Туризм
Наші новини

Художниця, член координаційної ради Союзу українок Закарпаття Ольга Уманець: “Понад усе на світі я люблю Україну”

Рік тому в Києві у Будинку вчителя проходив черговий з’їзд Союзу українок. Привітати жіночий форум прийшли представники тодішньої влади: прем’єр-міністр Віктор Ющенко, віце-прем’єр Микола Жулинський і міністр культури Богдан Ступка.

З появою Віктора Андрійовича зал вибухнув оваціями. Жіноцтво, а більшість із них – політв’язні концтаборів, сталінського і брежнєвського режимів, показало свою прихильність до національного прем’єра. Він, зі свого боку, подякував за теплу зустріч і низько вклонився тим, хто віддав своє життя за незалежність України.

У короткій розмові з нами, делегатками від Закарпаття, він тепло згадував поїздку в наш край, його красу і чудових людей. Ми ж повідомили про те, що привезли з собою в столицю політичну заяву на захист голови облдержадміністрації Віктора Балоги, людини чесної, виваженої, який зазнає гоніння від лідерів Об’єднаної. У той час таких же дій зазнає і сам Ющенко.

У фойє проводилась розгорнута виставка рукодільних робіт жінок від мистецтва України. Віктор Андрійович, оглянувши всі вироби, зупинився біля вишивальниці з Полтави і через хвильку-другу купив подарунок для своєї дружини, яка працювала разом із нами на з’їзді. Вчинок Віктора Ющенка до глибини душі вразив майстринь, бо, казали вони, ще ніколи такі високі посадовці не купували їхні роботи. А мене вразило інше – поведінка дружини Віктора Андрійовича Катерини Чумаченко. Скромна, розумна, комунікабельна і, що найголовніше, справжня українка, вона на рівних з іншими обговорювала назрілі проблеми, переймалася долею жіноцтва. Тому, шановні закарпатці, не вірте брехні, яку так щиро плетуть довкола пані Катерини опоненти Віктора Андрійовича. Особливо тій, що злітає з вуст лукавих, які прикриваються гаслами від імені України і яких лякає сама думка про авторитет Віктора Ющенка в народі.

У цьому ми переконалися ще раз, під час приїзду Віктора Андрійовича на Закарпаття. Серце моє було переповнене радістю за наших краян, які зійшлися на площу Театральну в обласному центрі, аби послухати нашого воістину народного лідера. Чимало людей серед присутніх було із Волівця, Перечина, Великого Березного. Однак, найприємнішим був вчинок депутатів Ужгородської міської ради, котрі зупинили роботу пленарного засідання і прийшли чи не всім корпусом разом із головою міста Степаном Сембером на зустріч з Ющенком. Так і хотілося сказати: “Молодці!” Не побоялися, хоча чимало з них донині перебуває в рядах “об’єднанців”. Вони показали приклад демократизму і відваги, гідний наслідування. Чого не скажеш про управлінців Білого дому, котрі з боязні втратити роботу виконують усі команди начальників, навіть ті, які суперечать їхньому переконанню. Чи не тому в приватних розмовах плюються. Зрештою, зміни на краще завжди робили відважні, сміливі – ті, у кого слово з ділом не розходилось. Кажуть, таким і Господь допомагає. Нині Боже благословення потрібне усім тим, хто гуртується довкола Віктора Ющенка. Тільки з ним ми маємо шанс розбудувати національну державу, сильну, багату, з якою би рахувалися цивілізовані країни світу. На сьогодні нас знають як прохачів подачок. А я Україну люблю понад усе, і нинішнє її становище мене болить. Болить, як розумію, і Віктора Андрійовича.

Тому на зустріч із ним я йшла з особливою шаною. Перед початком прес-конференції мені вдалося на хвильку затримати увагу шанованих гостей і подарувати фото, яке чекало на Віктора Андрійовича рік і яке ви бачите сьогодні в публікації. А втім, руки самі тягнулися до істинно народного лідера, аби з ним привітатися. І таких, як я, було багато: одні вручали записку, інші – власну книгу чи листівку, дехто дарував Божі іконки як благословення на щасливу дорогу. А мене переповнювали роздуми: отже, мої закарпатці прозрівають, вони потягнулися до того, кого влада визнала опонентом, хто може витягнути країну із затяжної стагнації. Я вірю, мої земляки, які пережили впродовж останнього часу серйозні потрясіння, починаючи від паводків і закінчуючи політикою, задумаються: що маємо нині й чого заслужили?

