Туризм
Наші новини

Щоб не довелося вибирати між совістю та наказом

У вересні 1999 року в Мукачеві відчинив свої двері перший на Закарпатті ліцей із посиленою військово-фізичною підготовкою. Подія? Так. Хоча звикли тут працювати і рухатися вперед скромно, без помпи, з гідністю. Про те, чим живе ліцей, якою бути нашій армії завтра розповів у інтерв’ю його начальник підполковник Олександр Олексійович Гальченко. Головне, чого бажає він своїм вихованцям, щоб ніколи не довелося їм вибирати між совістю та наказом. У нашій історії таке вже бувало…

— Олександре Олексійовичу, мені запам’яталося, як під час нашої минулої розмови ви сказали про своїх вихованців: “Краще їх підберемо ми, ніж їх підбере вулиця”. Це щось в дусі колишніх суворівських училищ?
— А ми і є наступниками суворівських училищ. Ліцей створений за розпорядженням Президента про розширення мережі таких ліцеїв. При цьому перша й основна наша мета – це соціальний захист дітей-сиріт та напівсиріт, із родин чорнобильців, військовослужбовців (таких у нас 40 відсотків), учасників бойових дій тощо. Всі вони користуються пільговими умовами при вступі до військових навчальних закладів. Ми даємо виховання кардинально інше, аніж це робить вулиця… Вічні людські цінності – гідність, честь, людяність, почуття відповідальності. На превеликий жаль, у стінах закладу вони бачать і вчаться одному, а на вулиці – їх підстерігає інша “школа”.
— Що змінилося за останні два роки в ліцеї?
— Повністю реконструювали навчальний корпус, вводимо в експлуатацію інший на три класи, прибудували вестибюль. Навесні ремонтуватимемо житлове приміщення, де мешкатимуть ліцеїсти. Появився комп’ютерний клас, відповідно облаштовано класи англійської та німецької мов. Маємо хоч і невелику, але власну бібліотеку, відремонтований актовий зал. Так що помаленьку-потихеньку обживаємося на новому місці.
— Це що стосується навчального процесу та побуту ваших ліцеїстів. А що собою являє посилена військово-фізична підготовка, на яку ви робите великий акцент?
— Почнемо з розмежування: по-перше, у нас більш розширена та поглиблена програма допризовної підготовки, аніж в учнів загальноосвітніх шкіл, вона включає і воєнну підготовку – це і тактика, і “стройова”, і вогнева підготовки, вивчення загальновійськових уставів, але виключно в рамках програми, якою ми керуємося. По-друге, фізична підготовка вимагає не тільки загальнофізичні вправи, а й прикладну фізичну підготовку, ранкову фіззарядку, спортивно-масові післяобідні заходи. В підсумку ми безперечно забезпечуємо масштабнішу фізпідготовку, що само собою зрозуміло. До того ж, планові польові походи наприкінці першого курсу – по 5 днів виключно практичних занять – мають за мету отримання практичних навиків із тактики бою, захисту від зброї масового ураження. Ліцеїсти по-іншому, ніж їх ровесники “на гражданці”, призвичаюються до дисципліни й порядку, що, підкреслюю, тільки частково наближені до умов військовослужбовців. Через поступове призвичаєння до дисципліни й порядку ми потенційно полегшуємо їхню участь у майбутньому, коли вони стануть військовими курсантами.
— В якому віці можна стати ліцеїстом?
— Це вік від 15-ти. Ліцеїсти по закінченні отримують атестат про загальну середню освіту.
— Хотілося б повернутися до того, з чого ми розпочали розмову, щодо соціального захисту. В цьому контексті цікавим є статистичне співвідношення пільгових ліцеїстів…
— Так званих круглих сиріт у нас небагато, всього шестеро, але це ті діти, які залишилися повністю без опіки. З метою їх виявлення ми співпрацюємо разом із обласним управлінням освіти. Як правило, сироти є учнями шкіл- інтернатів. Інші пільгові категорії: напівсироти – їх у нас 14, діти з малозабезпечених сімей. Сироти, які хоча б на “трійки” складають вступні іспити, мають повну перспективу стати ліцеїстами. Тобто 15-річний сирота, за бажання навчатися у нас, – буде тут, незважаючи на результати вступних іспитів.
— Певною мірою, ви рятуєте багатьох, як кажуть, “безхозних”, нікому не потрібних у цьому суворому світі дітей…
— На кожного чекає своя доля, вона може скластися по-різному, індивідуально. Важливо вже те, що дитина нагодована, спить у теплі, має самоповагу, відчуває себе особистістю, адже їй створюються умови для самореалізації та самоствердження.
— А якщо такий підліток захоче піти від вас?..
— Підліток-сирота?.. Доволі довга процедура оформлення паперів, з’ясувань тощо. У нас такого практично не було. Щоправда, траплялося, забирала мама…
— Яке майбутнє чекає на ваших випускників, це військове життя?
