Туризм
Наші новини

Василь Петьовка: “Хотів би, щоб на цих виборах перемогли не кандидати, а виборці, народ”

Народився 30 січня 1967 року в с. Завидово Мукачівського району. Економіст, бізнесмен. Після Мукачівського кооперативного технікуму в 1985 році почав працювати у В.-Коропецькому об‘єднанні торгівлі Мукачівської райспоживспілки. Після строкової служби (1986-1987) – робота в Мукачівському кооптехнікумі, ВКФ “Латориця”, ТОВ “Рей-Промінь”. З квітня 1997 року працює в Товаристві з обмеженою відповідальністю “Барва”. Через рік, у квітні 1998-го, призначений головою правління ТОВ “Барва”. Нині – заступник голови правління із загальних комерційних питань. Навчається в Мукачівському технологічному інституті. Депутат обласної ради. Кандидат у депутати Закарпатської обласної ради від виборчого блоку В.Ющенка “Наша Україна”.

- Пробіг скупі рядки своєї біографії і подумалось: справді, що можна вмістити виняткового у прожиті 35 років нашого не вельми героїчного часу… А з іншого боку – Христос у цей вік (у теж смутні для його народу часи) створив велике вчення – дороговказ для всього людства. Ніяких паралелей, боронь Боже, я не проводжу, просто ще раз хочу зауважити собі: щоб ти відбувся, як особистість, мусиш пройти відведену тобі путь з максимальною протидією негативним обставинам. Кожен день прожити з бодай маленьким завоюванням, яке поліпшить життя тих, хто довкола тебе, полегшить роботу тих, хто йде слідом. Через те найвищою втіхою для мене є відгуки земляків: за останні роки наше село і місто Мукачево зримо набувають цивілізованого, європейського вигляду і змісту. Нашим людям легше стає жити, легше знайти себе у цей непростий час.

Я не прихильник голого ура-патріотизму. Для мене Україна є триєдиним поняттям – країна, держава, Батьківщина. Чудова, щедра, принадна земля на роздоріжжі Європи і Азії. Молода держава зі своїми хворобами росту, що поволі й болісно набирається сил і досвіду. А Батьківщина для мене починається зі свіжих садів, що пахнуть ізабелою і йонатанками, з росянистих, туманних ярків, якими я ходив з батьками удосвіта в поле. Кам’яні вулички древнього Мукачева з кованими брамами, ліхтарями і квітниками, з дорогою мені закарпатською говіркою на них. Саме тут рідний для мене і для моїх дітей поріг нашої України…

Почав я з лірики, хоча натурою – прагматик. Мабуть, як і мої типові закарпатські предки, котрі все життя змушені були вираховувати, ділити, прихитрятися, щоб вижити на цій скупій землиці. І щоб усе було “як у людей”. Щоправда, прагматизм мій і моїх друзів пішов трішки далі – ми схотіли, щоб було краще, ніж “у людей”.

Історія зовсім недавня. Якихось сім-вісім років тому четвірка беручких сільських хлопців заснувала невеличку фірму “Рей-Промінь”, маючи в капіталі лише енергію, жадобу працювати і фонтан ідей. Ми вчилися одне в одного і в життя, яке нас не надто балувало. Але потужна праця і терпіння перемогли. Нині мої колеги по роботі – Віктор Балога, Ігор Кріль, Йосип Кулл, Олег Гаваші, Анатолій Колібаба та інші – перші фіґури в політичному і економічному житті області. А наша фірмочка розрослася в багатопрофільне підприємство “Барва”, яке займається виробництвом, сільським господарством, переробкою, комп’ютеризацією, транспортом, торгівлею тощо.

Наш густозаселений край завжди потерпав від безробіття, за довгим карбованцем сільські дітлахи вирушали ледве не з восьмого класу. А після того, як зачахли й зупинилися заводи “воєнки”, безробіття вдарило нищівним батогом. “Барва” взялася полегшити його удари. Вона дала роботу майже 1800 особам. Наші працівники вчасно отримують зарплату – в середньому близько 450 грн. Отже, мають можливість сплачувати комунальні послуги, влаштувати побут, давати освіту дітям. Ми в цьому допомагаємо. Я переконаний, що добробут суспільства починається з добробуту окремої людини. Кожен зокрема і всі разом ми працюємо на це.

