Туризм
Наші новини

«Бебі» Жульбер, Жаклін і Жан зайняли призові місця

а «юніори» Кессі, Дакс і Дайна Мункачі
також не пасли задніх

Мода на різні породи собак приходить і відходить: комусь подобаються маленькі пінчери, хтось хоче мати справжнього сенбернара. Німецька вівчарка поза цією нестабільною модою. Завдячуючи німецькому кінологу Максу фон Штефанітцу, який у 1899 році створив “Союз власників німецької вівчарки” для координації роботи з цією породою, вона стала класикою світової кінології. Мукачівець Володимир Варга лише декілька років займається вихованням цуценят цієї славнозвісної породи. Але за цей невеличкий проміжок часу він досяг чималих результатів. Влітку цього року нагороджений почесною грамотою Закарпатського обласного центру собаківництва Кінологичного союзу України. Про те, як йому вдалося досягти такого успіху – наша наступна розмова.
– Володимире Юрійовичу, з чого почалося Ваше захоплення німецькою вівчаркою?
– Була у мене заповітна мрія – мати німецьку вівчарку. Тому за рекомендацією місцевих кінологів я придбав маленьке цуценя. На те, хто його батьки, чи мають вони медичний паспорт, родовід, допуск до племінної роботи, я особливої уваги не звернув. Приніс цей пухнастий клубочок додому, почав доглядати, вкладати свою душу і серце і виростив собаку. Прийшов я з ним на виставку і тут побачив, що не відповідає він стандартам породи. Тільки тоді я збагнув, що треба купляти цуценя не лише для душі, а щоб воно мало певну племінну цінність.
Пішов до магазину, купив декілька книжок про німецьку вівчарку і почав їх вивчати, аби зрозуміти стандарти цієї породи. Лише потім вже відважився купити дороге цуценя з відповідними паперами. Це була маленька сучка, яку в перспективі хотів бачити матір’ю своїх перших вихованців.
Почалося кормління, виховання. На собі переконався, що зовсім мало мені було відомо про догляд за німецькою вівчаркою. Став читати додаткову літературу, спеціалізовані журнали, їздити по виставках. З підростанням цуценяти почав більш професійно відноситися до свого захоплення. Нарешті прийшов час першої виставки.
– Коли і де вона відбулася?
– Це було в Києві у травні 2000 року. Я дуже хвилювався, адже знав, що там будуть представлені кращі собаки з країн СНД. Експертом на виставці був суддя з Німеччини, який, на мій подив, похвалив мого вихованця, і сказав, що ця сука має велику перспективу. Така висока оцінка мене підбадьорила, після чого почалися серйозні тренінги з вівчаркою для доведення її до певних фізичних кондицій.
Перший успіх прийшов незабаром – на виставці “Дніпро-2000”, де у класі «юніорів» моя сука зайняла шосте місце з оцінкою “дуже добре”. І це серед 50-ти кращих собак СНД, більшість з яких завезена з Німеччини! Тоді я зрозумів, що маю прекрасну суку, яка може стати основою майбутнього заводу.
Далі були інші виставки: “Львів-2000”, “Київ-2001”, “Львів-2001”, “Дебрецен-2001”, “Львів-2002”. І всюди Дайва Мункачі (ім’я собаки) входила в число призерів. Тепер вона – мати двох приплодів, цуценята яких отримали нових хазяїв. Маленьких я намагаюся віддавати не лише добрим хазяям, а й поцінувачам цієї породи.
– А яке для Вас яке значення це має?
– Довкола мене створилася команда однодумців, яка принесла перший серйозний результат – командну перемогу на виставці “Львів-2002”. Нами були представлені шість собак у різних класах, і всі вони зайняли призові місця! Так, у класі “бебі” призові місця зайняли Жульбер, Жаклін і Жан; у класі “юніорів” другим був Дакс; а у відкритому класі другою і третьою стали Кессі та Дайва Мункачі.
– Звідки з’явилася така результативність?
– Цих перемог не було б без значних матеріальних витрат та контактів з кращими заводчиками України й Угорщини. Мені поталанило познайомитися з провідними угорськими колегами: Імре Санто і доктором Шандором Шутка, які мають розплідники “Нюрнбергі” і “Зорниг”. Вони надали мені чимало корисних порад, якими я користуюся у племінній роботі. Колеги з Угорщини надсилають календарі виставок і запрошення на них.
Завдяки цим контактам, я отримав цього року в своєму заводі чудовий приплід, який був високо оцінений на останній виставці у Львові. У жовтні очікуємо приплід від парування з кобелем, завезеним з Німеччини.
– Маючи такий успіх, щоб Ви порадили іншим бажаючим виховувати вдома собаку?
– Аналізуючи свій досвід, можу дати декілька порад для тих, хто бажав би придбати такого високого рівня цуценя.
а) Як вибирати цуценя німецької вівчарки.
Купувати цуценя потрібно у заводчика, який добре себе зарекомендував і затратив чимало зусиль, щоб заслужити певний авторитет. Добрий заводчик вболіває душею за своїх вихованців і завжди зацікавлений, щоб ви вибрали добре цуценя.
Не робіть помилки, купуючи цуценя на базарах у сумнівних дільців. Їх цікавлять тільки гроші. Від них ви не отримаєте точної інформації про батьків цуценяти. Невідомо також, чи буде воно здоровим. Тільки добросовісний кінолог забезпечує своїм тваринкам належний корм і догляд.
б) Корм.
Впевнений, що ви хочете, щоб ваш собака прожив довге, щасливе життя. Купуючи цуценя, ви отримуєте, як правило, рекомендації з приготування м’ясних супів, каш, вітамінно-мінеральних добавок.
Я ж рекомендую користуватися сухим кормом. Колись було важко уявити, що собака може наїдатися якимись “кульками”. Але коли я спробував його, то розчарувань не було. Сухий корм – це збалансоване харчування вашого вихованця.
в) Особливості виховання
Не слід забувати про виховання цуценяти, бо через рік він стане хазяїном вашого будинку. Під час виховання слід проявити твердість та силу характеру. Ваш собака повинен вирости врівноваженим і керованим. Німецька вівчарка – не мода і не іграшка, а серйозна тварина, яка вимагає до себе особливої уваги.

Про Закарпаття
Міста та селища
© Рідне Закарпаття: Ужгород, Мукачево, Хуст
    Пишіть на andsale@hotmail.com