Туризм
Наші новини

Отрута і корона

Не приховую, до України в мене особливі почуття. Не тому навіть, що там народився і виріс, хоча, певна річ, і тому теж, але головне, через цілковиту переконаність у тому, що саме їй, а не Росії призначено невдовзі кермувати на руїнах колишнього Союзу. І, коли б моя воля, писав би про Україну часто й багато. Як Тарас Григорович Шевченко. Тим більше, що там зараз щосили палахкоче президентська кампанія, від результату якої залежить багато чого, і аж ніяк не тільки на берегах Дніпра.

На жаль, я все ж таки черговий по всьому глобусу. Від Країни до самісіньких окраїн. Тож, будучи змушений узгоджувати бажання з обов’язками, планував торкнутися української теми на початку й середині листопада, коли кожен одержить своє. Однак людина, як відомо, тільки припускає. І я змушений порушити зарік. Адже, погодьтеся, не щодня труять кандидатів у президенти. І вже тим паче не завжди про це заявляють привселюдно…

Стронцій у келиху

Слухи про те, що з Віктором Ющенком, лідером блоку “Наша Україна”, щось негаразд поповзли країною ще тижнів зо два тому. Непевні й лиховісні. Але прояснився туман лише 17 вересня: Олександр Зінченко, глава виборчого штабу “народного кандидата”, заявив, що “є підстави говорити про замах”. Надію нації нібито хотіли отруїти. До смерті. Позаяк “за словами лікарів, якби його привезли на кілька годин пізніше, ймовірність смерті становила би 80%”. Але, на щастя, закордонні лікарі відкачали пацієнта. А винуватець дивом відверненої трагедії, звісно ж, влада, “за місяць до своєї відставки готова на будь-які провокації заради самозбереження, аж до фізичного знищення конкурентів”. Усіма способами. Аж, вочевидь, до штурму клініки, оскільки “на наполегливу вимогу австрійських медиків біля палати Ющенка було виставлено цілодобову охорону”.

Погодьтеся, такими речами не жартують. Однак, сказавши “А”, пан Зінченко почав сильно плутатися. Мовляв, жахливий факт у наявності, але хто, чим і коли скоїв чорну справу, уже не з’ясувати, а звертатися за фактом отруєння шефа туди, де вміють з’ясовувати такі речі, “Наша Україна” не збирається. І пред’являти спільноті докази, хоча б у вигляді офіційних висновків лікарів, теж не буде. Коротше, хто хоче, нехай вірить на слово. Що ж, теж позиція. Але неповноцінна. Бо занадто багато шил лізе з таємничого мішка. Наприклад, професор Микола Корпан, котрий завірив виписку з закордонного анамнезу, на яку посилався пан Зінченко, відразу ж уточнив, що в документі сказано про “цілодобову охорону палати пацієнта”, але немає ані слова щодо “наполегливих прохань” лікарів гарантувати безпеку. Більш того, на думку персоналу, ця охорона тільки заважала їм.

Словом, темнить пан Зінченко. Реально ж ситуація, зважаючи на все, розвивалася приблизно так. Уранці 6 вересня, відчувши певне нездужання, Віктор Андрійович якийсь час лікувався самотужки (пізніше лікарі скажуть, що “діагноз, поставлений попередньо поза клінікою, був абсолютно неадекватним”). Потім показався лікарям, вислухав діагноз “грип” і прийняв якісь таблетки. А за три дні, оскільки болі посилювалися, поїхав до Відня, у клініку “Рудольфіннерхаус”, де консиліум виніс вирок значно крутіший – “гострий панкреатит з інтерстиціальними набряковими змінами”. Якщо по-людськи, гостре запалення підшлункової залози, обтяжене набряком чи набряками. Плюс ще шість “додаткових” суворо засекречених діагнозів.

