Туризм
Наші новини

Життя після 31 березня не закінчується

Чим ближче до 31 березня, тим більшу нервозність і гарячковість проявляють деякі кандидати в народні депутати. Інколи здається, що для них життя після виборів закінчується.

Якщо ти – державний службовець, якщо ти впевнений у своїй перемозі, то працюй і готуйся до виборів у рамках закону. Чому ви, панове, так боїтеся чесних виборів? Новий Закон України “Про вибори народних депутатів” посіяв паніку і страх у тих, які ще з радянських часів звикли до виборів “малювати” необхідний відсоток голосів за потрібних кандидатів.
“Варто пам’ятати: до Бога – високо, до Києва – далеко, а влада – ось вона поруч…”

(Василь Гарагонич, “Панорама”)

Влада, звісно, поруч. Але чому вона так маскується від народу і преси? Графік поїздок по виборчому округу №71 кандидата у народні депутати Віктора Балоги був опублікований в нашій газеті, активісти виборчого штабу “Наша Україна” розклеювали афіші у всіх селах району: приходи, слухай, задавай запитання і отримуй відповіді. Дуже шкода, що головний редактор “Панорами” так і не зміг знайти часу, щоб побувати хоча б на одній зустрічі Віктора Івановича з жителями Мукачівщини. Тоді не з’явились би, мабуть, газетні “шедеври” на зразок: “…“барвисти” везуть із собою “запрограмованих” виборців зі свого найближчого оточення…” Але якщо цим оточенням вважати народ усього району, то в цьому випадку пан Василь на сто відсотків правий.

Скільки не пробував – так і не зміг потрапити на таємні зустрічі з народом “великого друга всіх мукачівців” Віктора Дядченка. То зустрічі раптово відмінялись, то виборці не проявляли цікавості до “свого рідного” кандидата, то “М-студіо” “розшифровувало” зустрічі й “улюбленець” народу просто тікав подалі від телекамер. Так було і у Верхній Визниці, Форноші, Кальнику, Копинівцях та багатьох інших селах. На кого ж ти надієшся, Вікторе Олександровичу, якщо боїшся власного народу? На вчителів, яких ти так успішно скорочував протягом багатьох років? На сільських голів, які сьогодні вирішують тільки свої власні питання: бути чи не бути після 31 березня? На своїх замордованих “мудрими” вказівками підлеглих? Чи на “чудодійну” силу передвиборних репортажів пана Гарагонича “з місця подій”?

“…А ЛІЛІПУТ – ВІН І В АФРИЦІ ЛІЛІПУТ!..”

(Василь Гарагонич, “Панорама”)

Ще древні казали: “Зріст людини визначають його справи”. Чим відзначився наш “гулівер” за чотирнадцять років керівництва районом? Жодної школи, жодного медпункту, жодної бюджетної установи не побудував “успішний господарник”. Масове безробіття і велика тривога за своє майбутнє і майбутнє своїх дітей – ось і всі діяння нашого “гулівера”, а точніше – “ліліпута”.

“Де б не бував Віктор Дядченко і з ким би не зустрічався…, всюди чесно, самокритично і принципово каже людям правду, якою б гіркою вона не була”.

(Василь Гарагонич, “Панорама”)

Розповідає кандидат у народні депутати про “прекрасні” дороги в районі, про те, як зумів колись найбагатший район в області опустити до економічного потенціалу Воловецького району. Наочно демонструє у Верхній Визниці, як можна за допомогою дощів, морозу повністю зруйнувати стіни шкільного довгобуду. Показує, як можна успішно розвалити своєю бездіяльністю і байдужістю два промислові гіганти в районі: Кольчинський верстатозавод та Мукачівський лісокомбінат. “Принципово каже людям правду…”, як можна злиденним фінансуванням розвалити культуру, медицину, освіту району. Та мало про що можна “чесно, самокритично і принципово” розказати людям.

