Туризм
Наші новини

Наша міліція нас береже – 2 або Сповідь Євгена Д.

Коли читав газетні публікації, в яких описувалися свавілля, брутальність, руко-прикладство деяких працівників міліції, то весь час ловив себе на думці: ні, це не можливо, журналісти перебільшують. Оцінював я нашу міліцію за тими порядними, інтелігентними та чесними міліціонерами, яких добре знав. Які вийшли, в більшості випадків, з простих селянських і працьовитих сімей. Якщо такі міліціонери потрапляли в столицю, для успішного продовження кар’єри, то старалися не осоромити своє рідне Закарпаття. Наша, закарпатська, міліція відчувала позитивний, цивілізований подих правоохоронців сусідніх країн. Та й статус географічного центру Європи зобов’язував працювати тільки в рамках закону.
В середині 90-тих років минулого століття ситуація дещо змінилася. Для свого кар’єрного росту міліціанти зі східних та центральних областей прагнули потрапити вже до Закарпаття. І здебільшого це були високі професіонали. Не випадково Закарпаття почали називати “кузнею” міліцейських генералів. Але чи завжди “експортовані” міліціонери є благом для нашого краю?

Чому вирішив продовжити публікації на тему “експортних” міліціонерів?

У попередній своїй публікації “Міліція нас береже” я спробував об’єктивно “намалювати” портрет нинішнього “експортованого” начальника міліції Мукачівського району полковника Григорія Яременка, уродженця Фастова Київської області. Наскільки це вдалося – судити читачу. Стаття отримала резонанс у різних куточках нашої області. Почав отримувати листи про різні зловживання і про добрі справи міліції. Були й погрозливі дзвінки. Але найбільше мене вразив диктофонний запис молодого 25-річного мукачівця Євгена Д., який із важкими тілесними травмами більше двох тижнів лікувався з Центральній районній лікарні, після того, як за підозру в квартирній крадіжці його було допитано керівництвом карного розшуку Мукачівського міського відділення міліції. А точніше, заступником начальника міської міліції паном Корнєєвим та його підлеглим паном Чабанюком. Півроку тому названих панів було “експортовано” з славного міста Вінниця. Корнєєв уже встиг “доблесно відзначитися” своїми брутальними діями по відношенню до депутатів Мукачівської міської ради при проведенні мітингу в Мукачеві 29 грудня минулого року. За свій “праведний труд” отримав дисциплінарне стягнення від начальника УМВСУ в Закарпатській області полковника міліції Василя Варцаби.
Ще одна цікава деталь. Із достовірних джерел стало відомо, що у випадку підвищення Яременка з начальника Мукачівської районної міліції на посаду заступника начальника УМВСУ в Закарпатській області Корнєєв повинен був би зайняти його місце.

Розшифровка стенограми розповіді Євгена Д. (диктофонний запис)
Розповідь потерпілого Євгена Д. подаємо без літературної обробки. Були зроблені тільки деякі виправлення русизмів та діалектику. Розповідь страшна в своїй буденності і в тому, що оповідач, здається, сприймає як незворотне садистські нахили людей у міліцейських мундирах. Сподіваємося, що прокуратура застосує відповідні міри до “героїв” нашої розповіді. Крім того, хочу поінформувати, що Уповноваженому Верховної Ради з прав людини Ніні Карпачовій мною надіслані відповідні документальні свідчення про насильство працівників Мукачівської міської міліції над громадянином України, мешканцем Мукачева Євгеном Д.

