Туризм
Наші новини

І кожен день лунає дзвін…

- Бім-бом, бім-бом!

Заспане місто ліниво протягу-ється від ковдрою вранішнього туману.

-Бім-бом, бім-бом!

Із-за гори випливає скупаний в холодній Тисі червінець сонця. Будинки протирають примерзлі за ніч шибки вікон. Юрій Цуцков затиснув у руках мотузок і б’є тяжким клепачем у мідне черево дзвону, сповіщаючи, що настає день – личить християнинові зустріти його молитвою. Закінчивши дзвоніння, сивий чоловік, схожий на білобородого чаклуна-мольфара, обережно спускається рипучими дерев’яними східцями з височенної триповерхової дзвіниці, архітектурно вбудованої у споруду Святоуспенського храму. Внизу, у притворі церкви, він дочекається приходу отця Симеона, який в олтарі розпочне щоранкову святу молитву. Разом із священиком дзвонар і собі стиха промовляє щирі слова до Бога, але й не забуває пильно слідкувати за перебігом літургійного дійства. На “Часах” він вдруге сколихне одночасно великим і середнім дзвоном, а на “Вірую”, що завершує службу, дзвонитиме до кінця молитви.

За одинадцять років свого дзвонарського життя Юрій Цуцков не лише досконало засвоїв обов’язки церковного дзвонаря, але й навчився відчувати неповторну мелодію і характер кожного з трьох дзвонів. Дзвони, як люди, мають свої імена і свою історію. Вони повинні провіщати радість, та часом життя їхнє буває трагічніше за людське. Ще під час Першої світової військові власті конфісковували церковні дзвони й переплавляли їх для виготовлення патронів. Не пощастило тоді й дзвонам Успенського храму. В “Нарисі історії міста Виноградова”, що вийшов друком у 1994 році, учитель Василь Ком’яті з сумом згадує, як листопадового дня 1917 року вояки зняли дзвони “Івана” і “Марію” з третього поверху храму і скинули їх на подвір’я. Дзвони розкололися і скорботно застогнали. У людей, котрі спостерігали цей грабіж, потекли сльози. Відтоді лагідний голос дзвонів не сповіщав громадян, що вже п’ята година ранку, полудень чи восьма вечора (годинники в той час були рідкістю). Не звали ці дзвони людей на молитву, не проводжали покійників в останню дорогу. Переплавлені в гарматні і кулеметні набої, вони сіяли смерть, примножували число сиріт і вдів.

Війна війною, та дзвіницям грішно стояти порожніми. Вже у серпні 1922 року “Подкарпатським русинам в Севлюші” чеською фірмою “Ріхард Геральд Хомутов” було відлито два дзвони. Великий, як і раніше, назвали “Іван Хреститель”, а малий – “Марія”. Всі ці дані, замість свідоцтва, викарбувані на самих дзвонах. На жаль, не збереглося давніших записів на середньому дзвоні на ім’я “Ілля”. Про нього відомо хіба те, що після того, як “Ілля” раптово від ударів розколовся, у 1988 році його заново відлили у Воронежі.

Служба дзвонаря у будній день не закінчується вранішнім і полуденним дзвонінням. О пів на четверту коротке, але гучне бамкання “Івана Хрестителя” сповіщає, що у церкві настає час вечірньої молитви. У тридцятитисячному місті щодня хтось народжується, а хтось і помирає. Стало традицією у день смерті людини проводжати душу в інший світ триразовим дзвонінням. Плачуть дзвони і в день похорон, коли процесія з катафалком проходить повз церкву. Прощальний дзвін однаково сумно лунає за душами вірників різних громад, бо хоча люди й ходять до різних церков, проте Богові моляться одному, й насправді лише йому одному належать.

Найбільше роботи у дзвонаря на Різдво, Великдень та на храмове свято Пресвятої Богородиці. Благу вість народження та воскресіння Сина Божого “Марія”, “Ілля” та “Іван Хреститель” передають довгочасними радісними мелодіями під час урочистих літургій, освячення пасок, церковних обходів, зустрічі ієрархів і процесій з інших населених пунктів. У такі дні Юрій Цуцков кличе когось із вірників на поміч, бо одному йому важко впоратися з трьома дзвонами.

На середньому ярусі дзвіниці Святоуспенського храму є дивний дерев’яний пристрій – це клепало. Використовується воно у передпасхальний тиждень, сповіщаючи про трагічні моменти Хресної дороги і розп’яття Ісуса. На цей час Юрій Цуцков зв’язує в один вузол мотузки дзвонів і голоси їхні вмовкають. Лише глухе тріскотіння клепала чути довкола. З величальним “Христос Воскрес!” смуток завершується. Для дзвонаря знову настає довга пора співом дзвонів провіщати радість людського буття і безмежну милість Всевишнього.

Про Закарпаття
Міста та селища
© Рідне Закарпаття: Ужгород, Мукачево, Хуст
    Пишіть на andsale@hotmail.com