Туризм
Наші новини

Спроба втечі від цивілізації

Молодіжній тусовці на Шипоті виповнилося 10 років

Півтори години на електричці від Мукачева до Воловця, потім 40 хвилин по гірським серпантинам на старенькому ЛАЗі до Подобовця, годину пішки з рюкзаками на верх… І ось ми на колоритній галявині біля Шипота – найбільшого і, мабуть, найгарнішого водоспаду на Закарпатті. Тут вже десять років поспіль збираються літом дивні люди, яких не часто побачиш у містах в такій кількості – хіпі, панки, рокери, а загалом звичайні молоді люди… У всіх них єдина мета – трішки відпочити від цивілізації, ґвалту та пилюки міст, тиждень-два пожити в наметі, помокнути під холодним дощем, а головне – поспілкуватися і відчути, що ти не один у цьому шаленому світі.
Місцеві мешканці вже трохи звикли до волохатих людей, яких тягне як магнітом влітку гірська природа. Деякі навіть мають із цього зиск – продають молоко, бринзу або самогонку. Марія Федорівна з Пилипця (в якому налічується декілька сотень хатинок і знаходиться він майже біля Шипоту) каже, що не має нічого проти того, аби молодь приходила до них відпочивати. Адже тут завжди повно туристів звідусіль, навіть із Росії та країн Європи.

Наймудріші навіть прагнуть придбати собі невеличкий будиночок у Пилипці. Наприклад, якісь люди з Києва купили гарну хатку разом із господарством всього за 1400 доларів, побудували лазню, і цього року в них гостював навіть сам Віктор Ющенко. Марія Федорівна розповіла, що високий політик справив на всіх дуже гарне враження – спокійно спілкувався з селянами, посміхався, отже, прості люди йому довіряють, а що ще треба?

З “неформалами”, щоправда, важче – для горян вони здаються якимись дикими і незрозумілими. Навіщо чоловікам носити довге волосся, ходити у лахміттях, чого їх всіх тягне у гори? Кожного року трапляються випадки, про які потім довго говорять у присілку – цього разу молода пара, мабуть, таки не втрималася і зайнялась “цим” просто біля першої смереки, яку побачили. Прийшлося викликати дільничного міліціонера, адже поруч ходили і діти з літніх таборів, та й дорослим дивитися на таке неподобство якось незручно…

НА ЗАЛІЗНИХ “СОБАКАХ” ЗА 3000 КІЛОМЕТРІВ…
Шипотська тусовка розпочинається, зазвичай, близько 7 липня в День Івана Купали. На галявині в цей час найбільше наметів і так утворюється своєрідне містечко з різних таборів, біля кожного спільне вогнище. Цілий день йде підготовка до вечора: хтось носить воду, хтось рубає дрова, в казанку вариться каша або супчик. А в середині галявини непомітно з’являються великі сухі дерева, з яких складають величезний трикутник. Вночі ця величезна ватра запалає і біля неї зберуться всі, хто приїхав. Музиканти візьмуть гітари, бонки (невеличкі шкіряні барабани), глиняні флейти, хтось буде підспівувати – і народиться спільна музика, якої ви не почуєте більше ніде. А у нічні суворі небеса полетять іскри з багаття, туди летять, мабуть, і звуки пісні…

Зранку тут майже всі сплять, але вже десь о четвертій через галявину на полонину йдуть пастухи з собаками, а також збирачі яфини (чорниці). У сиру погоду хмари виступають просто повз намети і можна доторкнутися до них рукою. Іноді раптово з туману з’являється голова лошака з дзвіночком на шиї або пройде отара овечок чорних і білих.

