Туризм
Наші новини

“Керівнику потрібно робити ставку на тих, хто опирається і каже правду”

Цю людину, без перебільшення, знають у краї всі. Багато хто його щиро поважає, а деякі “хитруни” навіть побоюються. Але потрібно визнати – такі люди, як Іван Лукеча, безцінні в усі часи. Своєю енергією, вмінням доводити будь-яку справу до успішного результату, вони тримають державу на “плаву”, не дають суспільству впасти в прірву при будь-якій системі.

Іван Миколайович Лукеча більше відомий як керівник, менше його знаємо як людину – з власними думками і переживаннями, болями й радостями, його відношення до самого себе й інших.

Отже, шановні читачі, як стати сильним, вольовим, уміти досягати позитивного результату, нам розповідає Іван Лукеча.

– Іване Миколайовичу! У Вашому житті були стрімкі злети і не менш стрімкі падіння. Але невдачі зовсім не вибивають вас із колії. Ви гідно й досить швидко долаєте труднощі. Скажіть, Вас взагалі не можна зламати?

– У кожного має бути вироблений “імунітет” на подолання перешкод та “зіркової хвороби”. Наше життя – це синусоїда: є вершина, і є дно, тобто чергування злетів і падінь. І це нормально, бо якби людину завжди супроводжував успіх і сита впевненість, то вона була б духовно “мертвою”. Поясню на конкретному прикладі зі свого життя. Свого часу я проходив строкову службу на Північному флоті. Уявіть собі: хлопець із Закарпатського села Страбичева, який до армії й моря не бачив, стає старшиною на кораблі. Це сталося завдяки моїй кмітливості, працьовитості й без будь-якої протекції. З однієї з найгірших наша команда стала передовою. Влада, в певному розумінні, зосередилася в моїх руках (я міг сам собі виписувати дозвіл виходу на берег). Хоч командування обіцяло надати відпустку, але слова не дотримали. І ось тут я став показувати свій гонор і бундючність, вважав себе дуже поважним і незамінним. Як результат, почалися порушення дисципліни. Дійшло до того, що свій День народження, відсвяткував із командою на березі, де не обійшлося без алкоголю. За цей “зальот” мене розжалували до старшого матроса й відправили дослужувати на Соловецькі острови. Хто був винуватий у цьому падінні? Я сам, лиха мене й погубила. Та гніву на весь світ, не було, а просто зробив висновки на все життя: постійно треба себе “приземляти”. До речі, через півроку я повернувся на свій корабель знову старшиною, отримав відпустку. Ініціатором повернення була сама команда.

– Один із інструментів діяльності керівника – влада. Як Ви розпоряджаєтеся нею?

– Кожен керівник повинен вміти стимулювати й карати. Перше – сприймається краще, друге – гірше… Та кожен сам винуватий у тому, що його карають. На жаль, я знаю, що є керівники самодури, які насолоджуються владою і використовують її як батіг, розмахуючи направо й наліво. Намагаюсь оцінювати роботу кожного за об’ємом виконання: хто хоче заробити, той отримує таку можливість. Роблю так, щоб мене не боялися, бо страх паралізує волю, а безвільний виконавець ніколи не буде думати самостійно, а це означає, що від нього не можна сподіватися ініціативних рішень. Не люблю людей, які у всьому погоджуються й не мають власної думки.

– А багатьом керівникам подобається, коли підлеглі співають їм оди й відкрито говорять лестощі…

– Я бачу, коли мене хвалять лише за те, що я сиджу в керівному кріслі, і коли мені брешуть. Це майже одне й теж. На власному досвіді переконався. Адже такі люди перші тебе зрадять у важку хвилину. Керівнику потрібно сполігатися на тих, хто говорить правду, бо лише так не втратиш зв’язок із реальним життям.

– Іване Миколайовичу! Своїми вчинками Ви довели, що здатні пливти проти течії, кинути виклик і, головне, довести свою правоту ділом. Навіть за радянських часів вперто відстоювали себе й свою точку зору не боячись втратити посаду.

– Коли людина чогось варта, то вона не боїться. Професіоналізм надає впевненості. Працюючи в комсомолі, один із партійних функціонерів, повірив чуткам, і сказав на зборах: “Лукеча до того знахабнів, що запитує, в якій кишені Хрущов носить гребінець”. Я відразу встав і заявив: “Або ви вибачаєтеся за свої слова, або я відразу пишу заяву на звільнення. Якщо в мені сумніваються, то, я не можу з такими людьми працювати”. Потім, коли у всьому розібралися, вибачився партійний діяч, але я звільнився і пішов працювати головним інженером у “Міськпобуткомбінат”. Це було збиткове підприємство, на якому 18 (!) років не виконувався план. Три місяці розбирався, формував команду. Цього часу вистачило для того, щоб комбінат запрацював рентабельно. З головного інженера, я став директором і за роботу був удостоєний орденом “Знак пошани”, пізніше, саме звідти, обраний першим заступником голови Мукачівського міськвиконкому…

– Тобто, Ви не любите робити все наполовину?