Оце вже ні, дорогі читачі, як собі хочете, а отут у наявності пряний запашок таємниці…

Особливості національної дієти

Почнемо з початку. У тому, що на життя Віктора Андрійовича обов’язково спокусяться, штаб опозиції не сумнівався задовго до початку перегонів. А оскільки сам лідер у це, здається, вірить усерйоз, цілком природним було б, відчувши негарне, відразу ж бити на сполох, вимагаючи термінового комплексного обстеження. Якщо ж раптом пан Ющенко до свого здоров’я злочинно байдужий, сурмити тривогу належало команді. Однак цілих три дні все було тихо.

Чому?

Не будучи лікарем, звертаюся до Медичної енциклопедії. І з’ясовую, що у 80% випадків напади гострого панкреатиту – наслідок прийому гострої, жирної їжі й солідних доз алкоголю. Тобто, легковажність потерпілого можна пояснити неформальним спілкуванням напередодні. З добрячою випивкою під солідну закуску (сам кандидат не приховує любові до жирної, з безліччю копченостей національної кухні). І відразу ж багато що пояснюється. По-перше, симптоми на кшталт ранкової нудоти, мігрені й урчання в шлунку після пиятики нікого не здивують. По-друге, до лікарів у таких випадках ніхто не поспішає, знімаючи похмілля віковими способами. По-третє, якісь продукти могли бути просто не першої свіжості (“домашні” грибочки дуже смачні, але ботуліни й інша гидота трапляються там, на жаль, частіше, ніж хотілося б). По-четверте, за точними даними, у колі Віктора Андрійовича дуже популярна японська суші, а сира риба під соусом хоч і мила на смак, але часом значно небезпечніша за гриби. Та й важкі “закусочні” жири теж підшлунковій не в радість, а вже сивушні олії, супутні “первачку”, цілком могли бути сприйняті іноземцями як “хімічні речовини, котрі не входять, як правило, до продуктів харчування”. Тут це саме “як правило” дорогого коштує, бо європейські пацієнти в масі своєї справді споживають інші продукти й в іншій кількості.

Словом, дотримуючись поради Оккама не множити сутностей, визнаємо: версії страждань на ґрунті переїдання чи побутового отруєння виглядають значно ймовірнішими за детективні вишукування. Хоча, судячи з тієї ж Медичної енциклопедії, не вірити якій нерозумно, викликати такий напад може й “індивідуальна несумісність організму з низкою медичних препаратів, застосовуваних для придушення реакції несумісності тканин при пересадженні органів, лікуванні лейкозів, онкологічних захворювань, ВІЛ-інфекції і трихомонозу”. Але цю тему розвивати не буду. Немає інформації. Відомо лише, що австрійці, крім “гострого панкреатиту”, знайшли в пацієнта ще цілих шість хвороб, негайно й суворо засекречених.

І ви, Брути?

Припустімо, однак, що все ж таки отруїли. Але – як? Адже навряд чи жертву “переконали” прийняти фатальне зілля, а вона на це не звернула уваги чи взагалі забула. Є, звісно, “харчові добавки”, які смаку не мають і вбивають не відразу. Чи навіть (згадаємо романи Дюма) жахливі зілля, які вражають організм у ході “контакту” з отруєними предметами чи приміщеннями. Таке, словом, не виключено. Могли й книгу отруєну підкласти, і рукавички “хитрі” підсунути, і свічку з секретом у потрібний час запалити (це, утім, уже за Дрюоном). Але в такому разі, як правильно помітив певний політик з Києва, потрібно трясти тих, хто подає вождю сніданок, обід і вечерю. Особистого кухаря, наприклад. І лакея. І камердинера. І охорону, яка у Віктора Андрійовича, на загальну думку, на порядок більша й краща, ніж в інших кандидатів. І, звісно ж, обслугу ресторацій, куди заглядав потерпілий. Словом, проводити слідчі заходи, неможливі без участі органів, залучати які команда пана Ющенко чомусь категорично не бажає.

