Туризм
Наші новини
Самые разные корпоративные подарки в срок для ваших презентаций!

“Якщо хочеш, щоб тебе поважали інші, навчися, в першу чергу, поважати сам себе” -

життєве кредо, якого старався і старається дотримуватись у своєму житті Степан Сікора, заступник головного редактора газети “Старий Замок”
Появу в нашій газеті два роки тому назад нового співробітника Степана Сікори багато хто з нас зустрів із недовірою і насторожено. Що може цікавого написати колишній чиновник, фізик за освітою, який багато років пропрацював науковцем, інженером-технологом в Мукачівському галузевому науково-дослідному інституті “Електрон” у свої п’ятдесят років?

За короткий час Степан Сікора освоїв незнайому для себе професію – професію журналіста. Читачі з нетерпінням чекають гострі за змістом аналітичні статті в різних сферах суспільно-політичного життя, в економіці. Хто ж він, цей невисокого зросту, убілений сивиною чоловік?
ВАЖКО БУТИ ЗАВЖДИ САМИМ СОБОЮ І НЕ ПОСТУПИТИСЬ ПРИНЦИПАМИ

- Пане Степане, розкажіть коротко про себе.

- Народився в селі Старе Давидково в сім’ї колгоспників. Батько, маючи від природи гострий розум, але не маючи можливості отримати відповідну освіту, все зробив для того, щоб його п’ятеро дітей мали вищу освіту, і добився свого. Мій старший брат Дмитро – фізик-ядерник, професор, доктор фізико-математичних наук, брат Мирон викладає фізику в середній школі. Отримали педагогічну й економічну освіту відповідно сестри Ганна і Юлія.

У 1968 році закінчив із золотою медаллю Перечинську середню школу-інтернат, а в 1973-му з відзнакою – фізичний факультет Ужгородського державного університету. Працював учителем фізики в Керецьківській середній школі і більше п’ятнадцяти років у Мукачівському галузевому технологічному науково-дослідному інституті “Електрон”. Шість років займав посаду завідувача відділом у Мукачівській райдержадміністрації.

- Несподіванкою для всіх було Ваше звільнення з райдержадміністрації. Чому сталося так, що Ви, найближча людина до голови райдержадміністрації Віктора Дядченка, стали його найбільшим опонентом?

- Звільнився за власним бажанням. Причин було багато. Хто знає добре мене і Дядченка, сам зробить правильний висновок. Знаю я Віктора ще з 1974 року. Разом до дівчат ходили в Керецьках. Знав, як мені тоді здавалося, порядного молодого випускника сільськогосподарської академії. Він мав і має талант входити в довір’я потрібних йому людей. Цей “талант” згубив і покалічив долі багатьом із тих, хто мав близькі стосунки з Дядченком. Але це тема для окремої розмови.

Коли найближче пізнаєш людину? Коли з нею працюєш, бачиш її в різних іпостасях. Можеш порівняти. Це важко зробити, коли сидиш за святковим столом і виголошуєш тости, коли від тебе залежать, а не ти від когось. Одним словом, я вважав, що маю друга, а, виявляється, мене “друг” просто використовував, як і всіх інших.

Як не парадоксально це буде звучати, але переломним для мене моментом була перемога Золтана Шуфрича, а точніше – Віктора Дядченка при обранні голови Мукачівської районної ради. Я вважав, як і більшість депутатів районної ради, що вибрали авторитетну людину, до думок якої прислухається і Дядченко, а в дійсності вибрали… Та ви й самі знаєте, кого. Жодну з передвиборних обіцянок Віктор Олександрович не виконав. Обіцяв директорам шкіл, що самі собі виберуть завідувача райвно, а насправді призначив не ту людину; керівники сільськогосподарських підприємств сподівалися, що будуть мати авторитетного районного керівника, а фактично Золтана Петровича закрили на чотири роки в “золотій клітці” – у його ж кабінеті.

