Туризм
Наші новини

Вінсент Леон: “Для мене Закарпаття було великим відкриттям”

Американський українець про перспективи нашого краю

На початку ХХ століття тисячі за карпатців за пошуком кращого життя емігрували в Америку. Одні, заробивши своїм каторжним трудом якусь копійчину, повертались додому, ставали господарями, але дуже багато закарпатських емігрантів пускали коріння в американській землі, заводили сім’ї, народжували дітей, своєю сумлінною працею “розбудовували” Америку. Ми можемо гордитись тим, що у створенні надмогутньої держави світу США є скромною часткою і наших співвітчизників, їхніх дітей, внуків.

“В нас це є, а у вас?”

У 1914 році з села Репинне-Діл Марамороської жупи (тепер Міжгірський район) виїхали за пошуком кращого життя подружжя Мици Федора і Єви Ледней, а також брат Федора - Іван.

Федір та Іван працювали кілька років на шахтах Пенсільванії. Заробивши трохи грошей, брати повернулись додому. Сподівання на краще життя у рідному селі не справдилось, тому брати Іван та Федір з дружиною знову повторили свою подорож за океан. В 1921 році Іван повернувся в рідне село, а Федір залишився в Америці назавжди. У подружжя Федора та Єви народилось 14 дітей. Деякі з них стали відомими постатями в Сполучених Штатах Америки. Ганна Мица, яка народилася в Америці в 1919 році, довгий час працювала лікарем в армії США і у відставку пішла в чині полковника медичної служби.

Наймолодший син Федора і Єви – Олександр Мица, який народився в 1942 році, є відомим ученим в галузі комп’ютерної техніки, доктор комп’ютерних наук, читає лекції в багатьох престижних університетах США і світу. Його підручник “Моделювання і тестування логічних інтегральних схем” для студентів, аспірантів й інженерів став одним з базових підручників в даній галузі у багатьох вузах Америки і світу. Олександр (Алекс) відвідав свою “стару батьківщину” в 1999 році.

Донька Пауліна (Вільсон), яка народилася в 1923 році, теж відомий вчений у галузі технічних наук. Ще й зараз, у свої, майже 80 років веде активну наукову діяльність.

Донька Марта, 1927 року народження, через фінансові труднощі, не змогла отримати вищу освіту. Після закінчення медичного коледжу, працювала медсестрою в госпіталі, де зустріла cвого майбутнього чоловіка Генрі Леона, студента-практиканта. Молоді люди одружились і ось уже більше 40 років живуть у мирі і злагоді. Генрі закінчив найпрестижніший американський університет Берклі за спеціальністю біохімія. Думаю, не випадково Генрі Леон в 1975 році став керівником, з американської сторони, першого спільного американсько-радянського проекту по дослідженню космосу. Мабуть, благотворно посприяла в цьому позитивна енергетика дружини – слов’янки.

Ось як згадує про це перше американсько-радянське співробітництво на радянських біологічних супутниках “Космос-782” та “Космос-936” керівник радянської частини проекту пані Сєрова у своїй книжці “Спогади про перше радянсько-американське співробітництво в космосі”: “Для нас обох - і для мене, і для доктора Леона - це був перший міжнародний проект. Взагалі, в ті роки такого досвіду ніхто не мав. Тому спочатку все йшло дуже повільно і важко. Кожен з нас демонстрував партнеру свої робочі прийоми і звички, навіть не пробуючи шукати “спільний знаменник”. Кожен раз, коли Генрі виймав із ящика що-небудь нове, він говорив одну і ту ж фразу: “В нас це є, а у вас?” Або: “Ми робимо так, а ви?..” Я поступово почала відчувати, що в моїй душі щось закипає - сама не знаю що. Хоча стакани, шприци, піпетки й інші дрібниці в них були значно красивішими від наших, але ж він приїхав працювати на нашому супутнику, отже ми теж щось маємо. До того ж перший тиждень підходив до кінця, а Генрі все ніяк не міг змусити свою апаратуру працювати.