У цілковитому подиві багато експертів починають вибудовувати “теорії змов”. Від простеньких до вкрай вигадливих. Наприклад, політолог Кость Бондаренко, у симпатіях до нинішньої влади не помічений, прокоментував ситуацію так: “Я не знаю, чи було серйозне отруєння. Але в історії чимало прикладів, коли не вороги, а соратники намагалися в такий спосіб поквитатися з властителем”. Тобто, якщо спроба усунути лідера опозиції таки мала місце, то її, швидше за все, організував хтось, хто входить до оточення пана Ющенка. Певна річ, не з найближчих, хто поставив на перемогу все, а з числа “попутників”, які використовують Віктора Андрійовича як “паровоз”. Чому, це вже справа інша.

Маячня? На жаль, не зовсім. Бо, поки лідер “Нашої України” страждав в Австрії, дехто з соратників, як з’ясувалося, готував вождю сюрприз. Повернувшись до Києва, бідолаха дізнався, що партія “Реформи і порядок”, яка входить до блоку, поки шефа не було, терміново перереєструвалася, і називається тепер… “Наша Україна”, а лідер єдиної зареєстрованої під цією легендарною назвою політичної організації країни відтепер – не Віктор Ющенко, а такий собі Пинзеник. Щоправда, теж Віктор. Але Михайлович. Андрійович же, виходить, незрозуміло хто. У найкращому разі, кандидат-самовисуванець.

У такій обстановці лиховісний шепіт конспірологів завзято обростає плоттю…

Відкриємо скриньку

Якщо на чистоту, усьому виною вибори. Ніхто нікому не вірить, у будь-якому інциденті бачиться чийсь злий намір, а з іншого боку, загроза життю – найкраща реклама для кандидата. Але тут важливо не перегнути палицю. Зовсім хворих виборець теж не дуже сприймає. Тому команда Ющенка, попанікувавши, повідомила, що все залагодилося, вождь “повернувся в чудову фізичну форму” і невдовзі буде пред’явлений публіці. Що й сталося 18 вересня на великому мітингу в центрі Києва. Але даремно. Бо замість звично бравого мужика перед натовпом постала явно хвора людина: половина обличчя паралізована, рот скошений, набряки, очі сльозяться, розлад дикції, провали в пам’яті – коротше кажучи, явні ознаки мікро- (мінімум) інсульту. І навряд чи першого. На думку медиків, щоправда, такі симптоми бувають і при досить сильній алергії. Але не за два тижні після того.

А коли так, отже, все ж таки було щось. Природне, але дуже бридке, що змусило команду терміново вивозити лідера в знамениту закордонну клініку. Маскуючи істину спішно зліпленою версією про “отруєння”, що дозволяє, до речі, ще раз штурхнути “злочинний режим”. Хоча саме режиму-то будь-які неприємності з Ющенком, як то кажуть, серпом по вухах, режим, навпаки, якщо там не ідіоти сидять (а там сидять хто завгодно, але не ідіоти) порошинки з його здувати мусить, тому що народ, субстанція жаліслива, любить убогих.

Цинізм, так. Але київська опозиція на вигадки вміла. Не кажучи вже про стару історію з “записами розмов Кучми”, які на перевірку виявилися вмілими склейками, можна згадати й події нещодавні. Скажімо, активну співучасть у бурлескному “викраденні” Івана Петровича Рибкіна. Чи свіжий скандал з КАМАЗом, коли не зовсім свіжа “надія нації” створила аварійну ситуацію на шосе, яка у викладі того ж пана Зінченка перетворилася, зрозуміло, на версію про “замах”, тихо померлу, щойно стали відомі подробиці.

Утім, судити та рядити нині не час. Зараз логічніше за все негайно обстежити пана Ющенка. Запросивши, щоб уникнути пересудів, лікарів з-за кордону. Хоча б і з Австрії. Щоб правда стала відома не тільки у вільному переказі. І лікувати. А не водити під ліктики напоказ народу, як колись Єльцина. Як би не нило “ближнє коло”, яке пропихає “своє все” в начальники, не зважаючи ні на що. У тому числі і на здоров’я улюбленого шефа. Хоча, як знати, можливо, для когось неадекватний вождь навіть бажаніший за адекватного…

Про Закарпаття
Міста та селища
© Рідне Закарпаття: Ужгород, Мукачево, Хуст
    Пишіть на andsale@hotmail.com