споруд. Новобудови зведені, як правило, ще в докризовий період, але не всі вони обжиті, багато стоять нештукатурені в чеканні на кращі часи.

Безробітні — не завжди бідні

Як і переважна більшість закарпатських сіл, Великі Ком’яти потерпають від безробіття. З семи з половиною тисячі населення гарантовану роботу з зарплатнею мають хіба що бюджетники, з яких 120 - вчителів, 18 - працівників медицини, 30 - викладачів та майстрів навчально-виробничого комбінату, 7 - чиновників сільської ради. Частина людей доїжджає на роботу в установи Виноградова, швейне об’єднання “Гроно”, фірму “Сандерс”. Ще близько 500 чоловік рахуються в наступнику колгоспу-товаристві з обмеженою відповідальністю “Боржава”. Але їх кількість щоразу зменшується. Процес переходу “товаришів” на індивідуальне газдування стримує порядок розподілу земельних паїв, за якими спочатку розподіляються наділи у віддалених місцевостях. Більшість же мешканців Великих Ком’ят не мають офіційної роботи. Проте це не означає, що вони не зайняті взагалі і їхнє безробіття аж ніяк не асоціюється зі злигоднями чи бідністю. Великі Ком’яти не лише найбільше, але і найбагатше село на Виноградівщині. Як “безробітний”, так учитель і директор школи, лікар і сільський голова - тут усі займаються вирощуванням овочів, забезпечуючи собі в такий спосіб цілком пристойне для нашого часу прожиття. На відміну від багатьох своїх земляків-закарпатців, переважна частина жителів Кам’ят рідко подається на заробітки, покладаючись на віддачу з земельних наділів. Після проведеної реформи на одне дворогосподарство в середньому припадає по 40 соток землі. Але зі своїх городів сільські газди навчилися збирати такі врожаї, якими не міг похвалитися жоден найбільш успішний колгосп у минулому. Незвичайні успіхи ком’ятських овочівників зацікавили навіть закордонних інвесторів. Років чотири тому, як розповів сільський голова Іван Іванович Бабинець, з представниками ужгородської спілки “Хосен” в село приїжджали бізнесмени-аграрії з США та Канади. Подивувавшись з вельми успішних результатів господарювання місцевих газдів, вони пообіцяли привезти селянам малу техніку, але за умови, що їхня земля стане приватною власністю. З проведенням земельної реформи вже майже рік як ця умова реалізувалася, однак інвестицій газди досі не дочекалися, хоча чимало з них в надії на обіцяну допомогу записалися членами спілки.

Маєш, якщо вкладаєш

Нестача техніки для обробітку городів на сьогоднішній день є чи не головною проблемою для селян-овочівників. У величезному селі нараховується не більше 15 міні-тракторів. Для розпушування землі господарі запаслися мотоблоками марки “Крот”. Та для оранки і культивування значніших площ хоч-не-хоч доводиться винаймати дорогу техніку з товариства “Боржава”. Обробіток однієї сотини городу в такий спосіб селянинові обходиться в дві гривні.

Втім, ком’ятські газди на власному досвіді переконалися, що без солідного вкладання коштів годі сподіватися на хороший врожай.

Аби прослідкувати за процесом виробництва овочів, сільський голова Іван Іванович Бабинець знайомить мене з типовим місцевим газдою Юрієм Юрійовичом Густі. Останні двадцять років цей посивілий, але міцний ще чоловік пропрацював бригадиром овочівників у колгоспі імені Ватутіна. Він каже, що ні в ті часи, ні зараз, коли перебуває на пенсії, не зміг би прожити з родиною, якби не займався вирощуванням капусти і помідорів на своєму городі. Першу власну посадку овочів Юрій Юрійович здійснив услід за своїм кумом Михайлом Лендєлом 37 років тому. Під кепкування сусідів він висадив на дараба 800 стеблин капусти і 200 помідорів. Спроба виявилася вдалою, і господар за сезон заробив на овочах 700 рублів. За таких результатів з насмішників сусіди швидко перетворилися у конкурентів, розвиваючи змагальницький дух у вирощенні овочів. За кілька років практично усе село втягнулося у цей процес. Ком’ятською ранньою капустою та соковитими відбірними помідорами смакували не лише закарпатські міста, але і Львів, Тернопіль, Рівне і навіть українська столиця. Дійшло до того, що у період достигання на городах овочів у колгоспі нікому було робити, бо люди з мішками і ящиками, заповненими продукцією, тижнями пропадали на ринках. Ганна Петрівна Густі - дружина Юрія Юрійовича - може розповісти десятки історій про свої поневіряння на ринках та різні притчі в дорогах. Новоспечених сільських “спекулянтів”, як їх тоді охрестили, ганяла міліція, їх ганьбили у пресі і на партійних зборах. А колгоспне начальство за наказом компартійного керівництва забороняло людям будувати теплиці і різко обмежувало їх земельні володіння. Та навіть за таких напівлегальних обставин селяни не переставали займатися овочівництвом, маючи з нього хороші доходи. Про це свідчили добротні ошатні будинки і з кожним роком зростаюча кількість індивідуального легкового транспорту в селі.

