Туризм
Наші новини

Закарпатські вина можуть завоювати Європу

У ХVІІІ столітті мужіївські, берегівські та середнянські вина почали свою тріумфальну ходу в Європі. Їх подавали в найкращих тавернах і винарнях. Спеціальні обози з бочками вин споряджалися в північну столицю, до царського двору Петра І, котрий, як відомо, добре розумівся на всьому європейському.

Нині тільки ж справжні цінителі сонячного напою час від часу нагадують зарозумілій Європі, що за Карпатами не перевилися ще винороби.

Незважаючи на високі нагороди, натуральність, непересічні смакові якості, наші вина, як двісті-триста років тому, не зустрінеш у європейських містах і столицях. А жаль, бо, за висновками фахівців, білі марочні вина не тільки можуть складати конкуренцію хваленим французьким, а й за окремими показниками випереджають їх.

То в чому ж справа?

ЛОЗА ВІД ВАКХА І ТАМПЛІЄРІВ

На Закарпатті побутує народний переказ про те, що Зевс розгнівався на бога виноробства Вакха за гультяйство і вигнав його з Олімпу. Вакх із прутиком виноградної лози довго блукав по світу, поки не облюбував собі місцину на сонячних відрогах Карпат. Ткнув лозину в червонястий ґрунт – і (о диво!) лоза прижилася, щедро даруючи врожай сонячних грон.

Утім, культивування винограду на Закарпатті започаткували ченці єзуїтського ордену тамплієрів у ХІІ столітті. Власне, функції цих місіонерів зводилися до того, щоб покатоличити місцеве русинське населення. Протягом кількох століть місія єзуїтів не дала бажаних наслідків, зате горяни чудово засвоїли науку виноградарства і виноробства.

За переписом 1720 року площа під виноградниками в Закарпатті сягала 4-ох тисяч гектарів. До середини ХІХ століття закарпатське виноградарство розвивалося під впливом Франції, Італії та Німеччини. Цікаво, що в 1847 році плантації винограду займали вже близько 13 тисяч гектарів. Однак у 70-х роках ХІХ століття з Америки разом із садівним матеріалом завезли філоксеру. Майже всі виноградники Закарпаття були знищені. Аж до першої світової війни стійкими до філоксери сортами вдалося оновити 4,5 тисячі гектарів. Після 1945 року до відомого антиалкогольного указу на Закарпатті вирощували 150 сортів винограду, а площа плантацій становила 12 тисяч гектарів. Розширення її відбулося за рахунок невибагливих ізабельних сортів, розрахованих на масового і не надто вимогливого споживача.

ТУТ БУВ НАДЖИБУЛЛА…

Марочні вина неможливо виготовити без тривалої витримки в підвалах. Процес “дозрівання” триває 2-3 роки. Цю “аксіому” добре засвоїли наші давні предки-винороби. Тому в ХVІ столітті у гірській тверді починають рити винні погреби. Одними з найдавніших у Європі вважаються середнянські та мужіївські підвали. У Середньому гірську породу лупало кілька тисяч полонених турків. Виснажлива праця тривала 30 років. Сьогодні маємо унікальні винні погреби завдовжки в тисячу метрів. Видовбано їх у вулканічному туфі – “живому камені”, який має пори і таким чином регулює температуру в підземеллі. Завдяки цьому вина під час витримки набувають своїх неповторних властивостей і аромату.

У радянські часи середнянські винні погреби були під опікою компартійної верхівки. Найкращі і найвишуканіші вина зберігалися для еліти. Отож не дивно, що гостями цих підвалів за недавнього режиму були майже всі секретарі братніх компартій. Однієї ночі в обстановці суворої секретності “на середнянське” привезли навіть лідера Афганістану Наджибуллу.

Останні роки, правда, внесли свої корективи у процедуру відвідин “турецьких” підвалів: сюди на дегустацію можуть потрапити і звичайні цінителі натуральних вин. Правда, за дегустацію береться плата. А серед тих, хто зовсім недавно діставав насолоду від унікальних вин, - посли Японії та Індії, колишній папський нунцій Антоніо Франко, радник королеви Єлизавети, члени масонської ложі, журналісти з “Геральд тріб’юн”, відомі бізнесмени і політики.