Зауважу, що лише торік “Барва” сплатила 10,5 мільйона гривень різних податків. На одного працівника фірми це складає 9 тисяч. У розвинутих країнах розмір сплачуваних податків є мірою корисності підприємства. Я б сказав: у цьому й полягає економічний патріотизм. Накопичення власного капіталу є головним рушієм піднесення національної економіки. Якби це в повній мірі усвідомлювали всі підприємці. Для порівняння – середній показник податкових сплат в області на одного працюючого становить лише 1100 гривень. Рахуймо, що якби всі підприємства Закарпаття сплачували бодай половину з того, що ми, то бюджетна наповнюваність області була б у 4 рази більшою. А якщо це помножити на масштаб України, то значить, що й жили б ми в 4 рази краще. Для нас, прагматиків, виробнича арифметика проста, як християнська істина: чим більше ти заробиш і віддаш належне державі, тим легше тобі працюватиметься завтра, тим якіснішим буде життя твоїх працівників, твоїх дітей і батьків. Те, заради чого ми й працюємо.

Дехто дивується: чому у “Барви” виходить? Усе, мабуть, починається з самодисципліни і виняткової відповідальності керівників, цей фактор обов’язково обернеться дисципліною і відповідальністю підлеглих.

Завдання як собі, так й іншим ставлю завжди високі. З поправкою на завтрашній день. Так ми створили в Мукачеві мережу універсамів, якими не ганьба рівнятися з сусідами – угорцями, словаками, поляками. Був навіть курйоз: один столичний гість, побувавши в них, похвалився, що в Києві також є декілька таких. Це ліквідувало потребу в “диких” і вуличних ринках, бо в наших магазинах і в базарних рядах ціни майже рівні, зате яка різниця в якості, асортименті, обслуговуванні. В місті зникла загроза отруєнь та інфекційних захворювань. І ще, вважаю, суттєва деталь: за нашими полицями можна вивчати географію України. Ми не обходимо увагою жодного більш-менш серйозного вітчизняного виробника продуктів. І хоча розташовані біля воріт Європи, цілком переорієнтовуємось на свій ринок.

І це не пасивна торгівля. Ми створили потужні переробні підрозділи, які з новим підйомом запрацювали після сільськогосподарської реформи. Не побоялися вкласти суттєві інвестиції в аграрний сектор, вирішивши стати правонаступником занепалого Лалівського радгоспу. Якщо раніше там животіло 50 корів, то нині в хлівах 1000 голів ВРХ, 4200 свиней, 800 овець. Вже нині це чи не найкрупніше господарство області. Збираємо понад 30 центнерів зерна з гектара, рекордні за десятиліття врожаї яблук і винограду переробляються на сік і вино. На півмільйона гривень продукції виробляє ковбасний цех, на 150 тисяч – рибний. Невдовзі поставимо завод по переробці молока, щоб селяни змогли збувати лишки. Бо досі на Закарпатті панує парадокс – у дворогосподарствах молока вдосталь, а в продажу молочна продукція з Галичини.

Тепер наш сільський працівник мало чим відрізняється від міського – і зарплата відчутна, й інфраструктура на рівні, і будинки добротні зводяться. Знаходимо гроші й на масові культурні акції для молоді, і на дитячо-юнацький футбол, яким охоплено понад 600 дітей, і на зведення храмів, і на підтримку нужденних. Хоч цим і не звикли вихвалятися, бо так нас виховували.

Невимовно шкода мені наших людей, яким доводиться поневірятися світами, щоб у спекотному Ізраїлі чи в холодній Якутії продавати свої умілі мозолисті руки, а потім провезти ці жалюгідні інвестиції через рекет у рідну домівку, щоб нагодувати дітей і заплатити за тепло і світло.

Воно вже й не приховує своєї агресивності, тим більше з початком передвиборних перегонів. Знову експортується розбрат на нашу мирну землю. Знову дурять народ кучерявими лозунгами і солодкими обіцянками, мордують залежних від зарплат службовців насильницькою участю в агітації. За кого, для чого, за що? Чи мало досі мали часу, щоб довести свою турботу і любов до народу? Любов, від якої за десять років зникли три мільйони населення… Майте вже совість, панове, дайте народу передихнути хоч трохи!

Коли мене питають, чому я з “Нашою Україною” Віктора Ющенка, я відповідаю без лукавства так, як відповіли б мій батько і мій дід: “Тому, що я завжди з порядними людьми. Тому, що звик не словом, а ділом утверджувати головні житейські й християнські принципи. Вважаю, що саме це об’єднання і саме цей народний лідер дають шанс (можливо, й останній) на нові якісні зміни в державі загалом і в реґіонах, зокрема. Віктор Ющенко знає, що треба робити, щоб ми жили по-людськи. І він це довів. Він і його команда (я теж належу до неї) мають чітку програму, щоб нашу державу зробити міцною і достойною серед світових країн, а наше Закарпаття – гарним і комфортним для життя.

Я б дуже хотів, щоб на цих виборах перемогли не кандидати, а виборці, тобто народ.

Про Закарпаття
Міста та селища
© Рідне Закарпаття: Ужгород, Мукачево, Хуст
Пишіть на andsale@hotmail.com