Сьогодні ми повинні спитати владу: чому вона так принижує нас? Чому можновладці перекривають автодороги, коли сюди приїжджають столичні начальники, зокрема, Анатолій Кінах, Володимир Литвин та інші, а з урядового будинку виганяють людей з робочих місць, аби не заважали. Чи є ще десь така країна, в котрій би чиновники творили подібні дива і ставились до власного народу так зневажливо? Чому людина не може мати власної думки, а тому лукавить, бо “так хоче начальник”? Про яку демократію йдеться, шановні панове з числа “За ЄдУ”, коли вчинки ваші, як кажуть люди, не підлягають демократичному визначенню? Невже ви не знаєте, що люди з вас сміються, а цей ваш адмінресурс, що сформований за гроші платників податків, спрацьовує проти вас. І це ви побачите 31 березня.

Окремим рядком хочу зупинитись на кандидатах до Верховної Ради України від Закарпаття. Давайте, шановні краяни, згадаємо, хто розпочав зміни на краще в області? Чиї реальні добрі справи – виплата шестимісячних боргів по зарплатах і пенсіях, оздоровлення 7 тисяч людей похилого віку, інвалідів, ветеранів війни, які чекали на це десять років, виведення області із числа збиткових, що донині згадуємо, збираючись у ділових колах? Хто постраждав від війни, яку затіяли в нашій області соціал-демократи? Відповідь одна: позитивні зміни в Закарпатті відбулися за керування Віктора Балоги, а від затяжної війни постраждав простий народ. Тому сьогодні, взявшись за руки, ми повинні сказати: закарпатці – люди гідні, мають місцеву еліту, яка зможе достойно відстоювати інтереси краю на всіх рівнях органів місцевого самоврядування. Гріх відтягувати з інших регіонів людей, вони й там потрібні. А ми вже постараємось. Не вперше. Тим паче, що сьогодні область має виразних лідерів, які свою любов до краю декларують не словом, а ділом. Я це зрозуміла, поспілкувавшись з Віктором Балогою, до речі, з його ініціативи, коли він обіймав посаду голови ОДА. Віктор Іванович щиро переймався культурною спадщиною Закарпаття, гуртував людей мистецтва, вирішував їхні проблеми, відвідував виставки, вникав у справи цілих творчих колективів. Це не могло мене не схвилювати. Ніколи не схилялася до перших керівників області, не вірила в їхню щирість. Вперше повірила посадовцю, коли таким став Віктор Балога. Саме він зумів згуртувати довкола себе енергійних, мислячих, розумних людей, які зробили для Закарпаття стільки, як ніхто до них. Тому й болить. Бо замість того, аби сприяти їм, навіть дякувати, сильні світу цього чинять навпаки. Як зауважила голова Союзу українок з Америки на тодішньому з’їзді: “Маючи повну інформацію про ваше життя, ми дивуємось, що в Україні знімають з посади саме тих, хто хоче і робить усе для українського народу”.

Тому, дорогі мої земляки, йдучи на вибори, запам’ятайте ці імена: Віктор Ющенко, Віктор Балога, Ігор Кріль, Віктор Бедь, Василь Йовдій. Саме їх ми повинні обрати у народні депутати України. Вони – з-поміж нас. Тим самим ми покладемо край брехні, зухвальству, лукавству, що найбільше доймало у ці передвиборні дні. Провладне національне телебачення не показує зустрічі Віктора Ющенка з українським народом, куди приходять тисячі людей. Проте зустрічі “заєдинців” воно постійно висвітлює чи не цілодобово.

І насамкінець, днями мені в поштову скриньку вкинули газету “Слово” тиражем у 50 тисяч примірників. Вдумайтесь у цифру! І це та газета, яку в кіосках ніхто не купує, а місцева еліта й не відає про неї. Панове, я не читаю цю брехню. І не використовуйте в епіграфі, який впадає у вічі, слово “Бог”, бо це – не чесно. Якби ви кошти, котрі витратили на друкування цієї макулатури, віддали нужденним, то сам факт уже спрацював би на вашу користь більше, ніж там усе написано. Дивує ще одне: чому головний редактор “Слова”, яка жодного дня не працювала в газеті, не підписується прізвищем, яке носить, – Ладижець? Соромно, чи що? А втім, кожному – своє.

28 березня – річниця народження мого батька. Я, як завжди в цей день, помолюся на могилі і ще раз освідчуся в тім, що ніколи не зраджувала його ідеї, принципам його життя, бо найбільше у світі він любив Україну. І, дякую Богові, цьому навчив мене…

Про Закарпаття
Міста та селища
© Рідне Закарпаття: Ужгород, Мукачево, Хуст
    Пишіть на andsale@hotmail.com