Туризм
Наші новини

Якщо є такі люди, то ми маємо всі шанси “одужати”

Того фатального дня 21 листопада 2001 року їх було четверо. На легковому авто вони їхали в Ужгород. Дорога була слизькою, з льодом де-не-де, тому водій їхав обережно. Але тому, який мчав назустріч, дорога була значно безпечнішою. Він поспішав. Є люди, які самі відкривають біді свої обійми. Так вони уже влаштовані, люди. І перед самим Мукачевом ці дві автівки о 14-ій годині зустрілися. І не розминулися…

З усіх чотирьох пасажирів авто постраждала тільки вона, Віта, єдина дівчина.

Через годину нею вже опікувались лікарі травматологічного відділення Мукачівської Центральної районної лікарні, про що прочитав я у “Стаціонарному журналі” цього підрозділу ЦРЛ. Діагноз: перелом лівої ключиці зі зміщенням уламків.

- Як майже і всі після подібних автоаварій, спочатку хвора перебувала в шоку, - розповідала старша медсестра відділення Ганна Кабацій. - Її помістили в реанімацію…

Подібних аварій на наших нинішніх переповнених автівками, подекуди зовсім нікудишніх дорогах, – сотні й тисячі. Саме з них часто абсолютно невинні автомандрівники потрапляють (у кращому випадку!) на лікарняні ліжка. Мова про інше: ставлення людей у білих халатах до своєї роботи, яку таким казенним словом навіть називати важко. Йдеться ж-бо про надзвичайну роботу – врятування найдорожчого, що є в людини – Життя.

Слово - самій потерпілій Віті Горзовій: “Господи, чого тільки я не начулася про деяких горе-лікарів. Бо клятва Гіппократа для них - порожній звук”.

В цьому гірко зізнаватися, про це важко писати, але це - жорстока правда нашого нинішнього життя. І не знає її тільки той, кому пощастило обминути-обійти лікарняні установи.

Але, неочікувано для себе, зовсім протилежне ставлення ескулапів до пацієнта довелося побачити і відчути на собі Віті у Мукачівській ЦРЛ. Є, на щастя всіх нас, медики, які вірні своєму високому обов’язку – рятувати людей не заради наживи, а заради гуманності, людяності й порядності, що завжди цінилося вище за всяке срібло-золото.

“Потрапила я в лікарню - мене відразу оглянули. Далі два дні проводили обстеження, які ще, на щастя, ніколи мені робити не доводилося. Усюди на всі процедури мене супроводжувала медсестра, хоча того ж дня у травматологічне відділення потрапили покалічені ще в трьох інших автомобільних аваріях. Операцію мені робили завідуючий відділенням Ігор Білоус і лікар Юрій Химинець. Вразили чисто людські відносини між лікарями: ніхто з них не соромився порадитися з колегою, що і як краще би зробити… Коли в сусідній зі мною палаті о третій годині ночі помирала 82-річна жінка, і заввідділенням, і кардіолог, і реаніматор – здається, півлікарні зібралося біля хворої, аби вирвати її з лабет смерті. Їм це не вдалося, але вони самовіддано й до кінця боролися за її життя. І вона була не матір’ю якогось боса чи крутого, як нині кажуть про товстосумів. Проста жінка.

А як облагороджена, гарно впорядкована територія лікарні! І де вони у наш сутужний час умудряються знаходити кошти на це?..

Коли я виписувалася, лікарі детально розповіли, що і як надалі робити, дали свої номери телефонів: дзвоніть, запитуйте… А необхідно буде - приїжджайте”, - із захопленням оповідає Віта. І попросила написати про цих добросовісних рятівників людей від фізичних і моральних страждань.

Я не міг відмовити їй хоча б тому, що цього забажала жінка. А що хоче жінка, того, кажуть, хоче Бог. Я зустрівся й розмовляв з Вітою Горзовою, з лікарями травматологічного відділення, головним лікарем депутатом обласної Ради Василем Васютою. По-друге, у всій оцій історії вбачається крізь нинішній людський песимізм щось значно вагоміше від цієї, на перший погляд, нічим не примітної події – провесінь України. Бо на ноги може встати наша держава, виздоровівши й сама, як та Віта, і квіти під її вікном, тільки з такими людьми, які, чесно заробляючи свій хліб, йдуть на поміч тим, хто цього потребує, самовіддано боряться за людське життя, не очікуючи за це обов’язкової віддяки.

Про Закарпаття
Міста та селища
© Рідне Закарпаття: Ужгород, Мукачево, Хуст
    Пишіть на andsale@hotmail.com