У неділю ми вирішили зробити перерву. Я повела своїх гостей у Кремль, поставила на центральній площі з видом на всі собори, задала те ж саме питання, яке доводило мене цілий тиждень до білого жару: “В нас це є, а у вас?” Генрі розсміявся і сказав: “Вибачте, я все зрозумів. Тим більше, моя дружина Марта, батьки якої є вихідцями з України, мені завжди говорить, що слов’ян треба поважати і більше їм довіряти”. Я не знаю ту далеку для мене Марту, але з того моменту ми, дійсно, почали працювати разом і, як не дивно, через декілька днів до нас “приєдналася” і апаратура - вона запрацювала.

Кінець цієї історії був щасливим. Методика Генрі Леона була використана два рази - в експериментах на біосупутниках “Космос-782 і 936”.

Генрі Леон був довгий час співробітником НАСА, після виходу на пенсію працює там консультантом.

Мені пощастило добре знати сина Івана Мици - Михайла.

Михайло Іванович після закінчення Мукачівського сільськогосподарського технікуму та Львівського сільськогосподарського інституту працював на Мукачівщині - секретарем райкому партії, головою колгоспу в селі Ракошино, а після звільнення з цієї посади - директором середньої школи робітничої молоді у селі Ключарки. Жителі села Ракошино, надіюся, добре пам’ ятають Михайла Мицу як високопорядного і хорошого керівника колективного господарства. За активного сприяння Михайла Івановича в Ракошині було розпочато будівництво торгового комплексу, який і зараз є окрасою села.

Доля звела мене з сином Михайла Івановича - Володимиром, моїм студентським товаришем. Володимир Мица - кандидат фізико-математичних наук - зараз працює доцентом в Ужгородському національному університеті.

У кінці літа 2000 року сім’я Володимира Мици в Ракошині приймала Пауліну Вільсон і 36-річного сина Марти і Генрі Леонів - Вінсента. Більше, як за два тижні гостювання потомки сім’ї Федора та Єви Миців мали змогу ознайомитись із Закарпаттям, зі “старою батьківщиною” — Міжгірським районом та рідним селом батьків Пауліни та дідуся і бабусі Вінсента. Це знайомство не було б повним, якби нашим американцям не надавав активної допомоги голова Міжгірської райдержадміністрації Василь Дерич.

Пауліна і Вінсент, дякуючи сприянню заступника голови обласної ради Ернеста Нусера, ректора УжДУ Володимира Сливки та директора готелю “Братислава” в Києві Христо Роглєва, мали змогу ознайомитись зі столицею нашої країни - Києвом, бували на військовому параді, присвяченому Дню Незалежності України.

Вражень у американців було багато. Перед прощанням Вінсент пообіцяв мені відповісти по Інтернету на ряд моїх запитань, вислати кілька цікавих фотографій з його подорожі на Україну.

Вінсент Леон обіцянку виконав.

“Закарпаття — це чудовий край, українці — щирі і благородні люди”

- Пане Вінсент, розкажіть трохи про себе. Ким і де Ви працюєте?

- Мені 36 років, працюю в електронній промисловості, в Кремнієвій долині штату Каліфорнія. Неодружений. Багато подорожую. Відвідав Мексику, Сальвадор, Канаду, Багами, Англію, Таїланд, Німеччину, Чехію. Батьки моєї мами - вихідці з Закарпаття. Мій батько з Центральної Америки.

- Причина Вашого приїзду на Україну?

- Я люблю подорожувати, вивчати життя людей в різних країнах, дивитись, як вони живуть. Причиною моєї подорожі є відвідання моїх родичів, ознайомлення з Україною і людьми, які там проживають.

- Ваші перші враження про Україну?

- Перші враження чудові. Відкриті й усміхнені обличчя, готовність і бажання допомогти незнайомим людям. Відсутність урбанізації, багато зелених лісів. Однак при відвідуванні гірських сіл нам здалося, що час ніби зупинився. Люди роблять ті ж самі речі, що в Америці в ХІХ столітті.

