Туризм
Наші новини

Піввіку у темряві, навпомацки, живе ця мужня, благородна людина

До жахливої сліпоти за довгі десятиліття він звик як до невідворотного фатуму. Змирившись із цим ще понад півстоліття тому, Федір Лоос зажив звичайним буденним людським життям. Володіючи неабиякою силою волі, він зумів одружитись на зрячій дівчині, виростити й виховати з нею двох синів і доньку, які, в свою чергу, подарували йому дев’ятьох онуків і одного правнука. Згодом кревні чада звили сімейні гнізда і зажили власними інтересами вдалині від самотнього нянька. Колишній випускник Київської консерваторії Ромео заробляє на хліб насущний, граючи на валторні в одному з оперних оркестрів Польщі.

В канікулярні дні навідується в рідні пенати до Львова. Вихованка Ленінградської консерваторії Беата підробляє флейтою в кількох столичних музичних школах. У період навчання Федір Карлович неодноразово бував у кожного в консерваторіях. Син Алік, механік за фахом, не поїхав нікуди, проте також не мешкає з батьком. Вже багато літ, як немає поруч вірної подруги життя Ірини, котра передчасно завершила земний путь. За неписаною традицією щорічно на день пам’яті померлих хустянин відправляється з вінком до міста своєї юності й кохання – в Ужгород, де незрадлива доля звела з прийдешньою супутницею й матір’ю його дітей. Донині зі щемом у серці згадує, як в давноминулі дні по дорозі на “домашній” потяг в обласному центрі несміливо напросив Ірининої руки й негадано-неждано надів на палець перстень. А через пару місяців молодята зіграли весілля.

Рішучий і наполегливий, Федір здебільшого самотужки добивався поставленої мети. Це ж якою силою волі слід володіти, аби у п’ятдесятирічному віці записатися на підготовче математичне відділення УжДУ, оволодіти не без підмоги репетиторів повним обсягом програми середньої загальноосвітньої школи, а відтак успішно закінчити математичний факультет (заочне відділення) й отримати омріяний вузівський диплом (до речі, він був єдиним незрячим студентом).

Досягши, здавалося б, неможливого, незрячий випускник-дипломант пізнав ще й незбагненну насолоду від передачі знань зрячим діткам. Незвично і, до певної міри, протиприродно: сліпий математик у повноцінній школі-інтернаті. Звісна річ, подібне не багатьом подобалось, а декого навіть дратувало. Отож, невдовзі неугодному хустянину довелося шукати застосування унікальним здібностям в Мукачівському учбово-виробничому комбінаті УТОС, в якому трудився майже до сімдесятирічного віку. Його не лякали жорсткі ринкові умови, в яких опинилось підприємство сліпих. Федір непогано справлявся з амплуа агента-постачальника сировини і комплектуючих. Фірмачі, з якими в офісах заводив ділову бесіду й окреслював контакти, спершу не йняли віри, що перед ними абсолютно сліпа людина, яка обходиться без поводиря. 3і звичайнісіньким ціпком він впевнено забирався в салон автобуса чи на потяг й відбував у справах до сусідньої Сваляви, Рахова, Міжгір’я, Ужгорода, більш віддалені Львів, Київ, Москву, Ленінград і навіть у Польщу, де налагоджував кооперативні поставки. Попри набуту сліпоту через вибух бомби в кількох метрах від його креслярського кульмана в Чепелі, Карлович зумів побувати в Австрії, Словаччині, Румунії, Угорщині, Чехії, Польщі, де завдяки знанню кількох європейських мов вільно спілкувався з іноземцями.

- Мене було нелегко позбутись як у комерційних, так і в чиновницьких кабінетах, - освідчувався мій співбесідник. – Я настирливий, як дідько. Виштовхнуть з одних дверей контори, прямую до інших. Доти надоїдатиму, доки на мене не звернуть належної уваги.

З огляду на пробивність в УТОС частіше всього посилали у відрядження Федора Лооса, який нерідко добивався вагомішого результату, аніж деякі зрячі. Нині десяту зиму життєлюб перебуває поза підприємством на заслуженому. Проте, з природи, динамічний, рухливий, він ні хвилини не сидить без діла. Нещодавно, до власного 80-річчя, яке завітає навесні, завершив друкувати автобіографічну повість з главами “Собака – рятівник життя”, “Зустріч з професором Філатовим”, “Повернення до життя”. Спершу, для зручності, рукопис начитував на магнітофон, потому друкував зі стрічки на машинці.

