Туризм
Наші новини
эйвон регистрация онлайн

Білий Слон Чорної гори

Минулих суботи і неділі члени мукачівського турклубу “Орієнтир”, очолюваного Андрієм БОБУСЬКИМ, разом із групою журналістів “Старого Замку” — усіх понад 60 осіб — побували у Рахівському районі. Там відбулися сходження на Говерлу і Піп Іван. Про те, якими відкриттями була багата поїздка, що вона дала всім нам, з читачами ділиться журналіст Василь БЕДЗІР.

За висотою над рівнем моря Піп Іван програє Говерлі всього лише 40 метрів, але журналістський інтерес підігрівала та обставина, що на маківці цієї гори височить загадковий об’єкт — збудована Польщею перед Другою світовою війною високогірна станція. Залишені поляками через початок військових дій, товстелезні мури станції, яка призначалася для астрономічних і метеодосліджень, чудово збереглися. Розташований цей “замок” у такій височіні, що він навряд чи міг би становити інтерес для завойовників.
Споруду на Піп Івані називають, мабуть, через ті світлі тони, якими відбиває камінь в яскравих променях сонця, Білим Слоном… з Чорною ознакою.

Тепер ми туристи,а журналісти — потім

Час, що наближав турклубівців і “старозамківців” до найвищих карпатських вершин, був розбитий на два етапи. Перший – автомобільна подорож. Відбулися зупинки з оглядом древньої площі в центрі Тячева, купанням у солених озерах Солотвина, дозаправлянням харчами в рахівському центральному гастрономі та на ринку.
Останній відрізок шляху, довжиною в 30 км, для водіїв “Ікаруса” та мікроавтобуса, виявився справжнім пеклом. На кожному кроці, починаючи від села Розтоки і закінчуючи найвіддаленішим населеним пунктом, назва якого збігається з найвищою карпатською вершиною Говерла, нас переслідували ями, вибоїни, вимиті шматки дороги уздовж ріки Біла Тиса, вода порозмивала берег до загрозливої межі. Лише нестримне бажання підкорити Говерлу і Піп Іван переборювало острах зламати ресору чи кульову опору автомобіля.
Колеса наших авто рахували ями від Рахова до Говерли протягом півтори години, але й ці перепони були подолані. Ось уже й галявина на березі Білої Тиси, на якій знайшлося досить місця для всієї туристської братії. Розбивання наметів, приготування їжі, пісні біля нічної ватри, міцний сон і ранкові дрижаки, аж поки не погасили їх гарячим чаєм — все пройшло, як одна мить. І от уже дві групи, керовані досвідченими інструкторами Данилом Сурмаєм та Петром Назаренком, вервечками здіймаються догори. Перша з них сходитиме на Говерлу, а друга – на Піп Іван.
Публікації про Говерлу в “Старому Замку” закріпилися давно і надійно, і ми навряд чи відкриємо щось нове. Тож “старозамківці” зосередилися на маршруті, який пролягав на Піп Іван. За висотою над рівнем моря він програє своїй посестрі всього лише 40 метрів. Журналістський інтерес підігрівала та обставина, що на маківці цієї гори височить загадковий об’єкт — збудована Польщею перед Другою світовою війною високогірна станція. Залишені поляками через початок військових дій, товстелезні мури станції, яка призначалася для астрономічних і метеодосліджень, чудово збереглися. Розташований цей “замок” у такій височіні, що він навряд чи міг би становити інтерес для завойовників. Хто лише дійде туди, вже може ставати в чергу за нагородою.
Ми нагород не чекали, а лише пригод і знайомства з невідомим.
Споруду на Піп Івані називають, мабуть, через ті світлі тони, якими відбиває камінь в яскравих променях сонця, Білим Слоном. Все навколо, коли ми вийшли на маршрут, було залите небесним світилом. Отже, побачимо “слона” в традиційній іпостасі.
Розташований на Чорногорі, станція давала право назвати її не інакше, як Білим Слоном з чорною ознакою.

