Туризм
Наші новини

Є У РЕВОЛЮЦІЇ ПОЧАТОК… Поет у Мукачеві – це більше, ніж поет

Учора, надивившись програму „Словоблуддя” обласної державної телевізії, я з горя пішов із друзями на пиво. А оскільки від пива – голова крива, то вночі наснився дивний сон. (Дурний спить – дурноє ся снить).
Буцімто сидимо ми на пиві не з моїми сусідами, а з видатними українськими поетами. А оскільки справжніх чоловіків завжди тягне на політику, то й нас перекосило на гарячу мукачівську тему. Але поети – люди творчі. Тому, аби не гаяти часу на безплідні суперечки, відразу взялися за перо: ану хто кращу поезію про Мукачево утне!
Поки вони шаруділи писалами, я ділив рибу. Коли ж закінчили, постало запитання: “А судді хто?” Вирішили, що арбітром цієї принципової суперечки має стати сам народ. А тому всі місцеві пияки, які споживали пивко довкола нас, стали водночас членами великого журі. Головою обрали цигана Пішту, бо він має найдовший стаж відвідувача клубу джентельменів “Над гадом”.
Першим до слова запросили сивочолого Павла Григоровича Тичину. Він театрально став посеред корчми, пригладив рукою пишну чуприну й урочисто почав:

“РІЗАК!
Одно тільки слово,
А ми вже як буря:
Готово!
Напружим в один бік,
направим в другий –
І крешем, і кришим,
і крушим як стій.

РІЗАК!
Всього лиш пять літер,
А скільки енергій!
Так рвіте ж…”

Але на цих словах поважний класик був рішуче засвистаний натовпом творчих пияків і змушений був покинути імпровізовану сцену. Особливо старався Пішта, який кричав “Нем йов!” і всіх переконував, що ще з коляски ненавидить комуняків.
Другим на подіум вийшов Володимир Сосюра. Цей трохи побоювався екзальтованої закарпатської публіки, а тому прочитав баладу, яка закінчувалася словами:

“Ну, так пощади не буде нікому!..
Вас не згадає замучений край!..
Вийшов один… і сказав Різакові:
— Я – той Петьовка…Стріляй!..”.

Ця поезія припала до серця відвідувачам корчми. Почулися окремі оплески, а один бомжуватий дідок навіть крикнув: “Так їх гадів!”
Тепер за регламентом мали виступати господарі. Розпочав отець Духнович своїм знаменитим гімном: “Я — Нусер був, єсьм і буду, я родився Нусером”. Далі Павло Чучка-молодший з успіхом продекламував дитячий віршик “Різак ай дітвак”.
Особливо бурхливо публіка реагувала на слова:

“Люблять Різака у світі
Чорні, білі, жовті діти.
Різак – апо! Різак – квітя!
Різак – сонце у зеніті!
Різак – Партії отиць!
Різак – буржуям кониць!”

Одна розчулена пані навіть вибігла і поцілувала автора у груди (вище не дістала), а компанія за столиком № 6 закликала поета на копчених бичків, не відаючи, що Чучка переносить рибу так само, як і Різака.
Тоді слова попросив Іван Петровцій і запропонував прочитати поезію про “пічку, що пахне парадичков”, на що університетська критикеса категорично заявила, що коли вся країна на барикадах, сексуальну енергію треба перетворювати у бойову.
Несподівану ж перемогу отримала революційна поема “Мукачево на дроті” студента першого курсу педучилища Івасика Телесика:

“Мукачево. Мукачево.
Мукачево моє.
Знов місто моє “прихвачене”.
Знов місто моє – не моє.

На ратуші — прапор волі.
Під ратушею – народ.
І вигуки тисяч: “Доволі!”
Й міліції чортополох.

Заломлені руки під стінами.
І стогін. І плач. І прокльон.
Ознака нової віри —
Князь темряви — чорний Омон.

Мукачево. Ратуша. Січень.
“Червене вино” і гіркі коляди.
Мукачево – не здається!
Й Петьовка такий молодий…”.

Клятий коцур, який скочив мені на груди, розбурхав мене з цього дивовижного поетичного сну. Я довго сидів на ліжку, очманіло намагаючись злапати нитку сновидіння. Але, але… Сонце світило прямо в писок, і поети продовжили своє спілкування без мене. Проте мені ще довго крутилися в голові рядки:

“На майдані коло “Зірки”
революція іде.
— Хай Петьовка! – всі гукнули, —
за отамана буде!”

Не пам’ятаю, хто їх написав. Але, здається, не я.

Про Закарпаття
Міста та селища
© Рідне Закарпаття: Ужгород, Мукачево, Хуст
    Пишіть на andsale@hotmail.com