— Не обов’язково. Людина вільна у своєму виборі. За 2 роки, “нюхнувши” що таке військова служба, ліцеїст може відмовитися від неї надалі. Або навпаки. При другому виборі наші випускники можуть продовжити навчання як у цивільних, так і у військових вузах. Приміром, один наш випускник вступив до Академії Служби Безпеки України, інший, до речі, круглий сирота, самостійно вступив до юридичної академії. Міністерство оборони щорічно в якості наказу Головного управління кадрової політики видає рознарядки по військових навчальних закладах на 3-5 місць, на які наші випускники вступають на пільгових підставах. Тобто за 2 роки наш ліцеїст має заробити собі направлення і з ним прямувати до військового училища. З 50 перших випускників ліцею 41 – навчається виключно у вищих учбових закладах, як цивільних, так і військових. За підсумками 2002 року, з 55 випускників – 44 на сьогодні є студентами вищих учбових закладів.
— А чи є такі, хто сам собі шукав і знайшов роботу?
— Є й такі, хто стоїть нині на базарах, але це двоє-троє.
— Причини?..
— Ну, які можуть бути причини? Скажімо, юнак відмінно підготовлений і має направлення на навчання. А ось у його батьків немає коштів на те, щоб оплатити дорогу від Великого Березного до Харкова. Розумієте? Один наш вихованець поїхав до Севастополя й там “на ура” поступив до військово-морського училища, а іншому, як з’ясувалося, батьки не змогли знайти грошей… на білет. І такі, на жаль, бувають причини.
— Чи є складні підлітки-ліцеїсти?
— Звичайно. А ви зустрічали “простого й легкого” 15-річного юнака? Я також ні. Механізми силового впливу у нас відсутні. Переконання, бесіди… Якби наші педагогічно-виховні напрацювання своїм позитивом співпадали хоча б частково з тим, що твориться за межами ліцею, – ефект був би! А так… Виходить дисонанс, розбіжність між тим, до чого ми закликаємо і чому вчимо, з тим, що вони зустрічають на вулиці…
Хочемо ми того чи ні, а 50-мільйонна європейська держава без міцної армії – це несерйозно, незважаючи на те, з ким би ми сьогодні не співпрацювали…
— Яким ви бачите майбутнє нашої армії?
— Вона має бути менш чисельною, більш мобільною, добре технічно оснащеною, підготовленою. Цей комплекс і є – боєздатність. Якщо ставити питання так, щоб курсанти харчувалися, як студенти, й купували одяг самотужки – то це невірно. Бо якщо ми готуємо кадрового військового, то без фізичної підготовки зробити це немислимо. А фізична підготовка, як це не банально, передбачає, насамперед, науково обгрунтоване харчування. Ми годуємо ліцеїстів 4 рази на день за розробленим лікарями раціоном, і це нормально.
Має бути єдино вироблена лінія підготовки до армії, але її наразі немає.
— Як особисто у вас поєдналися педагог і військовий? Чи маєте шефів?
— Знаєте, річ у тім, що моя посада з педагогікою фактично має мало спільного. Я більше господарник. Ми знаходимося на дійсній військовій службі й відкомандировані розпорядженням Кабміну до Закарпатської ОДА з 1999 року. Починали з нуля нову в області справу. Байдужі люди в нашому закладі не затримуються. Педагоги спершу, кажучи відверто, дещо остерігалися йти до нас на роботу. Гадаю, що через створені негативні стереотипи про армію. Варто пригадати хоча б той же “Тайговий роман”, де офіцер бігає з пістолетом по селищу… Дивлячись подібні витвори , слід робити поправку на авторський і художній домисел. Інакше виходить, що армія – це суцільне болото. А скажіть, будь ласка, до кого насамперед тягнуть руки по допомогу під час паводків, землетрусів, різних катаклізмів? До армії.
На відміну від цивільного навчання, де має місце “розкажи”, військове навчання ставить акцент на “покажи”. Не можна розказати ліцеїсту, як саме треба стріляти, треба це показати. А коли здійснюється марш-кидок у складі роти, то офіцер теж біжить, тому що це біжить рота, а не ліцеїсти чи солдати роти…
Нашими шефами є офіцерське зібрання УСБУ в Закарпатській області, від яких наші вихованці отримали Новорічно-різдвяні подарунки.
— Тобто суворівські училища, їхні принципи, не вичерпають себе ніколи?
— Так. В ідеалі навчання у ліцеї мало б тривати не 2, а 4 роки, щоб було коли розібратися і в житті, і в собі, і в своїх бажаннях. 75 юнаків на курс будемо набирати цього року, тобто – три взводи, три класи по 25 чоловік. До слова, конкурс при вступі у нас такий: 2,5 абітурієнта на одне місце у 2001 році й 2,2 – торік.
— Удачі й миру вам та вашим вихованцям !

Про Закарпаття
Міста та селища
© Рідне Закарпаття: Ужгород, Мукачево, Хуст
    Пишіть на andsale@hotmail.com