Не секрет, виготовлення натуральних марочних вин – це розкіш, якої в гонитві за швидким прибутком часто-густо не дозволяють собі виробники у багатьох європейських країнах, а тому вдаються до різного роду есенцій та барвників. Свого часу на цьому “погоріла” Угорщина, а нині винні підробки заполонили ринки України. Чимало французьких та італійських вин ще тримаються за рахунок колишньої слави, а стереотипи, як відомо, переламати важко. Ми з недовірою ставимося до плодових спиртів, а Європа обожнює їх, бо вони натуральні, екологічно чисті. Ми всіляко нехтуємо плодоягідними винами – мовляв, “кріпак”, споюємо людей, а скандинави у захопленні від нашого вина “Альмінська долина”, котре нагадує їм рідний аперитив. Але що вражає всіх іноземців без винятку, то це наше вміння робити вино часом краще, ніж вони. Тож не дивно, що сьогодні до Закарпаття вчащають гінці з дипломатичних посольств Києва для закупівлі вина.

Підприємливі іноземні комерсанти не від того, щоб постачати закарпатські марочні вина в Центральну та Середню Європу. Однак пропонують за літр добірного вина сміховинну ціну – 60 центів. Та закарпатські винороби знають справжню ціну своїй продукції. Вони впевнені: на європейський ринок після тривалої перерви наші вина таки прийдуть. Але це залежить від багатьох чинників.

ЧИ ВАРТО РІЗАТИ КУРКУ, ЩО НЕСЕ ЗОЛОТІ ЯЙЦЯ?

Виноробство, за образним висловом директора агрофірми “Леанка” Хачатура Петросяна, - це курка, що несе золоті яйця. Здається, цю незаперечну істину добре розуміли стратеги планової економіки колишнього Союзу. Від продажу ординарних, марочних і плодоягідних вин СРСР мав величезні надприбутки. Частину з них повертали виробникам для закупівлі саджанців, міндобрив, препаратів для захисту рослин, техніки. Збільшувалися площі під виноградниками. Проте якщо в дорадянські часи на плантаціях переважали європейські сорти винограду – Трамінер, Рислінг, Фурмінт, Мюллер Тургау, Леанка, Гарш Левелю та ін., то з 1945 року виноградники розширювалися за рахунок невибагливих гібридних сортів. Навіть сьогодні у структурі виноградарства вони займають дві третини.

У сімдесятих роках у Закарпатті було побудовано нові виносховища, які сьогодні можуть вмістити понад мільйон декалітрів вина. Розраховували на те, що для одержання марочних вин у ці підвали для витримки завозитиметься винопродукція Херсонської, Миколаївської та інших південних областей, які не мають власних підвалів. “Умеблювали” нові виносховища унікальним “гарнітуром” – бочками місткістю від двох до восьми тисяч літрів. Причому для їх виготовлення в Югославії закуповувався недешевий македонський дуб. На жаль, сьогодні величезні кошти, вкладені у придбання і виготовлення дубової тари, можуть бути безповоротно втраченими. За останній рік виноматеріали з південних областей практично не надходять – там віддають перевагу дешевим ординарним винам, які швидко дають оборотні кошти. Тим часом унікальні дубові бочки, не заповнені вином, розсихаються або гниють. До речі, одна бочка на чотири тисячі літрів вина нині коштує 2 тисячі доларів, на 8 тисяч – близько 4 тисяч “зелених”…

