Туризм
Наші новини

Ковнер, як приклад патріотизму

Або ще одна біла пляма в нашій історії

Розпочалася зустріч колишніх в’язнів покладанням квітів біля ковнерівської в’язниці по вулиці Толстого. Відкрив мітинг - реквієм єпископ Іван Маргітич, теж учасник тих подій, панахидою за померлими. Також пам’ять репресованих присутні вшанували хвилиною мовчання. Привітання від імені влади висловив Олег Гаваші перший заступник голови Мукачева, який повідомив, що в Ковнері планується створити музей. Крім того, виступив Василь Маркусь професор із Чикаго, один із ковнерівців, який розповів присутнім коротку історію тих подій. Слово привітання від імені політв’язнів сказав Михайло Петричко, який назвав Ковнер українською національною трагедією та запропонував звернутися до угорського уряду, щоб той визнав злочини 1939-1944 років та виплатив постраждалим компенсацію. Завершився мітинг-реквієм піснями у виконанні композитора Ігоря Білика та Євгенії Деркач, спільним виконанням Державного гімну.

Після мітингу всі бажаючі зібралися в залі Будинку школярів, де і проходила науково-практична конференція присвячена 60-річчю Ковнерівських процесів. Розпочав її доповіддю про життя учасників тих подій на заході після 1945 року Василь Маркусь. Після закінчення судових процесів, певна частина борців за свободу знайшла тимчасовий притулок в Угорщині, Словаччині, Чехії та Німеччині. А після 1949 року, ті хто залишився в живих – а це 26 чоловік, роз’їхалися по світу. На сьогодні, найчисленніша діаспора в США, а всього закордоном ще живуть 10 ковнерівців, в Україні – 17. “Пам’ятною є перша наша зустріч закордоном у 1982, – розповів пан Маркусь, – коли ми змогли обмінятися інформацією, спокійно поговорити про ті події не боячись бути заарештованими. Правда, не про всіх наших хлопців все відомо, дехто загубився по світах”.

З привітанням та словами подяки виступив і голова Народного Руху на Закарпатті Володимир Піпаш, який висловив думку, що розпочата ковнерівцями боротьба продовжується й нині, в парламенті. Ці слова повтрив й Іван Маргітич: “ Наш народ страждав віками і Бог це бачив, тому важковиборювану незалежність 24 серпня 1991 року ми отримали без крові”. Крім того єпископ зазначив, що церква й держава мають бути партнерами і спільно дбати про майбутнє народу. Василь Худанич професор УжНУ зауважив, що це вже вчетверте ковнерівці збираються разом. Вперше це стало можливим в 1992 році після проголошення незалежної України. Тоді ж була видана книга про Ковнер – “За Україну Закарпатську”. На сьогодні вже готові матеріали для другої книги, яка, на відміну від першої, вміщуватиме і передрук однієї з газет “Чин”, яку борці видавали самодруком, рішення української влади про визнання ковнерівців учасниками бойових дій 1941-42 років, матеріали з тогочасних газет.Крім того окремою брошурою планується випустити нариси про керівників цього руху.

Омелян Довганич, який підготував книгу в трьох томах “Реабілітовані історією”, розповів і про газету “Чин”. На жаль, світ побачили лише п’ять номерів, в архіві дивом зберігся – один.

Після завершення доповідей розпочалася жвава дискусія, де кожен бажаючий міг розповісти власні спогади чи висловити пропозиції щодо організації наступних зустрічей. Так Василь Софілканич голова товариства “Просвіта” в Закарпатській області подякував ковнерівцям за їх подвиг та запропонував назвати деякі вулиці Мукачева іменами кращих синів Закарпаття. Його підтримав і Михайло Ланік голова товариства народних майстрів “Меморіал”, який, зокрема, зазначив, що ковнеріці не користуються своїми правами, які їм мала надати держава, натомість їх собі присвоїли ті, хто доносив і стріляв товаришам у спину.

Спогади про події сорокових років висловив Василь Звонар, ковнерівець, нині журналіст з Іршави: “Я чув у собі таку любов до рідного краю, що міг вилити її лише у віршах та коломийках”.

Богдан Дикий один із організаторів першого з’їзду ковнерівців в Мукачеві зауважив, що, на жаль, в залі не було інтелігенції , вчителів та молоді. Крім того пан Дикий запропонував провести зустрічі учасників визвольних процесів на Закарпатті з школярами Мукачева в новому навчальному році.

На завершення конференції всі присутні виконали Гімн України, який ковнерівці співали і в часи переслідувань. Гостями урочистостей була і численна делегація з Ужгорода, що пізніше відвідала Мукачівський замок “Паланок” . А ковнерівці зібралися на обід в колишній Торгівельній Академії, де змогли поспілкуватися та згадати минулі часи.

Про Закарпаття
Міста та селища
© Рідне Закарпаття: Ужгород, Мукачево, Хуст
    Пишіть на andsale@hotmail.com