Екскурс у історію
В 1935 році генерал, інженер Леон Вербецький від імені ліги Оборони держави запропонував директорові астрономічної обсерваторії Варшавського університету професорові Михайлу Каменському організувати астрономічний відділ у метеорологічній обсерваторії, котру планувалося збудувати найближчим часом у Карпатах, на вершині гори Піп Іван. Будівництво її розпочалося влітку 1936 року за проектом архітекторів К.Марчевського та Й. Погоського, який був визначений найкращим на закритому конкурсі.
Унікальна астрономічно-метеорологічна обсерваторія була побудована за три роки. Розміри її, з огляду на особливу складність будівництва на такій висоті, вражають. Споруда має два поверхи зі східної сторони, із західної — цілих п’ять — завдяки розташуванню на схилі. Стіни, зведені в стилі конструктивізму, складені із вапнякових блоків і сягають півтора метра товщини на рівні цокольного поверху та одного метра — на рівні першого і другого поверхів. Приміщення з внутрішньої сторони між сухим тиньком і кам’яною кладкою утеплили прошарком просмоленого корку. Двосхилий дах був покритий мідними листами. З південної сторони розташована ротонда, де розміщувався основний астрономічний інструмент — 33-сантиметровий астрограф. Він був виготовлений відомою британською фірмою.
Змонтований за англійською системою на двох стовпах, що гарантувало велику стабільність, астрограф містився у куполі (теж англійського виробництва) діаметром 6 метрів, прикритому мідною бляхою. Купол обертався електродвигунами.
Матеріали для будівництва доставлялися з залізничної станції Ворохта лісовими стежками на гуцульських конях або вручну. Багато зусиль було витрачено на перенесення до вершини тридцяти трьох скринь із елементами купола та іншими деталями. Найбільша з них важила 950 кілограмів.

2021 метр за п’ять годин — для журналістів непогано

Ми на собі спізнали, як важко доставлялися будівельні матеріали та обладнання для астрометеостанції. Адже, не маючи ніякого вантажу, за винятком бутербродів, додаткової одежі на випадок негоди та фотоапаратів, піднімалися догори довго. Найспритнішим вистачило чотирьох, а останній учасник нашої групи став поряд із Білим Слоном аж за п’ять годин. Коли закінчилася межа лісу, довелося продиратися крізь густі зарості ялівцю. Раз по раз перетинали стежку лапи незвичної сосни, що стелиться по землі, — жерепа. Вони героїчно захищали красуню-споруду від туристів, які, втім, уперто рухалися далі. Коли вже й дратівливі кущі відступили та почалися альпійські луки, де-не-де розбавлені ялиновими острівцями, нашим протиборцем стало каміння. Воно, наче рослини, щедро повилазило на поверхню, іноді займаючи десятки акрів. Це громаддя гідне того, щоб ним милуватись, як самодостатнім природним витвором. Однак наш шлях пролягав увись. Коли до загадкового Білого Слона залишалося всього-навсього півкілометра, в поле зору потрапили бетонні стовпчики, які міцно засіли в полонинському хребті. По один їхній бік значилася літера “P”, а по інший — “C”. Перша вказувала на Польщу, друга на Чехословаччину. Стовпчики є розмежувальними позначками, які вказували на колишню територіальну приналежність навколишніх земель. Хоч нині кордони двох держав пролягають далеко від цих місць, однак самі по собі стовпці збуджують цікавість до минулого, і, безперечно, становлять непересічну історичну вартість. Хтось із польських туристів, яких ми теж зустріли дорогою, навіть намалював на одному з них прапор своєї країни.
На верхній частині кодного демаркаційного стовпчика проведена чітка лінія, яка вказує напрям на наступний такий самий об’єкт. Тож нічого тут не сплутаєш.
Йдучи далі фактично колишнім міждержавним кордоном, вже біля самих стін астрометеостанції виявили цікавий факт: тут межа між Польщею та Чехословаччиною пролягала всього на віддалі 5-6 метрів від стін споруди. Збереглася основа бетонних паль, якими поляки відгородили свій об’єкт у піднебессі від доступу з чеської сторони. Це відгородження проходить практично по лінії кордону. Сьогодні ж усі ці розмежовувальні ознаки є тією видимою границею, що пролягає між Івано-Франківською областю та Закарпаттям.