Правда, при таких “самокритичних та принципових” розмовах бувають і осічки. То Іван Різак розповідає в Бобовищі, як за гроші Суркіса було газифіковано село, то Василь Кузьма переконував земляків, що газифікацією займалось його господарство. Тут уже і “принциповий” політик теж не зміг витримати і теж почав переконувати бобовищанців, що основним газифікатором є саме він. Хто ж тоді газифікував Бобовище?

“НЕВЖЕ ЛЮДИ ДОВІРЯТЬ СТЕРЕГТИ ВОВКАМ ОВЕЧУ ОТАРУ?”

(Василь Гарагонич “Панорама”)

Нарешті нам пощастило бути свідками передвиборної агітації пана Дядченка у селі Дерцен. Поява в місцевому Будинку культури 17 березня (в неділю) кандидатів у депутати обласної ради від виборчого блоку Віктора Ющенка “Наша Україна” Івана Балоги, Івана Фітаса, Петра Басараба, Василя Васюти була зустрінута оратором Дядченком без особливого ентузіазму, а об’єктив телекамери оператора “М-студіо” теж не додав натхнення. Промова кандидата в депутати Верховної Ради втратила роками вироблений артистизм. Звичайно, Дядченко, уже, правда, скоромовкою, почав пояснювати, що в усіх бідах району винувата держава. Не випадково один із дерценських виборців запитав: “Якщо ви є представником держави в районі, то ви є першим винуватцем, чи не так?” На запитання: “Чому в селі не працює дитячий садочок?” - пан Дядченко вкотре почав розповідати казочку про Іванка, якого вдома може навчати мама. Не обійшлося і без курйозу. Прохання голови райдержадміністрації підтримати деяких кандидатів у місцеві органи влади було з обуренням зустрінуте рекомендованою кандидаткою в районну раду пані Біров. Вона резонно відмітила, що є кандидаткою від угорського культурного товариства Закарпаття (KMKS) і рекомендацій пана Дядченка не потребує: “Нехай мої земляки вирішать, чи достойна я бути депутатом районної ради”. Після виступу “головного лікаря” району пані Лані, в якому вона поділилась досвідом вивчення законів та похвалила головного лікаря ЦРЛ Василя Васюту за хороше керівництво лікарнею, та виступу “першого районного журналіста”, головного редактора “Панорами” пана Гарагонича, “команда” Дядченка, навіть не попрощавшись із виборцями, покинула Будинок культури. Дуже шкода, що виборці не стали учасниками дебатів опонентів. Може дізнались би правду про цеглу, яку за символічну ціну “купував” Дядченко з дерценського цегельного заводу на власний палац, про сибірський ліс, який транзитом переправляли в Угорщину, про тисячі овець колишнього КСП “Нове життя”, яких “з’їли” деякі районні номенклатурні “вовки”. Цікавими виявились би дебати. Але, на жаль, не вийшло.

Виступи кандидатів в обласну раду Івана Балоги, Петра Басараба, Василя Васюти, Івана Фітаса були зустрінуті бурхливими оплесками дерценськими, “запрограмованими” на конкретні справи, виборцями.

У неділю пана Дядченка з “нетерпінням” ще чекали в Жнятині, Горонді, В. Лучках, Ключарках. Але чи варто їх переповідати? Час уже зрозуміти, що на порозі не 1994 рік і навіть не 1998-ий, а 2002-ий, що загнані у безвихідь люди почали розуміти, що людину визначають не слова, а справи. А справи – це багатотисячний колектив виробничо-комерційних структур “Барви” з мінімальною ґарантованою зарплатою 300-400 гривень на місяць. Це – СП “Фішер”, це – структурні підрозділи фірми “Едельвейс”. Більше би таких підприємств – і люди забудуть про злидні, з надією дивитимуться в майбутнє.

Нашим людям потрібна робота і достойна заробітна плата.

“ОСЬ ЯКА ВОНА ГІРКА ПРАВДА, ПАНОВЕ!”

Про Закарпаття
Міста та селища
© Рідне Закарпаття: Ужгород, Мукачево, Хуст
    Пишіть на andsale@hotmail.com