Туризм
Наші новини

“Світячи іншим – згораю…”

22 лютого лікарю І.В.Ставнічуку – 60!
Біля кабінету завідувача психоневрологічним відділенням І.В.Ставнічука щоранку шикується черга. Ідуть хворі за лікарняною допомогою, за порадою, інколи – просто за щирим, цілющим словом. У неділю, 2 лютого, Іван Володимирович у колі сім’ї, колег по роботі й друзів відзначатиме два приємних ювілеї – 60-річчя від дня народження і 40 років служіння гіппократівській феміді.
Ось і сьогодні тільки десята година, а на прийомі у цілителя людських душ вже побували мукачівці М. Брусів, В. Гайнас, П. Бімба, В. Іванчо, Н. Попович… І в усіх в очах світлий промінець надії на одужання. А дорогою додому Іван Володимирович обов’язково навідає інваліда першої групи В.І.Щербана.
Лікар Ставнічук знає, що таке лихо не з переказів: його батько Володимир Дмитрович – інвалід першої групи Великої Вітчизняної війни вже відійшов у небуття. Не стало матері Людмили Никифорівни – доброї, лагідної, жінки. Та вкарбувалися синові в голові її святі слова: “Служи людям правдою і вірою, де б не працював…” Так і робить вже 40 років.
Є у медиків гуманний вислів: “Світячи іншим – згораю… ” Ці слова сповна стосуються лікаря І.В. Ставнічука. За останні роки Івана Володимировича двічі самого з робочого кабінету в критичному стані доставляли до реанімаційного відділення Мукачівської ЦРЛ. Тижнями за його життя боролися колеги й повертали до життя, а відтак і до роботи.
- Хто Ваші пацієнти? – питаю у завідувача.
- Найчастіше звертаються за допомогою, – каже Іван Володимирович, – люди з функціональними розладами нервової системи. А лікувати людську душу, ой, як не легко! Вивести людину з “пазової” ситуації важко. Тут необхідні ефективні ліки, довіра і щире слово підтримки. А ще…
Тут Іван Володимирович раптово обірвав нашу розмову й несподівано мовив:
- Облишмо на мить оті людські біди. – Знали б Ви, які в нас – місті Чуднів, на Житомирщині, – дозрівають вишні. Рум’яні, червоні, сонячні. Рвали ми їх із батьком просто з землі. Тато обережно нахиляли галузку – і перед очима хиталися спілі до чорноти ягідки. Вони то ховалися за густим листям, то знову визирали, омиті літнім дощем. Ішли ми довго, вже починало припікати сонце і тато сказали:
- Сину, до міста ще далеко, день видається гарячий. Нарвемо вишень на дорогу, вони від спраги дуже помічні. Розстелили на траві нехитрі пожитки, які мама зібрала нам у дорогу, а батько продовжили:
- Маєш хліб у торбі – будеш у шанобі.
Не раз і не двічі замислювався Іван над цими батьковими словами. Звідси, напевно, й пішло, що заробляти на прожиття треба самому.
А перший хліб – це наука. Були роки в Одеському морському медучилищі, яке закінчив із червоним дипломом. Під час служби в Армії у медсанчастині лікував солдатів. Відтак – демобілізація і медфак УжДУ. А потім – цікава робота за покликанням серця до сьогодні.
Іван Володимирович не гнітить долю за те, що не завжди була до нього доброзичливою. Навпаки, завдячує їй, що світлих споминів набагато більше, ніж сумних. Хіба це не велике щастя, що саме Івану Ставнічукові з Чуднева, маленькому рибалці, що залюбки вудив рибу на річці Тетерів – притоці Сивого Дніпра – судилося стати родоначальником лікарської династії в провінційному Мукачево над швидкою Латорицею. Послухайте-но!
Дружина – Леся Петрівна – дитячий районний педіатр Мукачівської ЦРЛ. Чверть століття іде пліч-о-пліч із коханим чоловіком. Син – Петро – лікар Берегівської психлікарні. Донька – Людмила – дерматолог, невістка Тетяна – інфекціоніст, брат Петро – стоматолог. Сузанна Дезидерівна – дружина Петра – завідувач шкір-венерологічним відділенням. Їхні діти – Золтан і Наталія – стоматологи. Мабуть, досить. Скажемо тільки, що загальний лікарняний стаж у всіх перевищує 150 років!
…Відділення, яким завідує І.В.Ставнічук, розміщено на третьому поверсі Мукачівської поліклініки, під самим дахом. Але й тут хворі почувають себе затишно та комфортно. Напередодні Нового року Іван Володимирович знайшов добрих людей-спонсорів, які виконали в стилі “євро” ремонт приміщень денного стаціонару. В коридорі, на овальному столі, завжди свіжа лікарська й інформативна періодика. Тут хворі можуть провести час після прийняття процедур.
…Навесні безлисті дерева “одягаються” в пахучі зелені шати. Заморожені корінці рослин повняться соком, а потім цвітом з-під землі виринають. Заковані лютневими льодяними кайданами, струмки скидають свої окови і журчать веселу пісню свободи. Оце і є мелодія життя, яку сповідує медик від Бога Іван Володимирович Ставнічук.
Тож побажаймо у день 60-ліття доброму, щирому, завжди співчуваючому нам лікареві міцного здоров’я, успішної роботи й щасливої долі на многії літа.

Про Закарпаття
Міста та селища
© Рідне Закарпаття: Ужгород, Мукачево, Хуст
    Пишіть на andsale@hotmail.com