Туризм
Наші новини

Яке щастя у жителів Щасливого?

Місцева фельдшерка приймає хворих у кухні-няриці

У село Мукачівського району із надзвичайно романтичною назвою Щасливе цієї зимової погоди потрапити дуже важко. Вже багато років рейсові автобуси не їздять сюди, хоча від Бобовищанського винзаводу відстані – тільки 5 км. Але асфальтове покриття, яке робилося ще у роки радянської влади, давно перетворилося на справжнісінький танкодром, де випробовується міцність ходової частини легковиків, що привозять сільські заробітчани із важких закордонних мандрів.

Машина, якою я добирався до села, ледь не застрягла у вологій сніговій каші, долаючи затяжний гірський підйом. А місцеві жителі пішки торують щодня цей нелегкий шлях у будь-яку погоду: і в дощ, і в сніг, і вранці, і ввечері. Більше всього шкода тих малих діточок, що ходять у середню школу, яка знаходиться у сусідніх Копинівцях, і витрачають при цьому біля години (в один кінець) свого юного часу. Спеціальний шкільний автобус, який у щасливих американців є обов’язковим атрибутом сільської школи, ці діти можуть побачити тільки по телевізору, якщо увечері, зазвичай, не виключать світло.

Зв’язок зі світом місцеві жителі тримають через поштарку, яка приносить довгоочікувані пенсії, пресу і розповідає місцеві новини. Телефон у селі поки що є недосяжним надбанням цивілізації. У Щасливому, де нараховується біля ста хат, - тільки магазин та початкова школа, у якій навчається 17 діточок. Після нечуваного снігопаду 1999-го, який усім завдав чималої шкоди, завдяки наполегливості вчительки вдалося минулого року вперше зробити невеличкий ремонт шкільної будівлі. Його виконували місцеві майстри будівельної справи. Та не вистачило у райдержадміністрації навіть пиломатеріалів, щоб поновити вхідні двері сільської школи. Будівельники ще довго потім ходили в районний “білий дім”, щоб отримати обіцяні гроші за виконані ремонтні роботи.

А до приміщення ФАПу і маленького однокімнатного клубу, де раніше проходили сільські сходи та вибори, руки у можновладців “не дійшли”. Місцева фельдшерка, яка отримує тільки половину ставки, у разі потреби приймає хворих вдома у колишній літній кухні-няриці, тимчасово переобладнаній під медпункт.

Тутешній люд вже й не сподівається, що влада району зверне свою увагу на їхні проблеми. Тому про культурне дозвілля села, зокрема, молоді, у ці зимові короткі дні і довгі ночі говорити майже нічого. Люди або сидять по домівках і відгодовують домашню худобу, яка є реальним захисником від життєвих катаклізмів, або ходять один до одного за дрібними потребами. Ліс, який завжди є годувальником селян, взимку спить. До нього тепер ходять хіба що за дровами, без яких взимку прожити ніяк не можна. Лише недільна служба у старовинній дерев’яній церкві вселяє у людей віру в майбуття. Селяни із нетерпінням чекають весни, яка знову дасть чоловікам надію на дорогу для далеких заробітків, а жінки звично візьмуться за польові роботи.

Про Закарпаття
Міста та селища
© Рідне Закарпаття: Ужгород, Мукачево, Хуст
    Пишіть на andsale@hotmail.com