Туризм
Наші новини

Одна ріка з’єднала дві країни… Але не змила контрастів

Зустрівся з Андрієм Мигалем – науковим співробітником Міжвідомчої науково-дослідної лабораторії охорони природних екосистем Ужгородського національного університету, кандидатом біологічних наук. Він брав участь у міжнародній екологічній експедиції “Тиса-2003”, організованій обласним управлінням екології і природних ресурсів, і Хортобадським національним парком (Угорщина). Дев’ятеро українців і двоє угорців тиждень сплавлялися на старовинних бокорах (плотах) униз рікою Тиса. Аж в Угорську Республіку.
- Негативно сприймалося, – згадує А.Мигаль, – побутове сміття на наших берегах. Повені посприяли його рівномірному розмноженню – непотріб висів скрізь, навіть на гілках. Дерева – як ялинки на Новий рік. Ми пропливли до Вашорошнаменя, подолавши 223 км. І побачили, що угорська сторона страшенно акуратна. Наша сторона здавалася краєм індіанців, а в Угорщині рясно “обжили” береги комфортабельні пляжі, плавали катамарани. Чому це лише в них? Від Виноградова, Вилока і нижче, і в нас таке могло би бути, “годувати” виробника вітчизняних послуг.
Плоти-бокори робилися за схемами старих бокорашів. Колишній бокораш 74-річний дід Іван Ставко з села Колочава на Міжгірщині керував працею. Спершу зробили два, а тоді розрізали для маневреності й прохідності кожен надвоє.
Експедиція розпочалася у селі Луги Рахівського району. Пройшли серйозні пороги біля села Біла Церква. Прикордонники знали про “Тису-2003”, адже на значній дільниці ріка є суворим і священним кордоном між Україною та Румунією.
Присмаку “крутого” пригодництва надала зустріч біля Білої Церкви з бетонним хрестом на березі біля порогів на пам’ять про загиблих бокорашів на тих порогах. Бокори пустили через пороги самоплавом, а нижче за течією піймали і вже потім сіли.
Колишній бокораш, дідусь 80-ти років, допомагав витягувати плоти і плакав від щастя. З румунського боку всі діти говорили українською. Міжнародний момент експедиції гостро відчувався, але в нас, через густонаселеність, розорювалися прибережні території, горезвісний “антропогенний вплив” позначався купами сміття, збідніли (уніфікувалися) і екосистеми. Колишнє розмаїття зникло – лише вербові і тополеві ліски, кострубаті чагарі. Через зодноманітнення поширюються агресивні іноземні види – японська гречка, розрив-трава залозиста, ехіноцистис щипуватий. Вони захопили “вакантні” місця на прибережних територіях. Андрій Мигаль уже брав участь 8 років тому в подібній українсько-угорській експедиції, щоправда на автомобілях, і помітив, що згадана рослинність значно поширилася. Хоча вода і тішила око чистотою, прозорістю, численними мальками. А в Угорщині румунська річка Салош вливалася перед Вашорошнаменем у Тису, аж геть коричневою, як кава, водою. “Яке ж велике навантаження дають у Румунії на екологію промислові підприємства!” – думали учасники експедиції.
Найперше, вже в Угорщині, вирішили створити клуб бокорашів, куди ввійшли всі перші учасники експедиції. Адже цілком можливі масові туристично-екологічні сплави від Буштина Тячівського району і до Вилока на Виноградівщині. І не лише на плотах, але й човнах, байдарках, катамаранах, каное. Відкриття нових можливостей для спорту дає нові перспективи й для бізнесу. Та поки що зацікавлення проявляється лише з-за кордону. Лише там відразу збиралися купити наші бокори. Але їх забрали музеї Вашорошнаменя і Хортобадського парку.
Експедицію називають прелюдією подібного парку і в Україні – Притисянського ландшафтного парку охорони природи. А поки що – слово членам експедиції.
Тиберій Йордан (член Карпатського екологічного клубу “Рутенія”, художник). “Спостерігали мальовничі краєвиди і ландшафти. Наш документальний фільм про експедицію в рівній мірі відобразить і хід експедиції, і краєвиди”.
Олександр Геревич (керівник громадської еколого-освітньої організації “ЕКО-ЕКС”). “Маючи певний досвід сплавів на човнах по Тисі, вважаю, що проведена нами експедиція має неабияке пізнавальне та еколого-освітнє значення. В першу чергу, для підростаючого покоління. Треба було бачити ентузіазм і зацікавлення нами молодих людей і підлітків на березі біля населених пунктів”.
Михайло Греньо (президент концерну “Крокус МГ”). “Плив українською і угорською стороною. Сповна відчував контраст. По руслу Тиси на закарпатській території зустрічалися залишки зруйнованих мостів, відводи стічних труб у річку, часто береги були захаращені сміттям. Таке враження, що в нас Тисою ніхто не займається. В той же час угорські береги Тиси облаштовані кемпінгами, міні-готелями, пляжами й рятувальниками. А, головне, чисті. Різниця між рівнями загальної і екологічної культури – разюча. Як кажуть, сам Бог велів розвивати екологічний туризм у нас, в Карпатах. Його розвиток повинен стимулюватись як на загальнодержавному рівні, так і органами місцевого самоврядування”.

Про Закарпаття
Міста та селища
© Рідне Закарпаття: Ужгород, Мукачево, Хуст
    Пишіть на andsale@hotmail.com