Туризм
Наші новини

Не ждімо милості, а ставаймо кращими

Шановна редакціє!
Прочитала на сторінках вашої газети інтерв’ю з Наталкою Зотовою (на сором, нічого не знала про неї) і сама сіла про себе написати. В багатьох питаннях я з нею згідна. Так, як і вона, я – педагог. Тільки роки і обставини у нас були різні. Я приїхала в Мукачево до чоловіка у грудні 1964 року, в міськвно залишила свою адресу, шукаючи роботу, і щодня ходила з одного шкільного закладу до іншого, чи немає десь заміни.

Наприкінці грудня в СШ № 12 мене взяли на заміну вчителя математики і фізики. З нового навчального року в цій же школі мене призначили лаборантом і виділили 6 годин математики, щоб ішов педстаж. Моя мама була вчителькою, тож я з малих років ходила з нею до школи, а любов до математики передав мені, мабуть, мій класний керівник.
Так я і працювала в цій школі вчителькою математики, і тільки через хворобу змушена була перевестися на виховательку ГПД. Учитель і вихователь у школі – професії різні, але я переймала досвід педагогів своєї школи та інших навчальних закладів, багато читала методичної літератури і 12 років була керівником міського методоб’єднання вихователів ГПД шкіл міста.
Працюючи в ЗОШ, раділа за успіхи своїх учнів, допомагала їм порадою, спілкуватися доводилось і в колективі з учителями різних національностей, і з батьками учнів, але я згідна зі словами Наталки про те, що основне для людини – не боятись праці, любити свою роботу, вміти поважати інших людей і бути членом колективу.
Я рада за свого учня Сергія Калія, якого колись навчала на ГПД протягом 6 років, за інших своїх вихованців – Михайла Фурделу, підполковника міліції, нині пенсіонера, Юрія Добоні, працівника відділу архітектури міста, Світлану Бисагу, вчительку біології, Василя Дурунду, відомого в місті стоматолога, Івана Горвата та Йосипа Фрікера, які понад 20 років працюють будівельниками, радію за наших учителів, працю яких видно тепер у їхніх учнях. Так склалося у житті, що останні 4 роки перед виходом на пенсію я працювала в “Союздруці”, де завжди допомагала людям, а вони платили тим же й мені.
Підтримую слова Наталки про те, що нам, українцям, цілком орієнтуватись на Захід не бажано. Хіба це допустимо, щоб усі молоді жінки палили, пили більше від чоловіків і не думали, що приготувати на обід або вечерю дітям? Хіба це правильно, що у раціон харчування молодих сімей входять лише ті ж бутерброди і хот-доги, а гарячі страви, буває, і не вживаються? Не згодна я і з тим, що наші внуки не їдять яблука, черешні, сливи, де є вітаміни в необхідній кількості, і що наші діти не працею хочуть заробляти гроші, а легким шляхом?
За закарпатців скажу, що це – працьовиті, добрі, щирі люди, але в них не вистачає впевненості, поваги і вміння постояти за себе у складних життєвих ситуаціях. Усі ми, жителі міста, повинні турбуватися про покращення життя кожного з нас. Хіба жителі Іспанії, Німеччини, Росії чи Ірану прийдуть до нас і позбирають папірці на вулицях міста? Хіба не ми з вами повинні турбуватися про чисте повітря, про порядок у місті, про свою культуру в автобусах, магазинах, чергах?
На мою думку, ми повинні обрати депутатами міської, обласної чи Верховної рад людей, які турбуються не про особисте збагачення, а про покращення життя кожного з нас. Хіба справедливо, що ми, пенсіонери, які мають стаж роботи по 25-40 років, одержуємо 141 гривню пенсії, а депутати – 1024?
Думаю, що Бог оцінить справедливо нашу працю, а ми самі не будемо чекати на милостиню й своєю працею, згуртованістю, любов’ю до ближнього з кожним днем ставатимемо кращими, добрими і багатшими.

Про Закарпаття
Міста та селища
© Рідне Закарпаття: Ужгород, Мукачево, Хуст
    Пишіть на andsale@hotmail.com