Туризм
Наші новини

«На златом крыльце сидели: царь, царевич, король, королевич…»

США та Європейський Союз вітають рішення Верховної Ради від 8 грудня, підкреслюючи, що закон про внесення змін у Конституцію й про особливості застосування закону про вибори президента під час переголосування 26 грудня дозволяють «полюбовно» вирішити тривалу політичну кризу й провести «вільне, справедливе й відкрите» голосування. Разом із тим, коментатори всіх мастей і рангів, у тому числі й у західній пресі, продовжують ламати голову над питанням, хто кого провів, до якого «підвиду» зарахувати тепер колишнього опозиціонера Ющенка, й у що виллється буйство «апельсинової демократії» для України, її сусідів по карті й інших зацікавлених країн.

Діючий президент Леонід Кучма з політичного протистояння вийшов безумовним переможцем. У цьому сходиться більшість оцінок як критиків Кучми, так і його симпатиків. Схоже, це дійсно так. Хоча б у силу того, що своєї основної мети, на відміну від всіх інших учасників переговорів, він домігся — політреформу, на якій Леонід Данилович наполягав, починаючи з лютого 2003-ого, все-таки прийняли. Й дев’ять місяців (максимум рік) до введення її в дію мало що змінять. Особливо з урахуванням того, що левову частку цього часу новообраний президент, ким би він не був, витратить на «розгрібання» економічних наслідків політичної акції. Й у той же час його активність буде в значній мірі стримуватися Верховною Радою, що розділилася приблизно нарівно, й тому готова скласти гідну опозиційну «конкуренцію» хоч одному, хоч іншому кандидатові. А сам Кучма ввійде в підручники історії як людина, яка домоглася введення в країні більш демократичної форми правління — парламентсько-президентської замість президентсько-парламентської. Держсекретар США Колін Пауелл уже привітав Кучму з цим досягненням. Як кажуть, коментарі зайві.

«Безумовно програла», — говорять про Юлію Тимошенко. Вона виступала різко проти як пакетного голосування, так і реформи взагалі. Вона встигла наговорити купу різкостей на адресу Віктора Ющенка та його команди, обвинувативши їх ледве не в зрадництві інтересів демократії й аморальній змові з політичними супротивниками. Вона втратила прихильність союзників по коаліції, які й без того не виражали «щенячого захоплення» радикальною позицією лідера БЮТ. Так, нашоукраїнець Роман Зварич заявив, що «пані Юля» може говорити все що завгодно, але краще б цій «пані Юлі» «використовувати свою безупинну енергію» для спільної перемоги на переголосуванні 26 грудня. Натяк — прозоріше нікуди. «Леді з русою косою» ясно дали зрозуміти, що вона свою роль уже відіграла, й тепер лише від її поведінки залежить, чи будуть члени команди Ющенка розглядати подальші перспективи співробітництва з Юлією Володимирівною як позитивні, або проект згорнуть через непотрібність. А російські ЗМІ взагалі переконані, що пан Ющенко пожертвував пані Тимошенко в ім’я власних владних амбіцій.

Інтернет-видання «Vip.Lenta.Ru» припускає, що «Революційна ейфорія, що панувала в Києві останні два тижні, зіграла з Тимошенко фатальний жарт» і нагадує, що у виграші залишається не той, хто ораторствує з трибуни, а «той, хто сидить за круглим столом». І на підтвердження цьому наводить історію з появою-зникненням фотографії Тимошенко на сайті Інтерполу: «видається, що організатори цієї акції діяли продумано й тонко, тільки переслідували не ті цілі, про які вголос заявляє сама Тимошенко». Швидше за все, повідомлення про міжнародний розшук призначалося зовсім не захопленим прихильникам підозрюваного в шахрайстві лідера опозиції й навіть не західним політикам (які, безсумнівно, про Тимошенко й так усе знають), а виключно самій Юлії Володимирівні.

«Простіше кажучи, їй дали зрозуміти, що в ній більше не мають потреби. Причому, виходить це попередження в першу чергу зовсім не від Кремля й взагалі не від прихильників Віктора Януковича, який за останні два дні сам устиг потрапити в опалу й, за словами нового керівника його передвиборчого штабу Тараса Чорновола, навіть перейти в опозицію до влади. Юлії Тимошенко сигналить владна еліта України, до якої тепер сміливо можна зарахувати й її ще недавно вірного союзника Ющенка. Іншими словами, Кучма й Ющенко за посередництва міжнародних спостерігачів усе-таки домовилися — за спиною в Тимошенко й Януковича.

