Туризм
Наші новини

Шлях вибрано свідомо нелегкий

– Вікторе Івановичу ! Затих дзвін бокалів, відлунали вітання й тости з нагоди новорічних та різдвяних свят, і ми знову повертаємося у сірі будні, до старих і нових проблем…
І все ж, яким був рік минулий для Вас, для “Нашої України”, які уроки Ви винесли?
– Щиро кажучи, рік запам’ятається, насамперед, тим, що я став народним депутатом. А це було нелегко. І не тому, що я боявся того, що мене не підтримають. Надто багато бруду виливалося на претендентів у парламентарії. Часом думалося: звідки його стільки береться у нашому прекрасному і милому, як і сам народ, Закарпатті? І лише потім я зрозумів, що його завозили. І не наші люди. Однак, клялися у любові до краю, називали його своєю найріднішою батьківщиною.
Шкодую, що до участі в чорному піарі минулих виборів свідомо, а чи ні, прилучилася частина і моїх земляків, серед яких були й ті, на яких я покладав надії. Дехто з них так уже викладався у цих непристойних діях, що ставало боляче від розуміння, що ніхто нас не вміє і не зможе ніколи так принизити, як це ми робимо самі.
Це перше. Друге – запам’ятається рік і тим, що в ньому я своєю діяльністю влився до справді демократичних сил держави, очолюючи на Закарпатті передвиборчий штаб Віктора Ющенка “Наша Україна”, який отримав найбільшу підтримку в нашому краї. Зараз я входжу до сформованої нею одноіменної фракції у Верховній Раді. І дуже ціную свою команду, зокрема, тих, хто, незважаючи на найжорстокіший пресинг, залишався вірним нашій ідеї. Радує те, що коло депутатів, які стоять на позиції “Нашої України” і підтримують її, є набагато ширшим. Бо за нами – сотні тисяч українців, представників усіх регіонів держави.
Було в році, що минув, чимало й інших подій, що запам’ятаються. Були і висновки, й уроки. Візьму їх, як це роблять й інші, до уваги.
Щодо “Нашої України”, то скажу таке. Шлях, яким пішов цей виборчий блок, а згодом і фракція у Верховній Раді, вибрано свідомо нелегкий, бо нелегкою є і поставлена мета – це кардинальна зміна системи влади. Ми прагнули зробити усе цивілізовано. Хотіли створити парламентську більшість у європейському розумінні цього слова, а не псевдооб’єднання на основі страху і гри на людських слабкостях. І, повірте, коли б це дали зробити, дозволили на її базі сформувати справді коаліційний уряд – то вже сьогодні наші співвітчизники відчули б на собі конкретні позитивні результати співпраці Верховної Ради і Уряду. А зараз виходить справді так, як ви сказали: після урочистих і оптимістичних тостів, повертаємося до старих і нових проблем. І немалих!
– Однак, для здійснення мети, про яку ви говорили, часу, що минув після виборів, по-моєму, занадто мало…
– Ви цілком праві. У той же час, повірте, минулий рік став надто важливим, а можливо, й визначальним етапом на шляху до її втілення. Виборча весна та гаряча політична осінь заклали міцний фундамент майбутніх змін, і, незважаючи на будь-який опір влади, демократичні процеси в суспільстві вже не зупинити. Бо воно змінюється, суспільна думка про те, що так далі жити не можна, оволодіває масами. Свідчення цього – результати соціологічних досліджень: лише шість відсотків виборців підтримують діючу владу. За таких умов у будь-якій цивілізованій країні вона давно пішла б у відставку. Причому, добровільно.
– То чому ж цього не хоче зрозуміти наша діюча влада? Ми ж втрачаємо не лише час, а й можливості!