… – Назви себе
– Д. Євген Вікторович 1979 року народження. Живу в Мукачеві. Раніше судимий. Звільнився півтора року тому.
– Чим займаєшся зараз?
– Зараз допомагаю мамі в торгівлі фруктами. Сам офіційно ніде не працюю. Після звільнення з тюрми приїхав додому, до мами… Якщо щось трапляється у місті, або районі, до мене приїжджає міліція, карний розшук…, забирають у міліцію, там “пресують”, займаються “мордобоєм”, рукоприкладством. Звинувачують у якихось крадіжках, або ще в чомусь. Ось…
– 23 березня до тебе знову приїхала міліція. В зв’язку з чим?
– Просто. Приїхали і сказали, що зі мною хоче порозмовляти начальник розшуку Панько. Коли мене доставили в міліцію, то всі, хто працює в карному розшуку, почали переконувати, що на мене нічого немає. Зі мною просто хоче порозмовляти Панько.
– Коли тебе забрала міліція?
– Мене з дому забрали о сьомій годині ранку… Коли я чекав Панька в міліції, до кабінету, де я сидів, заходить сам Корнєєв. Я так зрозумів, що це був перший заступник начальника міліції, не знаю, полковник чи підполковник… І запросив мене до себе в кабінет. Почав із того, що я вже з міліції “не вийду…” Проблема тільки в тому – на скільки “сяду”… Ось так. На скільки я буду з ними відвертий – такий і отримаю строк… Я сказав, що не розумію, про що він говорить…“Я веду нормальний спосіб життя…” Мені почали говорити, що в них є свідки, які розкажуть, що до мене приїджають люди з місць, де я відбував покарання і в Мукачеві займаються пограбуванням квартир. Я сказав, що це цілковита нісенітниця і що такого не може бути… Потім Корнєєв сказав: “Ну, якщо ти не хочеш нормально з нами розмовляти, то ми зробимо по іншому.” Після того він викликав свого чи заступника, чи когось іншого… Я не знаю. Він сказав мені, що привіз із собою людей з Вінниці… Він сам із Вінниці. Сказав мені: “Ми з тобою попрацюємо і ти нам усе розкажеш…” Заступник його, такий собі Чабанюк, зайшов у кабінет. Вони зразу мене обшукали. Зняли з мене шкіряний піджак… І тут почався “форменний” мордобій. Почали бити ногами і руками… Я падав на підлогу… А вони весь час запитували: “Хто?… Хто тут “бомбить” квартири?… Ти раніше судимий. Ти маєш це знати.” Ще хотіли “повісити” на мене одне квартирне пограбування на вулиці Одеській… Я казав: “Це маячня. Робіть очні ставки… Тоді виясниться: чи я це робив чи хтось інший. Проведіть слідство… Я ж нікуди не втікаю…” Але “пресування” продовжувалося. Чабанюк приніс протигаз. Наділи його на мене і почали закривати дихальну трубку… Один тримав мене за руки, а інший надівав протигаз і закривав дихальну трубку… Я втратив свідомість. Коли прийшов до тями, то продовжував настоювати на своєму, що я нічого не робив, що ніхто до мене не приїжджає і що я ніякі пограбування на себе брати не буду. Дали мені перепочити. А потім почали бити по ниркам ногами і руками… А потім сказали, що якщо з ними не буду нормально говорити, то вони мене зґвалтують… Як зґвалтують? Засунуть пляшку в задній прохід і з сфотографують. Ось так… І кажуть: “Ти уявляєш, яка буде в тебе реклама в місті. Та ще в “зека”. Тим більше, що ти однозначно будеш сидіти, то підеш по “зоні”, як “голубий”,… “підирас”.
– Вони тебе били руками?
– Так, руками і ногами. Коли мені сказали, що мене зґвалтують, то один із них пішов за бритвою, щоб розрізати ремінь. Я почав викручуватися, захищатися…, тоді вони й порізали мені живіт. Коли нічого не вийшло, то перекинули мене на живіт і так розрізали ремінь… Почали стягувати штани. Я почав кричати. Сказав, що буду писати всім, кому тільки можливо і Карпачовій також… Тоді мені сказали: “Ти що, найрозумніший, чи що? Якщо не хочеш “повісити” на себе квартиру, то підеш в тюрму за напад на заступника начальника міліції…” Я відповів: “Я не зрозумів, який напад? Ви що…?” Тоді Корнєєв бере бритву і ріже собі руку… Робить собі акуратно чотири надрізи…
- Тільки заступник начальника міліції себе різав?
- Так, тільки він. Потім почали зі мною “дискусію”: “Давай, признавайся про пограбування квартири. За неї ти отримаєш три роки, а за замах на життя заступника начальника міліції – вісім років, а якщо напишу скаргу, а в мене ще є зв’язки, то і цілих дванадцять років.” Потім почали “радитися”, як я нібито напав на заступника начальника міліції і як зміг пронести бритву в кабінет: “Ну, добре, скажемо, що це наш недогляд”. Нібито я приніс із собою бритву для того, щоб нанести собі тілесні пошкодження… Був випадок, ще минуло року, 26 жовтня, коли, кажуть, у Чубірки підірвали автомашину і мене тоді теж забрали в міліцію, прямо з вулиці… Засунули в автомашину, привезли в міліції і всю ніч так били, що я вже не витримував біль… Розігнався і стрибнув у вікно, вибив скло. Мене схопили. Тепер мені говорять, що ще тоді я поранив собі живіт… Правда, тоді ще ці міліціонери не працювали в Мукачеві. Видно, хтось їм розказав.
– Це вже другий випадок побиття, після того, як ти вийшов із тюрми? Так?
– Так.
– Що було після того, як вони порадилися, що з тобою будуть робити?
– Знову зловили мене і той, Чабанюк, порізав мені руку. Корнєєв тримав мене за руку, а Чабанюк різав.
– А яка була їхня мета?
– Майбуть, хотіли зімітувати, що я бритву носив із собою для того, щоб самому порізати собі вени: з самого початку нібито напав на Корнєєва, порізав йому руки, зробив симетричні, однакові чотири порізи, а тоді, коли побачив, що наробив, то порізав собі теж руку. Знову почали мені погрожувати, щоб я взяв на себе квартиру, і що нібито в них є п’ять свідків, або я піду в тюрму за замах на життя. Я знову почав говорити, що нічого на себе брати не буду і розкажу, що він сам себе порізав… Потім викликали працівника прокуратури. Протигаз за той час віднесли. Почали писати пояснення.
– Пояснення взяли від тебе представники прокуратура? Чи як було?
– Корнєєв спочатку написав на мене заяву про “замах” на його життя… Першим допитали Корнєєва, а потім мене. Після того відвезли мене в лікарню. Лікарі сказали, що мене потрібно терміново госпіталізувати… Мене доставив конвой у лікарню. Небхідно було зашити рани. Там мене роздягнули і лікар сказав: “Що ви, подивіться на нього. Його не можна арештовувати. Подивіться на рани. Його нікуди не можна везти. Треба відправити на медобстеження.” При обстежені виявили травми різного ступеня важкості… Лікар сказав, що мене потрібно терміново госпіталізувати… Конвой був біля мене до третьої години ночі, а потім його чомусь зняли.
– Міліція залишила тебе в спокої?
– Більше ніхто до мене не приходив. Тільки сьогодні виписався з лікарні.
– А за що ти сидів?
– “Сів у двадцять років. Можна так сказати, що мене просто підставили. Було безліч різних підроблених підписів. І теж дуже “пресували”… Інкримінували мені розбій, крадіжку автомашин та багато іншого… Багато потім відкинули. Залишили тільки бандитизм та крадіжку автомашин. Моїх нібито спільників судили за бандитизм, а мене тільки за крадіжку автомашини.
– Ти не “спеціаліст” “по квартирам”?
– Ні. Зараз мені “шили” квартиру тільки на вулиці Одеській.
– Скільки ти пролікувався в лікарні?
– Сьогодні тринадцятий день. Грошей на ліки пішло багато…
На цьому ми перериваємо розповідь 25-річного жителя міста Мукачева і звернемося до медичної картки стаціонарного хворого.

