Туризм
Наші новини

Ростов’ятиця до запитання

З начальства востаннє у це Богом забуте село двадцять років тому приїжджав партійний секретар Іван Зварич

У гірській околиці Мукачівщини, за 10 км від Бобовищанського винзаводу, жителі невеличкого села Ростов’ятиця, яке межує з ужгородським Пацканьовим, вирішили створити окрему республіку і взяти владу в свої руки. На єдиній дорозі, яка веде у це село, люди хочуть поставити шлагбаум з автоматником і нікого без дозволу не пускати до себе. До такого висновку селяни прийшли, коли нещодавній великий сніг повністю відрізав це село від навколишнього світу.
Завідувачка сільським магазином Марія Войналович розповіла, що ситуацію врятували молоді ініціативні депутати села, які взяли лопати і самотужки прочистили чотирикілометровий шлях до сусідніх Микулівців. Потім поїхали в Іванівці, що біля траси Ужгород-Львів, і на зібрані по хижах одну-дві гривні замовили приватний трактор. Той відновив єдину нитку, яка дозволила селянам не повмирати від голоду і байдужості чиновників.

Районна влада нічим не допомогла цим людям. Чи справді немає фінансів у райдержадміністрації на випадок аварійних ситуацій? Не можуть повірити у це ростов’ятівці. Адже на вибори гроші знайшлися. Але, як пригадують старожили, начальник районного масштабу востаннє приїжджав до них у село десь років двадцять тому, ще за партійних часів. Ним був секретар партії Іван Зварич, який тепер вже давно на пенсії.

Хоча одному з ростов’ятівців, депутату села Миколі Пристяжнюку, до речі, земляку Дядченка, вдалося побачити живого Віктора Олександровича. Він колись працював у “Сільгоспхімії”, а пан Дядченко – у “Сільгосптехніці”. Тому, коли селяни дізналися про намір голови райдержадміністрації Віктора Дядченка балотуватися у депутати до Верховної Ради України, то в один голос заволали: “Не треба нам такого депутата. Він у районі усе завалив, та ще й Україну хоче завалити?”
А потім стали перераховувати те, чого село немає. Більше десяти років тут немає жодного телефону. Стовпи і підстанцію спочатку встановили, а потім забрали. На відстані не більше, ніж 600 метрів від села, проходить гілка міжнародного газопроводу високого тиску. Але, на відміну від сусідів з Пацканьова, у Ростов’ятиці опалюють будинки дідівським методом – дровами, які добуваються з лісу всілякими правдами і неправдами. Корова, єдина годувальниця селянина, тут і трактор, і кінь. Вона оре і возить гній на поля.

Голова сільради, яка знаходиться у Копинівцях, заходила останній раз у Ростов’ятиці ще до снігу. Неодноразово зверталися люди до неї, щоб допомогла врятувати початкову сільську школу. Школу на початку 60-х років минулого століття селяни будували з вальок народним методом. З тих пір жодного разу вона не мала капітального ремонту і тепер перебуває у жахливому аварійному стані. Великі сніги минулих років придавили черепичний дах. І через тріснуті черепиці вода від дощу і снігу протікає прямо на шкільні парти. Депутат села Анатолій Симочко з болем розповідає, як кожного дня учні старших класів і в дощ, і в сніг пішки долають багатокілометровий шлях до школи. Завідувачка райвно Любов Козел на початку навчального року у газеті “Панорама” відрапортувала, що усі школи готові до занять. Хоча її ноги не було у Ростов’ятівській початковій школі, де у невеличкій кімнаті зі зруйнованою стелею вчителька Марія Когутич навчає азам мудрості 10 майбутніх громадян України. Селяни готові самі побудувати нову школу, серед них є чимало справжніх майстрів. Потрібні їм тільки будматеріали та оплата за роботу, бо ж не робитимуть зовсім задурно.

Потішила нас лише гостинність жителів Ростов’ятиці. Вони пригостили гостей чудовими яблуками – “йонатанками”, і запросили завітати у село влітку, у теплу погода, коли у лісі повно ягід і грибів.

Про Закарпаття
Міста та селища
© Рідне Закарпаття: Ужгород, Мукачево, Хуст
    Пишіть на andsale@hotmail.com