Мені здається, що з часом Україна стане модерною країною і молодому поколінню не слід забувати своє минуле. Минуле своєю позитивною енергетикою живить майбутнє.

- Що в Україні Ви бачите позитивного і негативного?

- Україна має великий потенціал: родючі землі, природні ресурси, освічені і трудолюбиві люди. Навіть у віддалених гірських селах люди знають про Америку більше, ніж освічені люди в нас про Україну. Всюди, де я бував, відчував дружнє ставлення і бажання нам допомогти. Розмови з ректором УжДУ Володимиром Сливкою, заступником голови Закарпатської обласної ради Ернестом Нусером, директором готелю “Братислава” в Києві Христо Роглєвим носили ще й пізнавальний, практичний характер. Нас, простих американців, запросили спільно з делегацією Закарпаття на військовий парад, присвячений Дню Незалежності України.

Негативним є те, що в американській пресі багато пишуть про корупцію на Україні. Особисто я з цим явищем не зустрічався. Гнітюче враження створюють порожні і розвалені ферми, непрацюючі заводи. З часом, я сподіваюся, ви зможете виправити і це.

- Ви багато подорожували по Закарпаттю, Міжгірщині, пили нашу мінеральну воду…

- Для мене Закарпаття було великим відкриттям. Одне з найчудовіших місць, де мені довелося побувати. Якщо вам вдасться побудувати інфраструктуру сучасних доріг, підвісних, канатних мостів й інших елементів сучасного туристичного сервісу, то до вас будуть їздити туристи з усього світу, а це допоможе покращити життя людей навіть у глухих гірських селах. Мої родичі на “старій батьківщині”, в Репинному, живуть дуже важко, але, бачу, вони не втрачають оптимізму на краще життя в майбутньому.

Мінеральні джерела - це другий ваш стратегічний ресурс, національне багатство. Мінеральну воду треба зберегти і раціонально використовувати. Мінеральні води, а я відвідав біля 10 джерел, відрізнялись одне від одного смаковими якостями. Деякі з них були надто солоні для мене. Цікаво, що смак деяких мінеральних вод значно гірший, ніж безпосередньо з джерела.

- Ваші думки про розвиток економіки Закарпаття?

- Про туризм і мінеральну воду я вже говорив. Уряд повинен заохочувати іноземні компанії до інвестицій в промисловість, а в Закарпатті - в електронну промисловість, галузь, з моєї точки зору, найменш екологічно нешкідливу, в екологічно чисте сільське господарство.

Компанія, в якій я працюю, будує завод у Східній Німеччині, біля Дрездена, для випуску комп’ютерних процесорів. Це зв’язано з тим, що робоча сила там дешева і існує розвинута енергетична інфраструктура. Уряд Німеччини дав гарантії і пільги нашій компанії.

- Ваші враження про Мукачево, Ужгород, Київ?

- Я бував у Європі неодноразово. Мукачево - типове європейське місто. Я був щасливий бачити, як іде реконструкція центру міста. Замок надзвичайно вражає. Чудовий монастир. Мукачево має багату і славну історію.

Центр Ужгорода також виглядає по-європейськи. Музей під відкритим небом - це щось неперевершене! Велике задоволення отримав під час прогулянки по набережній між двома мостами.

Київ - одна з найкращих столиць, в яких мені вдалося побувати. Деякі частини міста нагадують Сан-Франциско, поблизу якого я живу.

- Ваші побажання своїй “старій батьківщині”.

- Будьте оптимістами завжди. Нещадно боріться з корупцією, якщо вона у вас є. Бережіть своє і наше минуле. Без минулого немає майбутнього.

Про Закарпаття
Міста та селища
© Рідне Закарпаття: Ужгород, Мукачево, Хуст
    Пишіть на andsale@hotmail.com