Екскурс в історію
Після початку Другої світової війни працівники обсерваторії евакуювали найцінніше обладнання: п’ять лінз великого діаметру, дві лінзи меншого діаметру, два мікрометри та два хронометри. Ці предмети потрапили у листопаді 1939 року до Будапештської астрономічної обсерваторії, а під кінець війни — до Відня, звідки повернулися до Польщі у перші повоєнні роки. Змонтований трилінзовий об’єктив знаходиться в Шльонському планетарії. Об’єктив рефрактора служив кілька років у Островіку для візуального спостереження слабих змінних зірок. Тепер — на заслуженому відпочинку.
Будинок обсерваторії на горі Піп Іван та залишки обладнання в кінці 1939 року перейшли у власність радянських властей. До останніх чисел червня 1941 року тут проводилися метеорологічні спостереження, запускалися радіозонди і кулі-пілоти. Директором обсерваторії у той період був М. Коростенко. Після нападу Німеччини на СРСР до пізньої осені 1941 року в будинку обсерваторії розміщувався підрозділ угорських військ.
У травні 1942 року, коли територія Галичини опинилася під контролем Рейху, дослідний заклад з інспекційною метою відвідав комісар астрономічних обсерваторій Генерал-Губернаторства, член НСДАП К. Вальтер. За його розпорядженням металеві частини астрографа були перевезені до Львова, де до останнього часу зберігалися у фізичному корпусі Львівського державного університету. Надалі приміщення було покинуте. Після цього діяльність обсерваторії більше не відновлювалась.

Прихисток добрих духів

Нагорі виявилося досить просторе, площею з півгектара плато, що для таких висот — рідкість. Стіни будови збереглися добре, ззовні не видно жодної тріщини. Зате всередині живого місця не залишилося. Про колишні комфортні умови на станції свідчать хіба що радіатори водяного опалення, які валяються на долівці першо поверху. Стеля в кімнатах, де вона виготовлена з бетонних перекрить, збереглася, а де дерев’яна, — зяють провалля. Місцеві мешканці розтягли звідси все, що було хоч трохи цінним, у тому числі мідні листи з куполу та даху обсерваторії. Захисток від вітру, що дає ця будова гостям, незримий добрий дух, що залишили по собі будівничі та вчені, допоміг нам сприйняти її як щось близьке, цінне і необхідне.
Востаннє окинувши поглядом довколишні висі, в яких Білий Слон здавався гостем незвичним аж до відчуття нереальності того, що відбувається, журналісти і турклубівці взяли курс додому. Спуск зайняв не менш ніж чотири години і був не менш складним та виснажливим. Зате внизу, як завше в турпоходах, нас чекала рибальська уха і гречана каша з тушонкою.

Білого Слона порятує… консенсус?

Не раз і не два задавали собі запитання, як можна використати цей об’єкт, а насамперед — зберегти його. Очевидно, вважаючи Білого Слона своїм територіальним надбанням, вирішувати це питання взялися наші сусіди івано-франківці. На замовлення Головного управління будівництва й архітектури іванофранківської облдержадміністрації (обсерваторія на його балансі) виконані робочі креслення ремонту та реставрації обсерваторії. Господар волів би, щоб у відреставрованому будинку колишньої обсерваторії розмістився інститут лікарських рослин. Всього у тутешній флорі налічується понад 1000 видів рослин, причому більшість із них має чудові лікувальні властивості. Ростуть тут і десятки рослин, котрі занесені до Червоної Книги.
Створення в цій місцині туристичного осередку вважається неможливим, оскільки будівля розташована на території Карпатського державного природного національного парку.
Астрономічна обсерваторія Львівського університету вважає за необхідне відновити високогірну багатопрофільну станцію в Чорногорі для проведення метеорологічних, астрономічних, екологічних, біологічних, сейсмічних досліджень, вивчення космічних променів. Ця станція повинна зацікавити і Міністерство оборони України, як важливий прикордонний об’єкт.
Наукові дані для того, щоб розпочати реставрацію, є. Останнім часом у пресі просочувалося не одне повідомлення, що своєю колишньою власністю зацікавилася польська сторона. Є навіть офіційні заяви про те, щоб відбудувати станцію за кошти обох країн. Досягти згоди в цьому питанні варто хоча б для того, аби врятувати унікальну будову, пам’ятку історії.

Про Закарпаття
Міста та селища
© Рідне Закарпаття: Ужгород, Мукачево, Хуст
Пишіть на andsale@hotmail.com