Віктор Ющенко скоріше програв, ніж виграв. Насамперед, тому, що захопившись «ейфорією свободи» й революційної, й «медійної», особисто підкинув своєму суперникові набір «тузів», що тепер чекають свого часу «в рукаві» Віктора Януковича. Створено прецедент — Верховний Суд може скасувати рішення Центрвиборчкому про визнання переможця президентських виборів. А команда Ющенка нині в поті чола трудиться над створенням доказової бази для процесу «Янукович проти ЦВК», якщо в такій виникне необхідність. Із затвердженням нового складу ЦВК порушений закріплений у законі принцип рівного представництва — в Януковича тепер жодного.

Навіть швидкий моніторинг ЗМІ дає підстави стверджувати, що є значна інформаційна «перевага» (майже 80-90%) на користь Ющенка, а Януковича якщо й згадують, то переважно в негативному світлі. До того ж, сам Віктор Андрійович не полінувався налаштувати проти себе Схід і Південь України, своїми власними виступами й діями. Й бажану перемогу в «третьому турі» він може одержати виключно завдяки 90 і вище процентній підтримці в західних областях і не менш ніж 70-процентній у центрі. Нагадаємо, що абсолютно ідентичні дані й складали переважну частину доказів у процесі «Ющенко проти ЦВК».

Ще одним безсумнівним програшем Ющенка є перспектива реформи місцевого самоврядування; у випадку її прийняття політреформа вводиться в дію з 1 вересня 2005-ого, а не з 1 січня 2006-ого. Тут необхідно врахувати два фактори. Про необхідність реформування цього «поверху» влади Віктор Андрійович регулярно «співав», аргументуючи своє небажання голосувати за реформу Конституції, тож відкрутитися від реформи самоврядування йому буде не просто. Водночас прийняття цього документа не тільки істотно уріже термін користування «диктаторськими повноваженнями» нового президента, але ще й додатково скоротить його можливість безпосередньо впливати на ситуацію в регіонах після прийняття й уведення в дію законопроекту. З іншого боку, на адміністративній реформі будуть «з піною в роті» наполягати комуністи із соціалістами, спираючись на те, що вона стане додатковим стимулом демократизації суспільства. Й якщо Ющенко виступить проти подальшої демократизації, то одержить не тільки вже сформовану, але й численну та дисципліновану опозицію. Але в цю пастку Ющенко загнав себе сам, і тепер уже не важливо, що скорочення повноважень влади цікавило його лише доти, поки він сам не отримав на неї види.

Віктор Янукович зовні неначебто програв, позбавившись «офіційного статусу» кандидата влади. Але в той же час одержав свободу маневру, якою раніше не користувався. Хоча б тому, що «звання» опозиційного кандидата (ні, не змінить хазяїна, на це бракуватиме часу) цілком може перейти в «колективну власність», позбавивши конкурента Віктора Федоровича можливості оперувати обвинуваченнями в «наступності», «представництві інтересів» і відповідальності чохом за все, що відбувається в країні.

А ось оцінки того, що ж відбувається в Україні, у виконанні західної преси виглядають не занадто оптимістичними. Коротенько їх можна схарактеризувати так: «усе погано» й «якщо Ющенко прийде до влади, Україну очікують ще великі розчарування».

«The Guardian» нагадує про «похмілля», неминучий наслідок тривалого «запою»: «Парламент уже вжив усі необхідні заходи для повторного проведення сфальсифікованого другого раунду виборів — його призначено на 26 грудня. Я щойно чув, як Ющенко, стоячи білля підніжжя тієї самої колони, оголосив демонстрантам, які розмахують прапорами, що після «17 довгих днів» вони одержали «перемогу». «За ці 17 днів, — сказав він, — ми зробили нашу країну демократичною». Але поки він навіть не виграв вибори. Попереду буде ще багато несподіваних поворотів. Навіть якщо — тепер це здається найбільш імовірним результатом — його оберуть президентом, після приходу Ющенка до влади його прихильників неминуче чекають розчарування. По українському телебаченню я бачу зворушливу картину — батька празької «оксамитної революції, колишнього президента Вацлава Гавела з жовтогарячою стрічечкою на лацкані — але у своєму виступі він саме застерігає, що за революцією неминуче слідує «похмілля».

«Die Presse» задається питанням, чи не купив Ющенко «кота в мішку?». Чи є компроміс «історичним», стане ясно лише тоді, коли цей пакет реформ буде дійсно реалізований. У цьому плані нинішні правителі в минулі дні продемонстрували, як майстерно вони володіють тактичною грою, націленою на виграш часу, на вимотування й уведення в оману супротивника».

