Туризм
Наші новини

Мужній рекордсмен із Березинки

Подолавши на візку супермарафон протяжністю 11 тисяч кілометрів
за маршрутом “Владивосток – Санкт-Петербург”,
інвалід першої групи закарпатець Олександр Сухан побив рекорд Гіннеса

…До помешкання Олександра Сухана, що в Мукачеві на вулиці Осипенко, в під’їзді прокладено бетонну доріжку. Квартира більше нагадує кімнату Слави – нагороди, кубки, різноманітні фото. Найпам’ятніші – у колі Президентів України та Росії, дипломатів, видатних особистостей. Поруч – гімнастичні знаряддя, в кутку –гантелі. Обличчя господаря відкрите, мужнє. Туго налиті м’язи. Очам не йму, що переді мною – напівпаралізована людина! Сашко Сухан нині – жива закарпатська легенда.

Сашко, сідай справа,
а ти, Євгене, — зліва!

Десять років тому російська преса обнародувала небувалу новину: троє російських інвалідів-сміливців відважились подолати відстань між Владивостоком та Санкт-Петербургом протяжністю 11 тисяч кілометрів на… інвалідних візках! Ініціатором цього незвичного супермарафону виступив московський клуб “Пригоди”, очолюваний відомим мандрівником Дмитром Шпаром. Утім, це був тільки один з етапів навколосвітньої подорожі на інвалідних візках. Дмитро Шпаро, призвіще якого, до речі, також занесено до Книги рекордів Гіннеса, вже надто прагнув довести світові, що російські інваліди за мужністю нічим не поступаються іноземним. “Але ж Сашко – не росіянин, – обурювались земляки-закарпатці, – він – українець!” Уперше виступивши 1988 року на Всесоюзних змаганнях серед інвалідів, де виборов дві бронзові нагороди, та в супермарафоні за маршрутом “Москва-Київ-Кривий Ріг”, випробуваний боєць Сашко був найпершим претендентом на участь у цьому небувалому круїзі. “Багато хто вважав, – сказав кореспондентові Олександр Сухан, – що я виступаю під російським прапором, але де тільки можна було, я завжди підкреслював, що моя батьківщина – Україна, а виступати за неї для мене є просто великим щастям!”
Троє відважних інвалідів на візках весною стартували з Владивостока, рішуче взявши напрямок до північної столиці Росії.Через тайгу, “непрохідні” дороги, снігові завірюхи, зливу, спекоту. Щирість сибіряків, здивованість москвичів… Це ж, мовляв, треба: здоровим мешканцям багатоповерхівок на ліфті ліньки спуститися на тротуар, а тут інваліди, розумієш, “неосяжний Союз” збираються на візках об’їхати! Супермарафонці щодня долали 70-100 км.
“Найбільшу відстань – 11 тисяч кілометрів – подолали учасники трансросійського супермарафону у візках, – читаю у Книзі рекордів Гіннеса, – відправившись 11 квітня 1992 року з Владивостока, інваліди першої групи з травмою хребта Юрій Шаповалов (Магадан), Євген Количков (Новокузнецьк), Олександр Сухан (с. Березинка , Закарпатська область, Україна), через 207 днів прибувши до Санкт-Петербурга”. На цій же сторінці — інформація про рекорд Дмитра Шпаро. “Добре, Сашко, що ми і тут поруч!” – черканув автограф на згадку славетний мандрівник.
На честь інвалідів-супермарафонців Президент Росії Борис Єльцин у Кремлі, нагородивши їх орденами “За мужність”, влаштував гучний прийом. “Ти, Сашко, сідай біля мене справа, – сказав він Суханові, коли чисельні фоторепортери готувалися зробити фото переможців на згадку, – а ти, Євгене, – зліва. Інваліди тут дива показують, а ми, здорові, ніяк неспроможні облаштувати Росію…”. Вдруге такий же орден із рук Єльцина Сашко отримав у 1994 році, коли був капітаном команди супермарафону під прапором ООН, що пролягавав за маршрутом країнами колишнього СРСР. Отримував ордени мужній закарпатець і від обидвох Президентів України.

Стрибок з парашутом —
добре, а Говерла — вище!

Олександр Сухан вдруге подав заяву про занесення його прізвища до Книги рекордів Гіннеса. Річ у тім, що, крім нього, з інвалідів такого профілю хвороби на візках подібну висоту в цілому світі – гору Говерлу (2061 м) – ніхто ще не долав! Але спочатку Сашко марив… стрибками з парашутом. Почувши про мрію інваліда, інструктори Київського летовища тільки руками замахали: «Та ви що: хто завгодно – тільки не інвалід!» Словом, категорично заборонили. Та Сашко стрибнув на Тушинському летовищі з парашутом-тандемом з висоти 1700 метрів! Тобто разом із інструктором. І знову вперше у світі!
Рекордне сходження Сухана на Говерлу прогнозувалось. Але мало хто в це вірив. Штурмував Сашко Говерлу разом із колегою по нещастю закарпатцем Юрієм Драбом (який, до речі, нещодавно вже вдруге покорив цю вершину), в якого ампутовані обидві ноги. До підніжжя спортсмени дісталися на своєму транспорті: Сашко – на візку, Юрко – на “Жигулях”. Але ж бо журналісти відстали! Ну, нічого, наздоженуть. І Сухан розпочав штурм Говерли! Спортсмен рухався вгору на спеціальному спортивному візку. Увесь шлях до вершини він подолав сам. Ще одне зусилля і він – на найвищій вершині Українських Карпат! Нагорождуючи на Говерлі переможця пам’ятним призом, генеральний директор українсько-великобританського СП “Віжибу” Юрій Гецко тільки й сказав: «Завдячуючи тобі, і я підкорив Говерлу!» Свою перемогу Олександр Сухан присвятив 55-ій річниці возз’єднання Закарпаття з Україною. На його шляху багато славних перемог, але найбільша – психологічна! Зазнавши важкої травми хребта у 19-літньому віці, будучи тривалий час паралізованим, Сашко не зламався. Він уже 14 років займається інвалідним спортом, доводячи собі й цілому світові, що фізичні людські можливості є безмежними. Тільки не варто скиглити, занепадати духом! А ще Сашкові вдвічі, за його словами, приємно, коли закарпатські дітлахи, побачивши його в місті на візку, шепочуть навздогін: “Он, дядько-спортсмен поїхав!” Не інвалід! Вони прагнуть бути схожими не на Рембо, а на власного героя, який чи не щодня встановлює рекорди. Міццю характеру, незламністю духу. “Ну, гаразд, – кинув він на прощання, – за графіком у мене – тренування!” Втім, пообіцяв він, ми про нього ще почуємо! А щоб Сашко, певне, не розслаблювався, завше “ішов на рекорд”, місцева влада вирішила не облаштовувати тротуари біля його під’їзду. Здолав, мовляв, вибоїни Сашко – подолають й інші! І справді: героями не народжуються…

Про Закарпаття
Міста та селища
© Рідне Закарпаття: Ужгород, Мукачево, Хуст
    Пишіть на andsale@hotmail.com