Газди-агрономи від природи

В середньому ком’ятський господар висаджує на рік 5-6 тисяч рослин ранньої капусти і приблизно таку ж кількість, ба навіть трохи більше, помідорів. Юрій Густі ще напередодні Нового року з гною і соломи збудував парник. А першого січня вже висіяв у нього капусту. Дороге голландське насіння, яке обійшлося йому в 250 гривень, дало хороші сходи, і вже через два тижні рослинки зеленіли ніжними листочками. Головне завдання зараз - слідкувати за температурним режимом, аби росточки не витягнулися надміру, і забезпечувати для них якомога більше сонячного світла. Бо ж відомо, що сонце найкраще і живить, і лікує. Господар точно знає, що рівно через місяць після посіву буде пікірувати рослини в окремі горшечки з перегною і перекладе їх до нового більшого парника, а першого березня висадить розсаду на городі під плівку. Після цього ще будуть два обкопування і підживлення рослин коров’яком, щотижневе дворазове поливання. Капуста любить воду. Але якраз із водою у Ю.Густі немає жодних проблем. Бо одразу за його городом через запруди церковного млина буркотить Боржава. Сусіди-господарі кілька років тому спільними зусиллями наростили берег річки, аби захиститися від весняних розливів. Зате в спекотні літа, як торішнє, ночами, аби не зашкодити рослинам, поливали городи досхочу. Ті ж газди, які мають наділи далеко від річки, возили воду цистернами, сплачуючи за бочку по 50 гривень. Перші голубці із свіжої капусти Ганна Петрівна звикла варити на початку травня. На цей період припадає вибіркова рубка зелених голівок. А остаточне збирання врожаю капусти завершується під кінець травня.

Скільки заробляють на овочах?

Секрет успішності ком’ятських газдів-овочівників полягає у тому, що вони вже давно збирають зі своїх городів не по одному, а як мінімум - по два врожаї. За ранньою капустою висаджують перець, пізні помідори, огірки тощо. Земля відпочиває в них лише тоді, коли замерзає. Зате увесь інший час вона не просто відчуває постійне тепло працьовитих рук, але й отримує усе необхідне для хорошого плодотворіння. В Ком’ятах ніхто не дивується, коли господар, не скуплячись, платить по сто доларів за одного КАМАЗа гною, бо сусіди-зарічани уже зачистили органіку з тваринницьких ферм в усіх довколишніх селах. Заможні господарі не йдуть на сумнівні експерименти з використанням дешевого насіння і гербіцидів. Вони користуються дорогими, зате перевіреними сортами і сучасними препаратами захисту від бур’янів і хвороб. Благо, за всім цим уже не треба їздити по закордонах. Продаж насіння, гербіцидів, плівок для теплиць та інших компонентів овочевого газдування став невід’ємною частиною сільського бізнесу.

Скромний господар-овочівник Юрій Густі з дружиною, дочкою Надією та зятем Іваном (обоє вчителі) самотужки пораються на своєму капустяному городі й мають доходу по 5-6 тисяч гривень за сезон. Непогана прибавка до пенсії і вчительської зарплати. Хоча яка то прибавка, коли трудитися за неї треба впродовж цілого року. Та є у Великих Ком’ятах чимало господарів, які висаджують на городах таку кількість овочів, що самі не в силі їх обробити. Такі виступають уже не лише як овочівники, але як і роботодавці, наймаючи поденно бідніших селян із сусідніх сіл.

Цікава деталь: сільські газди не вимагають і навіть не просять від держави допомоги чи якихось особливих умов для своєї діяльності. Власні проблеми вони вирішують, як правило, власними ж силами. Хоча, справедливості ради, слід зазначити, що сільська влада і районні органи не раз ідуть їм назустріч. Держава щороку виділяє кошти на будівництво дамб і зміцнення берегів Боржави, оберігаючи людські оселі і городи від підтоплень. А в часи посух, як торік, будує спеціальні під’їзні шляхи до річки, аби господарі мали змогу завозити воду для поливу городини.

Та найкращою допомогою газдам могло б стати відновлення роботи місцевих переробних підприємств. Тоді вирощені овочі не треба було б відвозити для продажу за тридев’ять земель, або ж здавати їх дешево заїжджим оптовикам-комерсантам.

Про Закарпаття
Міста та селища
© Рідне Закарпаття: Ужгород, Мукачево, Хуст
    Пишіть на andsale@hotmail.com