- Те, що минулий рік став роком втрачених можливостей не лише для демократичних сил, а й для України загалом визнає переважна більшість наших краян. Посудіть самі: майже 70 відсотків виборців віддали свої голоси за “Нашу Україну”, БЮТ, СПУ й КПУ. А керує справами хто? Отже, в меншості опинилися не кілька фракцій, а народ. Влада ніколи не була такою далекою від нього, як це є сьогодні. Українці розчаровані своєю політичною елітою. Проголошуючи європейський вибір, вона поставила державу в умови фактичного віддалення від сусідів, нерозуміння ними тих процесів, які проходять у нас.
- Хто ж буде розуміти таку країну, в якій проголошено демократичний вибір, а парламент, як це було 17 грудня минулого року, здійснив політичне шахрайство у кадровій політиці.
- Будьмо відвертими, багато хто розцінює ці події, як справжнє підтвердження початку державного перевороту. Бо де ще може бути подібне, щоб нелегітимна лічильна комісія без бюлетнів, без поіменних списків, у яких депутати повинні ставити свої підписи, без урн для голосування оголосила про зміну керівництва Національного банку і парламентських комітетів? Ось чому не дивує, що на місцях у результаті кадрових чисток за останні півроку змінено більше 150 керівників регіональної влади. І головна причина цього – підозра в симпатіях до опозиції.
- А чи не здається Вам, що щось подібне відбувається і на нашому обласному олімпі?
-Я хотів би утриматися поки що від оцінок кадрових змін у Закарпатті. Скажу лиш одне – вона не є виключенням у цьому процесі. Адже з боку діючої влади все подається так, як писала днями одна з обласних газет, що скоро твердитимуть, що й Різдво на Закарпатті пішло від влади та з веління партії…
Але це хай залишається на їх совісті! Люди розберуться…
- Вікторе Івановичу! Але ж українська політика – і внутрішня, і зовнішня – повинна стати публічною та прогнозованою. Парламент, де-факто має бути незалежною гілкою влади, впливовим законодавчим інститутом, а не органом Адміністрації Президента. Депутат присягає своїм виборцям, а не “прихиляє коліно” на вірність якійсь особі, як цього вимагає сьогоднішня напівфеодальна українська влада.
- Висловлена Вами вимога діяльності парламенту є цілком цивілізованим принципом демократичного життя і має стати його нормою. “Наша Україна” зробила чимало, щоб змінити політичну атмосферу у Верховній Раді. Будучи найбільш багаточисельною, фракція послідовно відстоює свої позиції. І робить це настільки цивілізовано, що її нерідко звинувачують у нерішучості.
Та це неправда. Вона діє просто справді демократично і по-європейськи. Завдяки цьому в парламенті вдалося зберегти острівець незалежності, довести, що мати власну гідність – честь для політика. Хоча зрада та яничарство – товар, який сьогодні високо цінується у Верховній Раді. Й усвідомлювати це – надто важко.
- Чи можна стверджувати, що голосування в грудні минулого року за прийняття Державного бюджету України, ряду інших законодавчих актів є саме результатом тої послідовної і наполегливої лінії, яку в парламенті веде “Наша Україна”?
- Звичайно! Повернення опозиції комітетів, утворення узгоджувальної комісії із розв’язання решти проблем довели головне – проголошеної раніше більшості у Верховній Раді просто не існує. Про це заявив і лідер фракції СДПУ(о) Леонід Кравчук. Тим часом, скажемо відверто, появилися ознаки іншої, справді реальної більшості. Тобто у Верховній Раді, на моє переконання, проходить переосмислення не лише ситуації, а й подальших дій. Бо 358-396 голосів за прийняття таких важливих законопроектів, як запобігання легалізації коштів, одержаних незаконним шляхом, внесення змін до Закону “Про податок на додану вартість”, із питань справляння акцизного збору та деяких інших – це не 226 чи 228, якими вирішувалася доля окремих архіважливих запитів раніше. Іншими словами, хочемо цього, а чи ні – відбувається перегрупування сил.