Близько обіду наметове містечко знов загуде, як вулик. Цей час найкращий для знайомства, до будь-кого можна підійти, наприклад, за сіллю і розговоритися. Колись, ще на початку 1990-х років, неформали збиралися відпочивати разом влітку на морських пісках Прибалтики. Приїжджали з усього колишнього Союзу, в основному добиралися автостопом чи на електричках, які вже давно отримали назву “собаки” (мабуть, за довгий “хвіст”). Хіпі ніжилися на сонечку, розминаючи свої старі кістки, курили травку і мріяли опинитися в часи Вудстока. Прибалтика об’єднувала патлатих із Росії, України, Чехословаччини, Польщі… Але після розпаду радянської системи кордони між колишніми “братніми” республіками втратили свою прозорість, а в практично безкоштовних електричках завелися невідомо звідки страшні ревізори. Та і місцевим мешканцям набридло терпіти під боком такого галасливого та строкатого сусіда.

Тому хіпі почали шукати собі іншу зручну місцевість, яка б задовольняла деяким насущним вимогам: десь у красивому кутку на природі, якомога далі від настирної цивілізації, там, де можна відключитися від світу, зустрітися з друзями та послухати музику, а головне, аби кордони були десь неподалік. Таке місце знайшлося на Закарпатті. Відомий ужгородський хіпі на ім’я Чарлі поїхав з друзями в гори і на кінець зупинилися на Шипоті. Було це в 1992 році.

З тих пір кожний літній Шипот неодмінно збирає різнобарвних гостей. Спочатку механізм “зльоту” був розроблений достатньо оригінально: всім своїм близьким та неблизьким Чарлі & компанія надсилали листівки із запрошенням, обумовлювалася дата та інші важливі речі. Тепер ці запрошення стали раритетом. Хіпі, які притримувалися в таких речах строгої конспірації з часів панування КДБ, почали зустрічати на своєму місті на Шипоті “нову молодь”, яка не дуже цікавилася музикою кінця 60-х чи ідеалами “дітей квітів”. Нове покоління більше любило горілку, важкі наркотики та “важку” музику…

Кожного року мирна хіпова тусовка на Шипоті обіцяла бути останньою. Але поки що все продовжується… Найбільший притік очікується 6-9 липня, а після 20-х чисел кількість наметів різко йде на спад – закінчуються запаси їжі та гроші. Хоча деякі сміливці прагнуть пробути тут аж до початку вересня, до тих пір поки не поженуть вниз надто холодні ночі…

… Дмитро на прізвисько Дракула (мабуть через один надто гострий зуб) приїхав на Шипот аж з далекого Ульяновська (Росія). При чому добирався за 3 тисячі км від рідної домівки або автостопом або на електричках. Сказав, що про гроші водії питали приблизно один раз на тисячу кілометрів, а ось у Львові у трамваї у 25-річного Дракули контролери нагло відібрали штраф – 4 долари. А в принципі, за його словами, ментальність простого люду в нас практично не відрізняється. Багато є “сволочів”, але добрих людей все одно більше.

… Поляки та німці стоять окремим табором. Їх намети значно якісніші та яскравіші, і самі вони виглядають трохи чистіше за наших. А може так тільки здається? Але те, що такого відпочинку, як у нас у горах вони ніколи не знайдуть у себе – це факт. Тим більше, що це майже нічого для них не коштує, тільки дорога та їжа.

… А ось панки з Калуша та з інших промислових міст України. До них боязко на початку наближатися. На голові у деяких ірокези (гребні), тіло в татуїровках, а ніс та вуха в булавках. Та коли познайомишся поближче – виявляється звичайні хлопці та дівчата, десь від 13 до 25 років. Переважна більшість – з так званих неблагополучних сімей. Батьки або п’ють, або їх взагалі нема. Надії на хорошу роботу немає також. “No future” – “Нема майбутнього” – девіз всіх панків. Насправді в багатьох багатий творчий потенціал, далеко не всі з них олігофрени, як вважають у рідному відділенні міліції.

… Растамани з Ужгорода та Москви забралися на гору подалі від усіх, де розбили справжній індіанській намет – вігвам. А “олдові” (старі) хіпани також тримаються разом в низу. Хтось із них повісив на деревах лозунг, присвячений 10-річчю Шипота: “Дружба. Любов. Музика. Назавжди”. Тут кожний вечір – “сейшн” (спільна гра) на гітарах.