Більше того, під загрозою нині виробництво марочних вин. Адже, за словами виноробів, треба бути самовбивцею, аби зважитися на закладку навіть п’яти гектарів винограду європейських сортів. Це означає одразу вивести з обігу близько п’ятдесяти тисяч гривень, потім щонайменше чотири роки вкладати сюди кошти, а далі ще 2-3 роки чекати, поки вино витримається і почне давати віддачу. Парадокс, адже, не вкладаючи сюди ні копійки, держава протягом принаймні 20 років одержуватиме немалі гроші за рахунок акцизу та інших податків. З однієї гривні прибутку доведеться віддавати 89 копійок. Тому директори виноробних господарств дедалі більше замислюються над тим, чи варто йти на самогубство. Ясна річ, без державної підтримки, без державних кредитів ми незабаром забудемо смак закарпатських марочних вин. Уряд з року в рік списує борги “планово збиткових” господарств, але тримає на голодному пайку курку, що несе золоті яйця. Зрештою, мова не тільки про оновлення виноградарства. В Україні поки що не освоєно випуск вузькорядного трактора для обробітку міжрядь виноградників, техніки для плантажу, обприскування, комбайна для збирання грон. Адже сьогодні на гектарі виноградника працює аж 0,4 чоловіка. На заводах первинної обробки технологічне обладнання спрацювалося.

1986 року з подання кремлівських тактиків виноградарська галузь опинилась у немилості держави. Відтоді на Закарпатті втрачено понад 2 тисячі плантацій винограду. Розорення галузі, однієї з найприбутковіших, триває.

…Майже щомісяця (як і триста років тому, коли винні обози прямували до царського двору в Санкт-Петербург) до стольного Києва привозять найкращі сухі і десертні марочні вина: для Верховної Ради, адміністрації Президента, Кабміну. Однак чи усвідомлюють державні мужі, що одного разу обоз може повернутися порожнім?

І ВСЕ-ТАКИ БУДЬМО!

І все-таки будьмо! Бо ми того варті. Мабуть, не слід цуратися десертної “Ізабелли” темно-бурштинового кольору з присмаком полуниці. Сорт цього винограду дістав свою назву від імені іспанської королеви, яка поклялася, що не зніме з себе сорочку, доки нога останнього ворога не залишить Іспанію. За мужність, невибагливість і простоту нарекли іменем королеви цей виноград.

Та справжньою королевою, точніше королем – “європейцем” у десятому коліні, вважається Трамінер рожевий. Саме з його соків народжується неповторна королева вин – “Троянда Закарпаття”, вино рожевого кольору з ароматом чайної троянди. До речі, щоб одержати це вино, Трамінер повинен набрати певну кількість цукру, а винороби мусять упіймати і зафіксувати ледь вловимий момент “лібідо” – найвищу точку ароматизації напою. В такі дні біля чанів, де має народитися “Троянда Закарпаття”, винороби чаклують не те що годинами – хвилинами. Тільки їм підвладні таємниці народження цього воістину божественного вина, увінчаного 4 золотими і 5 срібними медалями.

З того ж Трамінера рожевого, якщо він не добрав цукру, народжується сухе марочне “Променисте” – вино солом’яного кольору, легке, з високими екстрактивними, ароматичними та смаковими якостями. “Європейська” Леанка обдаровує нас “Середнянським” – вином світло-солом’яного кольору з легкими пряними тонами, м’яким і гармонійним смаком. Рислінг італійський трансформується в “Берегівське”, вино з тонким ароматом скошеного сіна. А Фурмінт і Гарш Левелю – це “Квітка полонини”: букет з відтінком аромату квітів альпійських лук.

Сухі й десертні марочні вина – це наш золотий запас. Це те, що ми робимо навіть краще за хвалену Європу. Тож, все-таки будьмо!

Р.S. Ми не випадково завершили ці нотатки на оптимістичній ноті, адже нове керівництво обласної держадміністрації, зокрема губернатор області Віктор Балога, з перших днів перебування на посаді пройнявся проблемами виноробної галузі. На базі радгосп-заводу “Леанка” в Середньому відбулося виїзне засідання керівників області, структурних підрозділів і фахівців галузі. Намічається ряд заходів, спрямованих на державну підтримку виноградарства і виноробства.

Про Закарпаття
Міста та селища
© Рідне Закарпаття: Ужгород, Мукачево, Хуст
Пишіть на andsale@hotmail.com