- І все-таки Дядченко надіється стати депутатом Верховної Ради…

- Спостерігаючи за діями Віктора Олександровича і знаючи його добре, можу переконливо сказати: не надіється. Просто відпрацьовує “закладені” в нього есдепеу(о)шні кошти. Зустрічі з виборцями погано організовані й проходять зі скандалами. Кандидат панічно боїться своїх виборців. Чи можуть ситуативно змінити що-небудь у настроях людей дві тисячі працівників бюджетної сфери, навіть якщо вони піддадуться погрозам і залякуванням пана Дядченка? У своїх передвиборних поїздках по району Віктор Олександрович вперто зустрічається, в основному, тільки з освітянами, які від такої “честі” не дуже в захопленні. А формування дільничних комісій за новим принципом, практично, виключає фальсифікацію виборів.

ТІЛЬКИ СТРАХ І НЕВПЕВНЕНІСТЬ ЗА РЕЗУЛЬТАТИ ВИБОРІВ ЗМУШУЄ ДЯДЧЕНКА ТА ЙОГО СОРАТНИКІВ ДІЯТИ В БАГАТЬОХ ВИПАДКАХ НЕАДЕКВАТНО

- Чому, на Вашу думку, Віктор Балога має таку велику популярність серед народу?

- Причин декілька. З 1990 року в Мукачівському районі не побудовано жодної школи, жодного дитячого садка, жодної лікарні. Народ кинутий напризволяще. Інша справа в Мукачеві.

Поява на економічному небосхилі групи молодих успішних бізнесменів спочатку викликала іронію. Потім – неприйняття і боязнь. Пригадую, як ще в 1996 році заступник голови райспоживспілки Іван Кампов скаржився на дії Балоги. Мовляв, ставить поруч із помпезними торговими точками спілки свої “бутики” і створює конкуренцію, в результаті різко падає виручка. Треба заборонити це робити. Старе мислення не дозволяло зробити простенький висновок – покращити асортимент, обслуговування і зменшити ціну.

Тільки чітка організація праці, дисципліна, використання найновіших технологій на виробництві, залучення до роботи талановитих і ділових людей Мукачева та, найголовніше, створення команди однодумців по всій вертикалі виробничих структур дозволяє досягати високої рентабельності. Використання основних принципів управління бізнесової структури на рівні міста, а потім і області дозволило різко збільшити надходження в бюджет. На фоні суцільної розрухи, створення виробничо-комерційних структур, аналогічних “Барві”, вселяє в людей надію на краще майбутнє своїх дітей і внуків. Коли одні розкрадають і руйнують створене, Балога і його команда не просто заробляють гроші, але, вкладаючи ці кошти в нове виробництво, створюють нові робочі місця. Робота і пристойна зарплата – це те, що найбільше цікавить наших людей.

- Пане Степане, чому Ви вирішили балотуватись у районні депутати? Маючи певний рівень популярності за рахунок газетних публікацій, можна було б спробувати щастя і в обласну раду. Чи не так?

- Не маючи ефективного місцевого самоврядування, не можна створити ефективної демократичної держави. Сучасна система управління нашої держави сьогодні мало чим відрізняється від радянської. Абсолютна централізація управління країною спотворює самі принципи демократії: можна роками нічого не робити, але талановито догоджати вищому начальству, і цього достатньо, щоб зберегти своє керівне крісло. А якщо ще вдається створити ручну раду – абсолютне “монархічне” управління забезпечене. Починати ламати систему “українського місцевого абсолютизму” необхідно з первинної ланки – з сільської і районної влади. Необхідно, щоб рада служила народу, а не одній людині. Якщо мене оберуть депутатом районної ради, то я докладу максимум зусиль зі своїми однодумцями, щоб зламати деструктивну, злочинну систему управління на районному рівні. Десятирічна бездіяльність повинна закінчитись. Нашим дітям і внукам необхідно створити умови для їхньої самореалізації у виробництві, науці, мистецтві та інших сферах. Нинішня ситуація веде у безвихідь, у масове безробіття, у низький рівень освіти, у нікудишнє медичне обслуговування. Масове безкультур’я потрібно замінити масовою культурою.

- Чому Ви вибрали Іванівську сільську раду?