МОЛОДЬ, ЯКА ШУКАЄ І НЕ ЗНАХОДИТЬ

Раніше нашу молодь об’єднувала лише одна організація – комсомол (молодших – піонерія). Але це було часто примусово і не цікаво. Тим не менше, комсомольці багато чого робили на голому ентузіазмі. Дорослі знали – у молодих багато енергії, головне вміти її направити у потрібне русло. Тому комсомольці жваво їхали будувати БАМ, пахали до сьомого поту на цілині, були там, де ніхто більше не був – в тайзі та північних снігових пустелях. Багато хто з них не розумів, що потрапив у великі коліщата системи обману, багатьом із них здавалося, що вони будують справжній рай для своїх дітей. Всіх інших називали ворогами, інакомислячими, а пізніше неформалами. Їх було мало, тому великої небезпеки для суспільства вони не створювали.

Сьогодні майже вся молодь українська (і російська також) – це неформали, тому що немає в них спільної ідеї. І використати цю потужну масу можна в будь-яких цілях. Треба тільки розпалити вогонь. Іноді для цього достатньо одного слова або руху.

Мабуть, єдина добре організована молодіжна спільнота на Україні – це Пласт. Скаути (пластуни) дуже нагадують піонерів – там шанують порядок, є своя форма, виховується патріотизм. Але не для всіх ходіння строєм та вивчення генеалогії українського козацтва є сенсом життя. Для багатьох – це добровільна каторга.

Наша молодь вже дуже лякається будь-яких організацій і не довіряє їм всім – політичним, релігійним, часом навіть мистецьким. Їх вже достатньо налякали друзі, батьки, телебачення та газети – всюди неодмінно чекає обман. Всі політики не кращі за Лазаренка, всі нові церкви – то саме що “Біле братство”, всі інші переслідують шкурні інтереси і їм нема ніякого діла до інших. Подібними тезами живе сьогодні, мабуть, щонайменше половина України. Тому молоді й об’єднуються часом у зграї та зграйки без офіційної програми дій, але часом із лідером, який може повести свою банду куди завгодно.

Прикро, що навіть національної ідеї у пересічного громадянина нашої країни просто немає. Це або злобний націоналізм, який межує з фашизмом, або нігілізм і повна зневіра у все і вся. Президент країни давно вже не авторитет, парламент – купка ідіотів, а підприємці – це паразити, які в’їжджають на спинах простих трудівників. Хіба це та ідея, яка може об’єднати народ для відродження України?

Єдине, що ще може врятувати нас – це уповати на Господа Бога. Віруючих, або шукаючих Бога, серед молоді стає все більше. Іноді шукають не там де треба, але хто прагне істину – той неодмінно знаходить…

Деякі, наприклад, впевнені, що першим хіпі був… Сам Ісус Христос. Він, за традицією, мав довге волосся і простий одяг, проповідував добро і те, що зло на землі можна побороти тільки любов’ю. Він завжди був у дорозі разом із учнями і друзями, і допомагав усім, хто в цьому мав потребу. Ось тільки не впивався вином і не приймав наркотиків, як деякі наші хіпі. Адже спокій і відповіді на всі питання знаходив у спілкуванні з Батьком Небесним…

Шукають Бога сьогодні і по-іншому. Наприклад, через растаманство, яке прийшло з Ефіопії. Растамани вважали, що білі по-своєму переклали Біблію, при цьому викривили її сутність. Аби зрозуміти Писання – потрібно просвітлити свій розум. Для цього практикувалося ритуальне куріння “кайа” (індійська конопля, каннабіс, марихуана, ганджа). А для підтвердження приводилось місце із Старого Завіту: “… і дав Бог всяку траву” (Книга Буття).

