Туризм
Наші новини
http://borsa.com.ua

В Мужієві йде “золотий дощ”

Жив колись пастух на ім’я Сас. Одного дня він спостерігав бій двох биків. Вони копитами розрили ґрунт. Раптом з нього щось заблищало. Сас придивився – а там, у старому глеку, повно золотих монет. На знайдені гроші Сас побудував дім з білого каменю. Згодом навколо виникло місто, назване в честь засновника – Берегсас.

Ця легенда, очевидно, має історичне підґрунтя. “Золота лихоманка” на Мужіївській горі почалася ще на зорі нашого тисячоліття. Про це свідчать знайдені у давніх виробітках верхньої частини гори кайла, світильники, черепки. Археологи датують їх ХІІІ століттям. Однак припускають, що першими золотошукачами могли бути кельти і римляни. Лабіринти вузьких ходів пронизують усю “шапку” гори. Давні золотошукачі, як стверджують геологи, йшли за жилами, які знаходилися в м’якому каоліні. До речі, у пізніші часи саме з цього каоліну виготовляли знамениту віденську порцеляну. Існує думка й про те, що збагачення золота здійснювалося в Австрії. І хоча видобутком благородного металу займалися німецькі колоністи, місцеве населення називає давні виробітки “турецькими штольнями”. Не виключено, що у цій справі залишили свій слід і турки. Про те, що Мужіївська гора приховує в собі значні запаси золота, писали у минулому столітті австрійський геолог Карг Зіпс та його угорський колега Іштван Сабо.

Дехто стверджує, що в минулі часи Мужіївську гору “полегшено” на тридцять тонн руди.

“Закарпатполіметали” можуть переробити 120 тисяч тонн золотої руди на рік

Довга дорога до першого золота

У 1997 році заступник міністра промисловості України Сергій Грищенко заявив про те, що до кінця 1998 року Україна матиме своє золото – закарпатське. Державною Програмою, зокрема, передбачалося, що перші злитки жовтого металу будуть виготовлені з концентрату золотоносних руд Мужіївського поліметалічного комбінату. Мужіївське родовище поки що єдине в Україні, готове для промислового освоєння ще з 1990 року, із затвердженими спочатку у комітеті з природних запасів колишнього Союзу, пізніше у Державному балансі України запасами золота, свинцю, цинку, срібла та інших кольорових металів.

Однак у владних колах, у середовищі вчених і спеціалістів надто довго тривала ейфорія з того, що Україна матиме власне золото. Перелом у цій невизначеній ситуації настав у 1997 році, коли уряд затвердив “Національну програму створення і концепцію розвитку золотодобувної та золотопереробної промисловості України”. Стержнем цієї програми стало Мужіївське поліметалічне родовище, на базі якого було створено дирекцію будівництва поліметалічного комбінату. У повному обсязі реалізувати проект намічалося в 1999 році з тим, щоб видобувати близько 15 тонн золота на рік, а перше золото з цього родовища Україна мала отримати до кінця 1997 року.

У 1996 році для освоєння проекту з держбюджету планувалося виділити 28 міль-йонів гривень, на таку ж суму Мінпром сподівався і в році 1997. Однак, за словами директора будівництва Івана Мателешка, терміни, якими Україна має одержати першу партію промислового золота, можуть бути не дотримані, оскільки будівництво комбінату профінансовано лише на 2,5 відсотка у році 1996 і на… 0,0 відсотка у році 1997. Справі міг зарадити лише іноземний інвестор зі значними капіталовкладеннями. Інтерес до участі у видобутку мужіївського золота виявило двадцять іноземних компаній, проте міністерство промисловості зупинило свій вибір на австралійській фірмі RGC, яка мала необхідні технології і не претендувала на більшу частку акцій у майбутньому СП. Восени позаминулого року між австралійською компанією з одного боку та Мінпромом, Держкомгеологією, Фондом Держмайна і Закарпатською облдержадміністрацією з боку другого було підписано меморандум про умови створення СП “Закарпатполіметали”.