Медична картка № 5…
стаціонарного хворого

З медичної картки дізнаємося, що госпіталізували Євгена Д. 27 березня 2004 року о 18 годині 30 хвилин за направленням прокуратури. Обставини госпіталізації: “Отримав тілесні пошкодження в МВВС.” Діагноз при госпіталізації: “Струс головного мозку. Забій грудної клітки, гематоми та забої м’ягкої тканини голови, верхніх та нижніх кінцівок. Поперечний перелом кісток носа…” Діагноз заключний, який був зроблений 29 березня, практично не відрізнявся від діагнозу при госпіталізації: “Струс головного мозку. Забій грудної клітини. Множинні гематоми на м’ягких тканинах обличчя та грудної клітини. Різані рани лівого передпліччя. Забій нирок…”
Наша міліція, яка повинна нас оберігати, як це зобов’язує Закон України “Про міліцію”, робить інвалідом молодого 25-річного громадянина України і ще за це отримує заробітну плату, підвищення по професійній драбині та різні нагороди. Відсутність професіоналізму та чесну кваліфіковану працю замінує садистськими методами вибивання фальшивих свідчень від невинних жертв. Добре “працюєте”, панове Корнєєв і Чабанюк? Може прийшов той час, коли міліцейський мундир вам, панове, потрібно поміняти на іншу одежу, яка вам більше до лиця?

Про Закарпаття
Міста та селища
© Рідне Закарпаття: Ужгород, Мукачево, Хуст
Пишіть на andsale@hotmail.com