– В будь-якій справі, я максималіст. Мене завжди гнітить недоведена до кінця робота, зроблена погано, без душі. Якщо вже поставив перед собою ціль, то не заспокоюсь, поки не досягну позитивного результату. Для вирішення проблеми підбираю команду однодумців, на яку повністю можу покладатися не озираючися назад. Знаєте, як раніше у селах формувалися бригади косарів? Ніколи не брали людину, яка не вірила в себе, сумнівалася у своїх партнерах. Якщо берешся за справу, то доводь її до логічного кінця.

– Ви сильна людина. Таких небагато. Яке Ваше відношення до слабких?

– Слабких людей немає, є ліниві, що полегшують собі життя, тікаючи від проблем. Лише вирішуючи їх, можна стати сильним і повірити в себе. У кожного з нас є межа, але кожен повинен переживати за справу. І тут немає різниці – сильний чи слабкий ти.

– Ви любите ризикувати?

– Інтуїція і ризик – професійні якості керівника. Та знаю, де закінчується ризик, бо за мною стоять люди, їхні сім’ї.

– Що для Вас гроші?

– Все і нічого… Просто я ніколи не відчував фінансової скрути, Вони ніколи не були метою мого життя. В нас у сім’ї звикли не просто працювати, а “вкалувати”. Мама була професійною вишивальницею, а ми, їй допомагали, тобто заробляли. Сам вмію прекрасно вишивати. В дитинстві міг за тиждень заробити на велосипед. Як і раніше, так і тепер живу раціонально, не шикую і не розтринькую гроші на “джипи”, “мерседеси”, не роблю матеріальної показухи.

– Як виховуєте дітей?

– Спільно з дружиною виховуємо двох синів, обидва студенти вищих навчальних закладів. Не створюю їм тепличних умов. Вони живуть в загальних гуртожитках і розуміють, що досягти чогось у житті повинні самі. Коли йдеш шляхом найбільшого супротиву й набувається той самий “імунітет”, який загартовує дух і робить сталевою волю, щоб у подальшому витримати злети і падіння, й не зламатися. Ставлю перед ними завдання: стати класними фахівцями.

– В чому бачите причини наших бід?

– В тому, що хочемо всього досягти легко, не докладаючи зусиль. Згадаймо Біблійну притчу. Юда, один із апостолів, запитав Ісуса Христа: “Ісусе, чому Ти хочеш бути головним? Більшість людей іде за мною”. Христос йому відповів: “Юдо люди йдуть за тобою, бо ти ведеш їх вниз, а вниз іти легко і непотрібні зусилля. Я людей веду вверх, до досконалості, а це вимагає сил”. Аналогічна паралель актуальна і сьогодні.

Як бізнесмена, мене не влаштовує податкова політика. Багатьом підприємствам центральна влада безпідставно надає пільги в сплаті податків, несправедливо перекладаючи цей тягар на законослухняних платників. Це неправильно: у всіх учасників ринку мають бути рівні можливості, хай виживають кращі.

– Життя у підприємців України напружене. Як знімаєте стрес?

– В колі сім’ї. Хоч останнім часом вся родина доволі рідко зустрічається разом. Тримаю гарних поштових голубів, є кролі різних порід. Дуже люблю працювати на землі. Коротше кажучи, не має часу на депресії…

– Які книги читаєте?

– Дуже люблю читати видання Міністерства закордонних справ колишнього СРСР, зокрема, переписку Сталіна, Рузвельта, Черчілля. А також нариси про відомих людей: Ентоні Ідена, Шарля де Голля та інших. Звичайно, читаю фахову літературу.

– Ваше ставлення до молоді?

– Різне… Частина молодих людей пасивні, інертні та не хочуть самореалізовуватися, хоча з часом їм доведеться за це розплачуватись. А взагалі, сьогоднішня молодь розумніша за нас, у них більше можливостей отримати інформацію, в першу чергу технічну. Вони більш прагматичні, думають перспективно і розуміють, що майбутнє – за інтелектом. У нас на підприємстві, першими навчилися працювати на складному німецькому обладнанні з виробництва карамельного солоду саме випускники ВПТУ-3. Це багато про що говорить.

– Але погодьтеся, сьогодні не всі молоді люди мають можливість вчитися через фінансову скруту?

– За рахунок коштів заводу ми щорічно, по 3-4 чоловіки, направляємо на навчання в престижні вузи. Дехто з перших випускників вже став аспірантом. І ми не жалкуємо, бо впевнені: вкладати гроші в розвиток інтелекту обдарованої молоді – це найцінніша і безпрограшна інвестиція в щасливе майбутнє.

– Чого, на Вашу думку, бракує “Старому Замку”?

– Досить односторонньо висвітлюєте події. І більше треба писати за простих людей, їхні долі.

– І на кінець, рецепт успіху від Івана Миколайовича Лукечі?

Щоб досягти успіху, потрібні бажання, розум і праця. Працювати, треба думаючи…

Про Закарпаття
Міста та селища
© Рідне Закарпаття: Ужгород, Мукачево, Хуст
    Пишіть на andsale@hotmail.com