Хоча радуватися, вважаю, передчасно. Наступ на демократичні сили буде продовжуватися, як і спроба влади зробити все, аби опозиція опинилася на узбіччі політичного життя і всі головні важелі управління ним були сконцентровані в Адміністрації Президента, очолюваної В. Медведчуком. Не виключаю і спроби подальшої дискридитації парламенту, продовження тиску на депутатів і т.д. І все, зрештою, вже пов’язане з наступними президентськими виборами.
- Вікторе Івановичу! Виходячи з такого становища, “Наша Україна” повинна мати чітку програму подальшої роботи, насамперед на 2003 рік.
- Вона є. У політичній сфері темою номер один залишається консолідація в середині парламенту та на рівні політичних і громадських організацій. Темою номер два вважається підготовка з’їзду депутатів “Нашої України” всіх рівнів. Збори повинні стати новим організуючим і цементуючим елементом у житті блоку, зростанням рядів його прихильників і чіткого відпрацювання політичної й економічної програми. Проведення з’їзду, за словами Віктора Ющенка, передбачається у лютому. Тому попереду нелегка і відповідальна робота.
- Хотів би також попросити Вас бодай кількома реченнями окреслити свою подальшу роботу, як депутата, в 2003 році.
- Скажу коротко й відверто: вирішив максимум зусиль зосередити на конкретному розв’язанні проблем моїх виборців, земляків. До цього мене спонукала і недавня зустріч із творчою інтелігенцією краю, яка з болем у серці сприймає все, що відбувається в суспільстві і в Закарпатті. Вони не можуть змиритися з тим, що вироджується Україна як нація, що люди, які впродовж віків захищали свої традиції, культуру, не можуть сьогодні належним чином розвивати їх. Вони запитують мене: хто заступиться за тих забутих трударів, викинутих на смітники й звалища, хто захистить сотні тисяч тих, що шукають своєї долі в далеких країнах і нерідко повертаються звідти в домовинах?
Я і сам себе запитую: чому така черствість у влади до проблем своїх людей? І не можу миритися зі сухими відписками, які вони надсилають на мої та й інших депутатів звернення і запити.
Ось чому планую частіше бувати на місцях, зустрічатися зі своїми виборцями, радитися з ними, як діяти, домагатися вирішення всіх важливих питань на місцях, спонукати урядовців справно виконувати свої функції та обов’язки і т.д. Словом, робитиму так і те, що обіцяв у своїй передвиборній програмі.
А програма моя, вважаю, була чіткою. В ній ішлося насамперед про розвиток підприємництва, необхідність посилення соціального захисту населення, особливо непрацездатного, охорону природи та екології, розвиток туристично-рекреаційного комплексу.
Окремим розділом я визначив для себе завдання з соціально-економічного розвитку села, необхідності його відродження, реальної, а не словесної підтримки селянина як на загальнодержавному, так і регіональному рівнях.
Саме над розв’язанням цих проблем я працюю і буду працювати в майбутньому.
- Щоб Ви, Вікторе Івановичу, побажали закарпатцям на завершення нашої розмови?
- Новорічно-різдвяний вогонь, який запалюють напередодні 1 січня за старим звичаєм вважається священним, або таким, що спопеляє всі біди, негаразди й очищає людські душі, наповнює їхні серця добром і благородством, енергією і завзяттям та приносить здоров’я і щастя в кожну родину й домівку.
Я хочу, щоб так і було. А тому, давайте, візьмемо цю силу вогню земного, могутність світла зірок небесних, що вчать нас мудрості й зваженості, у завтрашній день наших помислів і дій, аби вони були чистими і світлими. Бо шлях до відродження духовності нації, до справжнього заможнього життя кожної людини – нелегкий. Це – постійний рух, постійна боротьба. Але ж ми поставили перед собою такі цілі, обрали свідомо цей нелегкий шлях. Тому й підемо ним разом! І переможемо!

Про Закарпаття
Міста та селища
© Рідне Закарпаття: Ужгород, Мукачево, Хуст
    Пишіть на andsale@hotmail.com