RGC одразу ж узялася за попередню оцінку родовища, а між тим, на прохання Мінпрому, переказала дирекції Мужіївського комбінату $ 250 тисяч. За прогнозами українських фахівців рентабельність тутешнього золотодобування оцінювалася в межах 30 відсотків. Проте прогнози австралійської компанії виявилися дещо іншими: вони заявили про малу рентабельність розробки родовища. Разом з тим, обидві сторони не змогли вирішити ряд юридичних проблем щодо створення СП. Не останню роль у цьому зіграли митні проблеми та недосконалість законодавства, яке регулює стосунки з іноземним інвестором у цій галузі. Можливо, існують й інші, поки що невидимі чинники, які змусили австралійську компанію, витративши в Україні загалом близько двох мільйонів доларів, раптом дати задній хід.

У виробництві закарпатського золота ціаніди не використовуються

Подібної аварії, як на румунській копальні в Бая-Маре, на Закарпатті трапитися не може, стверджує Микола Школа, головний інженер нещодавно зданого в експлуатацію підприємства “Закарпатполіметали” поблизу села Мужієво Берегівського району, де виробляється золото. Навіть більше – руда, з якої вимивають жовтий метал, не несе, за його словами, жодної небезпеки, у тому числі радіоактивної. Принцип виробництва закарпатського золота відмінний від використовуваного в Румунії – у нас не вживають смертельно отруйний ціаністий калій.

“Закарпатполіметали” – невелике підприємство, розташоване неподалік Берегівського кар’єру. Звідси до Мужієва – 3 кілометри, до рудника, звідки потужні КрАЗИ возять сировину червоно-коричневого кольору, – трохи більше 10 км. Вибір саме цього місця для побудови підприємства зумовлений, по-перше, близькістю до рудника, по-друге - наявністю поблизу колишнього кам’яного кар’єру, куди можна скидати воду із залишками подрібненої руди (по суті – з глиною). Розбита вантажівками дорога, де болото у добру весняну погоду сягає колін, приведе до блискучої будівлі, зібраної з алюмінієвих конструкцій. Помітно, що фабрика побудована недавно – все сяє новизною. Тут ще немає навіть телефона, керівники користуються “мобілками” та спеціальним секретним зв’язком. Підприємство має три рівні охорони, але найсуворішими “охоронцями” тут є дві галасливі і злі собаки, які чужого чують і бачать ще здалеку.

Микола Школа приїхав на Закарпаття недавно – восени минулого року, на запуск фабрики. Раніше працював у Долинську Кіровоградської області, де повільними темпами будується залізорудний комбінат. За Союзу він понад 18 років працював в Узбекистані, на найпотужнішій в колишньому СРСР золотозбагачувальній фабриці. Сім’я ще залишається на Східній Україні, і поки не надали обіцяне житло, йому доводиться жити в готелі. Вважає, що для мужчини найголовніше – робота, яку він знає, тому він повинен її виконувати там, де доводиться.

- Звичайна технологія виробництва золота складається з двох етапів: спочатку гравітаційне збагачення, потім ціаністе із вживанням ціаністого натрію або калію, - розповідає Микола Миколайович. - У нас використовують лише перший етап, із застосовуванням води. Важкі золоті частинки у воді осідають швидше, ніж, наприклад, кварц або інші мінерали. Ми подрібнюємо руду, змішуємо з водою, а потім вимиваємо з цієї рідини золото. Для більшого ефекту застосовуємо американські концентратори гравітаційного збагачення Нельсона, які в 60 разів збільшують прискорення сили тяжіння. За рахунок центробіжної сили ще більш ефективно йде розподіл частинок у цій рідині. Простіше кажучи, важкі частинки (в даному разі золоті) швидше осідають, ніж легші.

- Як у сепараторі?

- Так, як у сепараторі, – виділяють важку сметану і легке знежирене молоко. Принцип той самий.

- Добре, а другий етап, з ціаністим калієм?

- А другого етапу тут немає. Ми не використовуємо отруйні речовини, як на стандартних золотовидобувних фабриках колишнього Союзу. В Узбекистані є дуже потужна фабрика, ось там застосовують ціаністий калій. Там це зумовлено природними умовами: після видобутку золота залишки руди скидають у пустелю, де сховище відходів знаходиться за 42 кілометри від підприємства. Ми ж гравітаційним етапом закінчуємо виробництво.