«Wall Street Journal» припускає, що «євроінтегратор» Ющенко, прийшовши до влади, не зможе виконати своїх передвиборчих обіцянок. «Що зробить ЄС 27 грудня, якщо Ющенко виграє перевибори? — запитує Рон Асмус, експерт по Європі у вашингтонському Фонді Маршалла (German Marshall Fund). — Україна запитає: «Ось ми змінилися, що тепер скажуть Штати й Європа?» Й якщо відповіддю їм буде мовчання, це буде історично неадекватно». «Членство (у ЄС) — не єдиний наш ресурс, — відповідає Христина Галлач, представник шефа зовнішньої політики Європейського Союзу Хав’єра Солани. — Якби це було так, ми б пропонували вступити в ЄС усім країнам, у яких хотіли би заохотити розвиток демократії».

«Die Tageszeitung» «привітала» з перемогою в політичному протистоянні в Україні президента Росії. У пошуках компромісу «брав участь також Кремль, який продемонстрував тим самим, що він усе ще не доріс у внутрішньо- та зовнішньополітичному плані до вимог модернізації. Страх і пам’ять про тезу Леніна, що, мовляв, «якщо ми втратимо Україну, то втратимо розум», не дають спокою правителям. І ось бунт припинено, відбулася передчасна відмова від застави у вигляді масового протесту. Демократи зазнали важкої поразки. У Москви більше немає причин проклинати Ющенка як людину, яка представляє небезпеку для Росії, він же, у кінцевому рахунку, поділив перемогу з Кремлем. Путін заробив пристойні очки».

«International Gerald Tribune» у спробах аналізу перспектив України звертається до досвіду вже «демократизованої» Грузії: «Минув лише рік, а революційні обіцянки вже починають блякнути. Наділений своїми виборцями величезними повноваженнями, Саакашвілі почав зміцнювати владу, ініціювавши поправки до Конституції, що зменшують роль парламенту й наділяють президента великими правами, ніж дотепер мав будь-який обраний президент у якій-небудь демократичній країні. Незалежні ЗМІ повинні тепер пристосовуватися до політики твердої руки. Тиск на власників ЗМІ був першою явною ознакою боротьби проти свободи слова. Десятки редакцій, включаючи три телевізійних канали, закрито. Скасовані навіть популярні політичні шоу. Успіх — заразливий. Грузинська модель надихнула тих, хто бореться за демократію в інших регіонах світу, особливо в сусідніх державах колишнього Радянського Союзу. Кращий приклад тому — сьогоднішня Україна…»

А песимізм «Nie», що розмістив інтерв’ю з однієї з жительок Ладижина, буквально увібрав у себе «всі відтінки чорного». «Все, що зараз відбувається в Києві — це чудово запланована провокація, що довго готувалася. Я шукаю нову країну, де могла б жити, тому що тут, у Ладижині, неподалік від Вінниці, стає небезпечно. Діються страшні речі. Позавчора відбулося засідання міської ради (депутатом якого я є). Натовп у кількасот людей перед будинком міськради вимагав визнання президентом одного з кандидатів.

На думку багатьох депутатів, рішення про те, хто був обраний президентом, має бути прийнято Центральною виборчою комісією або Верховним Судом. Прізвища тих депутатів, що відмовилися брати участь у цьому театрі абсурду, були записані, а список відданий натовпу. Ніби «з вами ми потім розберемося». Люди поводяться так, немов завтра кінець світу. Один із крайніх націоналістів ходить по місту й повторює, що після перемоги застрелить усіх, в кого інші погляди. На питання про те, хто вони, воно відповідає: «Їх мені вкажуть».

Все це — свідчення ледве не головного програшу Ющенка. Програвши в «стоялки-глядєлки», зрадивши «вулицю» й пішовши на «неможливий» компроміс із владою, він втратив в очах Заходу імідж безперечно опозиційного політика. Й іще до голосування в «третьому турі» став частиною тієї системи, «безкомпромісна боротьба» з якою забезпечувала йому надмірну лояльність спостерігачів аж до готовності закривати очі на всі виборчі «витівки» його штабу. Простіше кажучи, з розряду «скривджених» він перейшов у розряд «кривдників». Наскільки це позначиться на оцінках прозорості виборів на «територіях Ющенка» — подивимося.

Рубрика: Політика
Про Закарпаття
Міста та селища
© Рідне Закарпаття: Ужгород, Мукачево, Хуст
    Пишіть на andsale@hotmail.com