Туризм
Наші новини

РОЗМОВА ПО-МУКАЧІВСЬКИ

Я дуже не люблю писати про себе або вести розповідь від першої особи, тому що це завжди виглядає однобоко. Та зізнаюся, відступити від власних позицій мене спонукала зовсім не особиста образа й бажання надати читачу виключну та єдину точку зору на події, описані нижче. Мені часто доводилося мати справу з фактами свавільної та цинічної поведінки одних осіб стосовно інших. Вислуховуючи представників обох сторін, коли найчастіше один доведений до розпачу, а інший намагається всіма силами довести, що його опонент перебільшує, у мене завжди виникала частка сумніву – справді, може, і немає там волаючого цинізму, а людей із певної фінансово-політичної структури, до якої чомусь виникає найбільше претензій, справді “демонізують”? Тепер знаю – є, і без перебільшень. Оскільки випробував це стосовно себе.
Я ніколи ще не повертався до Києва з відрядження з думкою “живий, слава Богу”. Навіть із Боснії середини дев’яностих, де тривала війна. Нині я за кордон не їздив. Та виявилося, що три дні, проведені в Мукачеві, варті тижня спостереження за бойовими діями - там небезпека дивиться тобі впритул в обличчя, і ти завжди знаєш, звідки її можна чекати. Хоч як там було, навіть війна має свої закони на відміну від передвиборної кампанії, що розгорілася в невеличкому райцентрі Закарпатської області. Там 18 квітня мали б відбутися вибори мера, і за цю почесну регалію борються фактично лише дві впливові в регіоні сили – “Наша Україна” і СДПУ(о).
Не вдаватимуся в подробиці минулих подій, що розгорнулися навколо крісла міського голови Мукачева, оскільки йтиметься про інше. 22 березня я з колегами-телевізійниками приїхав до цього симпатичного міста знімати свою першу авторську програму журналістських розслідувань “Закрита зона”, прем’єра якої запланована на 15 квітня на 5-му каналі. Й оскільки основне протистояння розгорнулося між двома політичними таборами місцевого значення, версії того, що відбувалося в передвиборний період, ми хотіли одержати, природно, від обох сторін. Здавалося б, ми, кияни, апріорі самі не можемо бути зацікавленою стороною. Це нам здавалося. Складнощі в отриманні будь-якої інформації від тимчасової міської влади, призначеної перед Новим роком Президентом, виникли першого ж дня, коли в приймальні заступника градоначальника, де розташована територіальна міська виборча комісія, мене зустріли два міцні бритоголові хлопці, які, було видно, прагнули, щоб я швидше звідти пішов разом зі своїм журналістським посвідченням. Характер цього короткочасного рандеву наштовхнув мене на думку, що без камери я в мерію більше не зайду, і надалі ми фіксували кожний наш крок на відеоплівку, щоб уникнути будь-яких провокацій. Вони довго чекати на себе не змусили.
23 березня я отримав інформацію, що директорів двох мукачівських шкіл напередодні викликали до начальника міського управління освіти. Той розповів їм про вагомі причини, чому вони мають написати заяви “за власним”, якщо не хочуть великих неприємностей: обоє директорів, як помітило вище керівництво, мали певні симпатії до “Нашої України”. Колективи вчителів обох шкіл вирішили на зборах відстояти директорів, а ми, логічно, попрямували до мерії шукати начальника управління освіти.
Тут слід зазначити, що рада в будь-якому місті - місце, відкрите для доступу, і для проведення зйомок додаткового дозволу не потрібно. Керівника мукачівської освіти Ярослава Кобаля ми з оператором Олександром Проніним зустріли в коридорі мерії біля кабінету міського голови. Кобаль попросив нас почекати, поки він піде у кабінет за документами. Через десять хвилин із приймальні мера вийшла висока людина років 30-35 і попросила нас пред’явити документи. Показавши посвідчення, я поцікавився його особою. Той у різкій формі відповів, що він депутат міськради, а його прізвище - не наша справа. І повернувся до приймальні. Проте через кілька хвилин людина, яка представилася депутатом, повернулася в супроводі двох - відповідального секретаря міськради і ще однієї особи, яку навіть згодом установити не вдалося. Депутат повідомив мене, що я погрожував і шантажував його колег і він викликає міліцію. Коли я поцікавився, кого саме й чим, одержав відповідь, що я погрожував оприлюднити “компрометуючі матеріали”. Невідомого супутника він спочатку назвав свідком, а потім перекваліфікував його на потерпілого й пообіцяв викинути нас із будинку. Жодних тверджень того, що ми перебуваємо в мерії законно, депутат слухати не став і послав нас “разом із кодексом” (кримінальним), на який я посилався, намагаючись пояснити візаві, що є 171 стаття, яка передбачає відповідальність за навмисне перешкоджання журналістській діяльності. Після депутатської спроби зламати відеокамеру, ми пішли, щоб наші зйомки в Мукачеві на цьому взагалі не закінчилися.
Знятий матеріал побачили журналісти місцевого каналу “М-студіо”, і ми довідалися, що нападником справді був депутат міськради Іван Чубірко, він же радник глави закарпатської обладміністрації, він же родич голови Адміністрації Президента Віктора Медведчука по жіночій лінії: Чубірко одружений на рідній сестрі Оксани Марченко, дружини лідера СДПУ(о). Про поведінку радника я розповів главі обладміністрації Іванові Ризаку. Слід віддати йому належне – проблеми з отриманням коментарів в інших посадових осіб на цьому закінчилися, хоча з начальником управління освіти особисто поспілкуватися нам так більше й не вдалося.
Та наступного дня від нього й пана Чубірка надійшло повідомлення. Вранці 24 березня адміністратор готелю, де ми зупинилися, сказав, що мене розшукує міліція. Через кілька годин я довідався, що обидва представники міської влади разом із головою територіальної виборчої комісії Юрієм Перестою, котрого я теж просив дати інтерв’ю для програми, подали на мене заяву в міліцію, в якій стверджували, що я хуліганив у приміщенні міськради. Цілісінький день, поки ми проводили зйомки в місті, за нашою машиною їздила сіра Daewoo Lanos, яку надвечір змінив сірий VolksVagen Passat. Ввечері ми з оператором написали заяву генеральному прокурору, главі СБУ, прокурору та начальнику СБУ Закарпатської області, де виклали події та попросили дати визначення, є чи нема підстав порушити кримінальну справу відповідно до 171 статті КК України.
І тепер я розумію людей, що намагаються кричати про несправедливість. Єдина розбіжність між ними і мною в даній ситуації лише в одному – все, що відбувалося з нами, знято на відео. Зокрема й те, як ми поводилися в будинку мерії. А постійно носити із собою камеру може далеко не кожний. Лишень не знаю, допоможе нам це чи ні.
До речі, Іван Чубірко, за наявною інформацією, безпосередньо відповідає за втілення “мукачівського” указу Президента. Що ж, гідний вибір…

Про Закарпаття
Міста та селища
© Рідне Закарпаття: Ужгород, Мукачево, Хуст
    Пишіть на andsale@hotmail.com