- Де робиться другий етап?

- З цієї руди ніде не робиться. Ясна річ, видобування золота з руди ціаністим калієм є суттєво вищим, але ми відмовились від цього другого етапу через велику небезпеку екологічного забруднення. До того ж, потрібне спеціальне сховище з хорошим екраном, аби уникнути просочування в ґрунтові води, випаровування тощо.

- Нещодавно був відлитий перший злиток з Мужіївського родовища. Для його виготовлення застосували два етапи?

- Ні. Він доведений до вмісту золота на 73 відсотки. Там ще наявні срібло і свинець. Взагалі в руді є свинець і мізерна кількість інших елементів, яких усього 16. Усі – екологічно безпечні. А радіоактивних тут немає взагалі.

- Як Ви вважаєте, можна було запобігти аварії на Самоші і Тисі?

- На жаль, я не був на румунському руднику, тому про тонкощі говорити не буду. На таких виробництвах дуже чітко повинні працювати служби, які стежать за станом дамб, сховищ, контролюють просочування. Повинні бути контрольні свердловини, де заміряються ціаніди, якщо вони просочуються.

- Можна було нейтралізувати ціанід тоді, коли він потрапив у природне середовище?

- Під дією сонячних променів ціанід руйнується. Ми колись проводили заміри: ванну, де був розчинений ціанід кількістю 100 міліграм на 1 літр, ми залишили на сонці. Через дві доби концентрація зменшилась до 40 міліграм. Є ще інші способи: марганцевий калій, хлористі з’єднання, кислотна обробка, але це – важкі процеси. Взагалі їх можна знешкодити, але це дуже велика робота, яка дорого коштує.

- На території колишнього Радянського Союзу ще в радянські часи траплялося щось подібне?

- Ні. На сховищі в Долинську зроблений подвійний шар товстої плівки, подвійний шар вкатаної катками глини і ще багато твердих нашарувань – спеціально, щоб розчин води та ціаністого натрію не просочувався в ґрунт.

- У зв’язку з аварією в Бая-Маре інтерес до нашого золотовидобування може проявити якась міжнародна комісія, яка захоче і сюди приїхати з перевіркою…

- Якщо в цю комісію увійде хоча б один спеціаліст, який хоч трошки розумітиметься на золотовидобуванні, то вона сюди не приїде. Вода тут кришталево чиста, качається зі свердловини. Зворотна вода теж використовується в процесі. Тут все природне, небезпечних хімікатів немає. У сховищі навіть жаби водяться.

Золото вимивається… на столі

Микола Школа за півгодини показав майже усе підприємство, де працює трохи більше 50 осіб. Більшість працівників, між іншим, місцеві – з Ужгорода, Мукачева, Берегова, інших районів. Помелена руда, змішана з водою, проходить через велику центрифугу, звідки потрапляє на вже згадані концентратори Нельсона. Усього їх на фабриці три. У них важкі елементи, основним із яких є золото, осідають у спеціальних прогалинах на стінах концентраторів. Тут, однак, золото побачити ще неможливо. Кінцевий продукт вимивається у цеху, де діє третій рівень охорони. Стороннім, навіть працівникам підприємства без особливого розпорядження чи дозволу, вхід сюди суворо заборонений. На дзвінок двері відкриває міліціонер.

Фотографувати тут вашому кореспонденту, на жаль, заборонили. Подивитися дозволили лише через решітку. Посередині кімнати стоїть апарат, щось подібне до похилого стола зі “сходами”. Апарат постійно вібрує. На стіл подається збагачена руда – продукт, вироблений на концентраторах. Золото залишається на найвищих “сходинках” апарату, “сміття” змивається.

Таким чином підприємство може переробити до 120 тисяч тонн руди на рік. Якщо згадати про те, що в руді міститься від 5 до 8 грам жовтого металу на тонну, можна підрахувати, як Закарпаття доповнюватиме золотий запас України…

P.S. Восени минулого року наша область остаточно відмовилась від інвестицій австралійської корпорації, з вини якої сталася трагедія на Самоші.

Про Закарпаття
Міста та селища
© Рідне Закарпаття: Ужгород, Мукачево, Хуст
Пишіть на andsale@hotmail.com