Пізніше дещо підсобили добрі люди. Як тільки завесніє і пригріє земне світило, Карлович має намір вирушити з рукописом до Будапешта. Саме там він сподівається видати письмовий труд, який є підсумком всього його свідомого життя.

А поки що, як тільки прогріється повітря, він завчено відміряє від хвіртки стандартні 350 кроків, щоб потрапити на тротуар головної міської магістралі. Орієнтуючись по ній, він зайде на пошту, в знайому касу, магазин, на ринок, щоб розрахуватися за телефон, комунальні послуги, наповнити сітку необхідними продуктами. Делікатної платіжної справи намагається не довіряти нікому. В безпросвітньому житті, у фізичному значенні цього поняття, він звик покладатися виключно на себе. Зрячого вражає, як людина з мороку вільно орієнтується в чотирикутнику стін кожної з кімнат, безпомилково визначає, що де стоїть. Одне із найприємніших захоплень – кулінарія (перевагу віддає гострій угорській кухні). Неабиякий домашній затишок і колорит створюють живописні картини і вишивані полотна. Повертаючи голову до них, хустянин майже зримо уявляє чарівні Татри, сільський патріархальний ставок, образ Христа із ангелятами. Досконало засвоївши шрифт Брайля, тексти читає пальцями, грає наосліп у шахи й доміно, нюхом відчуває людину. В житейській скруті-суєті неабияк підсобляє віра у Всевишнього (за ритуалом щонеділі відвідує богослужіння в римо-католицькій церкві). Щотижня до нього навідуються і євангелісти, які читають вголос Біблію. Де речі, заокеанські місіонери йому подарували унікальні Старий і Новий Заповіти із випуклим шрифтом Брайля, які читає навпомацки.

У хвилину збурення почуттів бере до рук старенький акордеон “Октава” і його холостяцька кімната наповнюється акордами запальної “Очі чорнії…”. Переді мною сидить бадьорий енергійний чоловік з юначою душею і нестримною жагою до життя, який вже понад півстоліття живе навпомацки у іншому просторовому вимірі – в суцільному мороці. Незрячий з юності, він добре розрізняє кольори душі і доброти. Суворо дотримуючись раціону і розпорядку дня та не вживаючи спиртного й цигарок, Федір Карлович упродовж життя не знав захворювань, а, отже, й лікарняної палати, і рідко коли мирився з простудою.

Більшість у поважному вісімдесятилітньому віці мало стежать за своєю зовнішністю й виглядом на людях. Карлович же завше ретельно поголений, підстрижений, акуратно вдягнений зі смаком, і неодмінно з краваткою. Навчений в інтелігентній сім’ї аристократичним манерам, рідко коли вживає грубе некоректне слово, виявить глухе невдоволення чи когось образить. Я ні разу не чув від нього навіть натяку на ниття-скигління на осоружну дійсність, негаразди, самотність. Комунікабельний і компанійський, він буквально перероджується в спілкуванні із співбесідником, тішиться кожній зустрічі з хустянами.

Дізнавшись навпомацки, котра година, гостинний ґазда після кави раптом запропонував зіграти партію в шахи. Навпомацки розклав фігури на дошці, зробив у відповідь хід. На хвилину мені довелося призадуматись… Останнім часом в нього появився гідний спаринг-партнер в особі знайомого інженера, так що старожил не нудьгує. Лишень час від часу, коли заностальгує душа за втраченим, пожалкує за німецькою вівчаркою-поводирем, за найдорожчою і найріднішою людиною – дружиною і, звісно, за безглуздою втратою зору. Цей моторошний перехід із різнобарвного балакучого світу до одноманітного чорного молодому Федору коштував душевного потрясіння. Та, зціпивши зуби, не ремствував на сліпий фатум, а дякував Господу за те, що залишив його живим-здоровим, відтак подарував незбагнену жіночу ласку й чоловічу насолоду, а через них – і продовжувачів роду в дітях, наповнивши провалля-морок вищим сенсом людського існування. Сьогодні життєлюб ніскільки не жалкує за прожитим. Незрячим він посадив не одне фруктове деревце, виростив синів і доньку, допоміг одному з них звести оселю, зберіг молодече серце і таку жагу до життя, що годні позаздрити молоді.

Про Закарпаття
Міста та селища
© Рідне Закарпаття: Ужгород, Мукачево, Хуст
    Пишіть на andsale@hotmail.com