- Моє дитинство пройшло в Старому Давидкові, яке входить до складу сіл Іванівської сільської ради. Батьки були засновниками й працювали у місцевому колгоспі імені Димитрова і поховані на кладовищі рідного села. Важко сприймати, що результати каторжної праці моїх батьків, моїх земляків зараз руйнуються, розкрадаються, незаконно розпродуються. На благодатних прилаторичних землях уже багато років сіється “багатосортна” пшениця “енної” репродукції. Власники земельних паїв за гектар власної землі отримують на рік по два мішки неочищеного зерна. Чи можна так насміхатися над землями, на яких ще в п’ятдесятих роках минулого століття вирощувались рекордні урожаї овочів. Люди старшого покоління пам’ятають заслуженого овочівника, першого Героя Соціалістичної Праці на Закарпатті Пенчо Пенчева, який був частим гостем у нашій хаті. Невже ніхто не продовжить справу заслуженого клячанівського овочівника Миколи Попа? Куди поділись елітні виноградники і сади Ловачки та Червоної гори?

Невже нам не соромно, що на важкій “червениці” Завидова саджають виноградні плантації, а наші заростають чагарниками, не соромно за те, що хліви СТОВ “Завидівське” заповнені племінною ВРХ, а на фермах СТОВ “Клячанівське”, частину яких уже розібрано або зруйновано, доживають свій вік останні корівки? Невже у Клячанові, Іванівцях чи в Старому Давидкові не можна знайти молодих талановитих хлопців, які люблять землю і які хочуть працювати на землі? Можна. Ситуацію можна і потрібно докорінно змінити. Землі Іванівської сільської ради уже упродовж двох-трьох наступних років повинні повністю забезпечити овочами і фруктами не тільки Мукачево, але й інші міста Закарпаття. Економічно організаційні механізми керівництва сільським господарством, які відпрацьовані, наприклад, в СТОВ “Завидівське”, на наших землях, я переконаний, можуть дати фантастичні результати.

Я ХОЧУ, ЩОБ МОЯ РОБОТА ДОПОМОГЛА ПОКРАЩИТИ ЖИТТЯ МОЇХ ЗЕМЛЯКІВ. ПЕНСІОНЕРИ ПОВИННІ МАТИ ДОСТОЙНУ СТАРІСТЬ, А МОЛОДЬ – ДОСТОЙНУ РОБОТУ

- Колись у народі була популярна говірка: “Хочеш добровільно загубити гроші – вкладай у землю”. Невже Ви вірите, що можна переломити колгоспну психологію селянина?

- Не тільки можна, це треба зробити. Тільки приватний власник може докорінно змінити ситуацію на краще в сільському господарстві. Від колись потужних колгоспів імені Леніна, Димитрова зараз залишились “ніжки та ріжки”. Куди все поділось? Ми самі все розкрали, адже все було колективне, тобто нічиє. Спокійно спостерігали, як розкрадали і продовжують розкрадати керівники “нічийних” сільськогосподарських структур. Без ефективного, працьовитого приватного господарника нам не вижити. Земля повинна мати конкретного господаря. Бо тільки з ним будуть працювати конкретні інвестори.

- А як же держава?

- Держава, органи місцевого самоврядування повинні відіграти роль своєрідного диспетчера, гаранта для тих, хто готовий вкласти гроші в сільське господарство.

- Що Ви чекаєте від 31 березня?

- Докорінну зміну на краще. Як сказав мені один власник міні-пекарні: “Я не хочу, щоб мій сусід був бідний, тому що він прийде просити хліба. Якщо не дам, то вкраде. Хай мій сусід має пристойний заробіток. Тоді прийде і купить буханець, а це допоможе розвитку мого бізнесу.”

Уся надія сьогоднішніх “вічних” керівників тільки на фальсифікацію виборів. Показовою є реєстрація українця Дядченка в депутати районної ради від угорського села Форнош: “Мовляв, не розберуться угорці в українських бюлетенях і будуть кидати їх не відміченими в урну, а потім можна буде креслити ці бюлетені на свій розсуд”. Не вдасться. Зараз ми маємо всі можливості для того, щоб вибори були чесними не на словах, а на ділі.

Зробімо майбутнє для наших дітей і внуків!

Про Закарпаття
Міста та селища
© Рідне Закарпаття: Ужгород, Мукачево, Хуст
Пишіть на andsale@hotmail.com