Ортодоксальні растамани мали виконувати традиції: не їсти свинину, рибу без луски, сіль, не пити коров’яче молоко, а також ром і вино. Крім того, не дозволялося носити речі з чужого плеча, їсти страви приготовані “іновірцями”, грати в азартні ігри і доторкатися до померлих. Частково ці забобони перейшли із африканських поганських табу, частково зі Старого Завіту (Левіт 11, Числа 6).

Растамани носили довге волосся, яке ніколи не бачило гребінця. Стриження волосся прирівнювалося до гріха, тому що спотворювало образ і подобу Бога, який Він вклав у людину.

А нашим растаманам просто подобаються деякі ритуали цієї африканської секти. Також як і тим, хто прагне повернутися до релігії наших пращурів – ідолопоклонства. Під прапором збереження традицій дітям навіть у школі більше розповідають про неіснуючих Перуна та Даждьбога, аніж про жертву Христа…

Прямо із Шипота деякі хіпі їдуть до Польщі, де в цей час неодмінно проходить такий собі “міні хрестовий похід”. Сотні волохатих неформалів під керівництвом молодих католицьких священиків крокують містами і селами, з піснями і проповідями. І люди завжди з радістю зустрічають цю процесію, й радо приймають гостей у своїх домівках. Важко іноді в це повірити…

НАЗАД В НАБРИДЛІ МІСТА

…А всі хто потрапив на липневий Шипот неодмінно вливаються у таке собі шипотське братство. Воно нагадує велику комунальну квартиру, де всі один одного добре знають і без сорому питають або просять допомогу. Якщо у вас закінчилась їжа, можна підійти до іншого табору і вам неодмінно дадуть кусень хліба або запропонують гарячої каші. Якщо намет знесло дощем або взагалі забув його вдома, то можна запросто переночувати у сусідів, десь неодмінно знайдеться вільне містечко.

Єдиний недолік цього товариства – воно майже повністю беззахисне. Сюди може прийти міліція, або п’яні місцеві парубки, які шукають пригод. Минулого року декілька осіб напідпитку, які представляли, на жаль, наші правоохоронні органи, без сорому пограбували та побили закарпатського студента з довгим волоссям. Їх “бюджет” поповнився на сорок гривень, а юнаку було зламано декілька ребер лише за те, що він запитав, що ж він таке накоїв?

Але навіть такі пригоди не відлякують справжніх “шипотців”. Один із них рік тому послизнувся і впав просто з водоспаду на голі каміння, а це більше 15 метрів! Добре, що чолов’яга залишився живим, аби привести до лікарні, друзі змайстрували з брезенту ноші. А цього року він повернувся на Шипот, і хоча ще досі ходить на милицях, але з посмішкою на обличчі.

Кожний хто їде звідси додому останній раз із сумом спускається по крутому схилу до водоспаду і загадує бажання. Найчастіше – це повернутися сюди знову на наступного року. Рюкзаки зібрані, а залишки їжі тут прийнято залишати – вона згодиться іншим. Адреси і телефони переписуються в блокноти, в яких вже сотні імен (а значить і друзів). Остання фотографія на вершині, і вниз, знову до цивілізації. Там, де є пиво, магнітофон, телевізор, автомобілі, врешті-решт рідні стіни, але часом немає багатьох речей, які залишилися лише там, близько неба на полонині.

P.S. Поверталася додому з берегівськими хлопцями-музикантами, деякі з них побували на Шипоті вперше. Вони були в захопленні, трохи не плакали від того, що треба повертатися. Планували відпочивати на горі до серпня, але гроші, на жаль, швидко скінчилися. Минулого року можна було підзаробити збираючи яфини, але ціна на ягоди впала зараз із 4 гривень за кілограм аж до 2. І ця політика закупочних фірм вдарила не тільки по шипотцям, а й по пересічним селянам, у яких це, мабуть, єдина можливість заробити трохи на життя.

Про Закарпаття
Міста та селища
© Рідне Закарпаття: Ужгород, Мукачево, Хуст
    Пишіть на andsale@hotmail.com