Туризм
Наші новини

Чому вчить нас історія?

Згідно з Указом Президента, кожна третя субота листопада відзначається як День голодомору та репресій на Україні.

Наша держава може “похвалитися”, на жаль, безліччю трагічними і сумними датами, які свідчать про боротьбу народу за своє право вільно жити на рідній землі. Згадати б лише окремі події “хресної” дороги нашого народу, зокрема, руйнування Києва суздальським князем Андрієм Боголюбським у 1169 році, поголовну різанину мирного населення в Батурині зайдами царя Петра у 1703-му, руйнування Запорізької Січі Катериною ІІ у 1775-му, масові жертви в нерівному бою захисників української державності під Крутами у 1918 році, холоднокровно заплановане сталінським терором знищення українського селянства голодомором, що описано в повісті Василя Барки “Жовтий князь”, де є такі слова: “Правда народна, як білий привид – у крові, постає на весь зріст перед людством, правда переможна через страждання і саму смерть”, масові розстріли української інтелігенції 1937-1938 рр., Красне Поле, Ворюлопош 1939 р., де розстрілювали і катували оборонців Карпатської України угорські окупанти, катівню «ковнер-каштіль» 1942 року, де ті ж окупанти мордували закарпатських підпільників, масові розстріли наших патріотів енкаведистами в 1940-1941 рр., великомасштабне виселення українців до холодного Сибіру, мільйони політв’язнів в ГУЛАГ-ах, переслідування дисидентів по тюрмах і психлікарнях у брежнєвські часи… Усе це лише незначний перелік української Голгофи. І несправедливим є твердження, що Україна відновила свою державність без кровопролиття. За неї заплачено дуже велику ціну, ім’я якій – “понівечені людські долі, мільйонні жертви патріотів”.
Та чи маємо ми сьогодні ту Україну, про яку мріяли віддані патріоти в боротьбі за неї? А вони йшли на крайні жертви, щоб мати Українську державу, в якій кожний громадянин матиме достойне життя, багатіючи і духовно, і матеріально, державу, в якій би панувала українська національна ідея, що означає повну захищеність національних інтересів у всіх сферах життя.
Сьогодні ми маємо зовсім протилежну ситуацію. Загальне зубожіння населення, занепад науки, українська мова – основний стержень існування нації – у непошані, розквіт злочинності, корупції, хабарництва… Мільйони здібних і енергійних наших громадян поневіряються по закордонах, виконуючи принизливу роботу. Національний скарб – жінки – розсіяні по світах у пошуках заробітку і часто опиняються в умовах, де назавжди гублять свою честь і гідність. Абсурдний факт: борці за незалежність України ОУН-УПА державою не визнаються, а ті, хто їх катував і розстрілював, користуються всілякими привілеями і пільгами.
Напрошується сакраментальне питання: “Що робити, хто винен?” Відповідь дуже проста і, в той же час, не менш складна. Винуваті ми самі, бо ніхто за нас не наведе порядок у нашому домі. А чому ми такі? Одна із основних причин – недостатня політична і національна самосвідомість. Над нами все ще тяжіє “совєтська” ментальність, за якою громадянин нічого не вирішує, бо все залежало від “руководящей і направляющей”. В демократичному суспільстві кожний громадянин повинен бути активним будівничим громадського життя. Дуже хворобливим є погляд багатьох: “А що я можу зробити?” Запам’ятаймо, що найвищою владою в цивілізованому світі є народ, і саме він використовує її у своїх інтересах.
Боротьба за утвердження справжньої української державності продовжується. Це боротьба добра зі злом. Таке твердження пояснюється тим, що український народ за всю свою історію не мав ніяких агресивних намірів щодо своїх сусідів, зате від них страждав віками, особливо від “старшого брата”. Добро на боці України.
Ми живемо в третьому тисячолітті, яке прямує наперекір усім протиріччям, до перемоги добра над злом. Віримо, що Україна пробудить у собі приспаний потенціал духовних багатств і стане наряду з іншими “в колі вільних народів…”.

Слава Україні! Героям слава!

Рубрика: Культура, Освіта
Про Закарпаття
Міста та селища
© Рідне Закарпаття: Ужгород, Мукачево, Хуст
    Пишіть на andsale@hotmail.com