Туризм
Наші новини

Іван Різак: ” У нас з Балогою особистісного конфлікту немає”

Іван Різак

Перше після відставки інтерв’ю колишнього керівника Закарпатської області, секретаря Закарпатського обкому СДПУ(О) Івана Різака регіональній газеті “Старий Замок Паланок”, 18 березня 2004 року.

- Іване Михайловичу, чим відрізняється Різак до губернаторства і після? Назвіть основні відмінності.

- Різниця є, і велика. Однозначно, зараз набагато більше досвіду — і управлінського, і життєвого. Хотілося б вірити, що і набагато більше мудрості. Але з часом ще буду аналізувати, в чому я змінився і наскільки на користь пішли мені ці два роки на посаді голови облдержадміністрації.

- Чи правда, що ви не приймали жодного важливого рішення не проконсультувавшись з керівником партії Віктором Медведчуком?

- Говорити так було б значним перебільшенням. На посаді голови облдержадміністрації абсолютна більшість дій і рішень приймається на виконання відповідних указів і доручень Президента та рішень Кабінету міністрів. А все інше, всі “ниточки”, за які треба потягти, як творчо підійти до виконання, залежить від тебе самого. Проте не хотів би применшувати роль Віктора Володимировича — у деяких принципових питаннях я однозначно радився із главою Адміністрації Президента.

- Яким був би Різак без Медведчука?

- Сьогодні про це важко судити, особливо зважаючи на те, чи став би я взагалі головою облдержадміністрації. У лютому виповнилося вже 8 років, як Медведчук вперше приїхав в область і я вперше став його довіреною особою на виборах. І можу сказати, що за ці роки я дуже багато у нього взяв. Насамперед, відповідальність за свої дії, вміння тримати слово, життєвий досвід, державницький підхід до вирішення питань.

- А в усьому іншому, напевно, зараз можна дискутувати, бо у 1994 році (і я цього ніколи не приховував) з університету я прийшов працювати в обласну державну адміністрацію з дуже меркантильною метою: отримати квартиру і повернутися до наукової діяльності. Справа в тому, що прожив у гуртожитках 17,5 років. Проте так склалося, що продовжив роботу управлінця.

- Чи не вважаєте ви, що все-таки основна риса керівника СДПУ(о) Віктора Медведчука — цинічність? Наскільки людяним повинен бути керівник, політик, які якості повинні бути визначальними?

- Той, хто ближче знає Медведчука, ніколи не зможе вживати до нього слово “цинічність”. І кажу це не для того, щоб виправдати Віктора Володимировича чи міняти його образ для людей, які йому не симпатизують. Це досить жорсткий керівник, але цілеспрямована людина, яка веде за собою величезну кількість однодумців і здатна добиватися мети. Він самореалізував себе як бізнесмен, як юрист і ще далеко не реалізував як політик. Я переконаний, що нинішня смуга, кардинальні зміни, які ми переживаємо у самій партії і у її діях до влади, приведе до нових етапів, на яких Медведчук себе ще дуже серйозно проявить. Щодо рис політика, то напевно оригінально відповідати не буду, скажу лише, що це риси, які найбільше ціняться у суспільстві. Важливо, наскільки політик, особливо його оточення, може донести це до людей.

- Хто крім Медведчука мав на вас вплив і чи правда, що брати Різаки зробили себе самі?

- Основне — це наші батьки. Я не перестаю захоплюватись далекоглядністю мого батька (його смерть найбільша моя втрата), який будучи простим працівником Бобовищанського радгосп-заводу був переконаний, що всі четверо дітей повинні отримати вищу освіту. До слова, про сестру згадують рідше, бо вона працює у Рівному хірургом, захистила кандидатську дисертацію. Отож, тоді, коли ровесники йшли заробляти, нам батько повторював: ви повинні вчитися. Просто матеріальне становище сім’ї було таке, що доводилось трохи чергувати — сестра вчилася стаціонарно, тому найстарший брат ішов вчитися на будівельника заочно; середній брат, нині професор університету, вчився стаціонарно, а я спочатку здобував у ПТУ професію електрогазозварника, а вже потім поступив на фізичний факультет УжДУ. Хоча на фізфак поступив досить випадково — з дитинства мріяв стати військовим.

- Як ви зараз себе почуваєте після, здається, мікроінфаркту?

- Нормально. Трошки, напевно, не розрахував свої сили.

- Чому ж ви поїхали на лікування до Києва? Щось не так у нашому кардіодиспансері?

- Ні, наш кардіодиспансер — це установа, якою ми повинні гордитися, як і спеціалістами, котрі там працюють. Просто потрібні були деякі додаткові обстеження, яких поки що немає в Ужгороді. Зважаючи на те, що будучи народним депутатом України я консультувався зі своїми проблемами у певних лікарів, то після того, як гостра стадія пройшла, я й поїхав у Київ. Через кілька днів повернувся в обласний кардіодиспансер.

- Чому, на ваш погляд, після вашого затримання звільнився прокурор області Микола Гошовський?

- Не можу ні підтвердити, ні спростувати ті чи інші версії. Після повторного призначення на посаду, коли Гошовський змінив Лемака, я справді не мав зустрічей з ним, як він й інформував журналістів. А раніше, протягом півтора року спільної роботи в області, серйозних розбіжностей у нас не було. Ми нормально працювали як голова облдержадміністрації та голова координаційного комітету по боротьбі з організованою злочинністю і прокурор області, який за посадою та повноваженнями до комітету не входить, але завжди брав участь при розгляді питань.

- Чи були якісь подальші дії прокуратури щодо вас?

- Ні, поки не було.

- Чому, на ваш погляд, не викликали на допити Гайдоша, який, кажуть, останній зустрічався чи мав розмову з покійним ректором Сливкою?

- Не можу сказати, кого викликали на допит щодо Сливки, крім людей, з якими я близько знайомий. І як розслідується справа — таємниця слідства. Після першого ж запрошення до прокуратури я там з’явився, приблизно о 9.30 ранку, але прийшов начальник слідчого відділу Михайло Данча, який попросив прийти о 12-ій, що я і зробив. Допит пройшов у присутності прокурора-криміналіста. Мені сказали, що є справа за фактом доведення колишнього ректора до самогубства, в якій я проходив в якості свідка. Вже безпосередньо на допиті цей статус було змінено на „підозрюваний”, хоч офіційно якихось звинувачень досі не пред’явлено.

- Як ви ставитеся до переходу вашого соратника Гайдоша до соціалістів?

- Мені важко це коментувати Чому він прийняв таке рішення я не знаю. З Іштваном Ференцовичем ми довго співпрацювали, він був першим заступником секретаря обласного комітету партії, членом політради, багато зробив для становлення партії в регіоні. Коли у суспільстві йшла дискусія — може чи ні представник влади бути представником політичної сили, Гайдош разом зі Степаном Реваком, тоді керівники Берегівського району, відстоювали політичне структурування і відмовилися підписувати відому заяву про департизацію. До речі, у ці дні якраз п’ятиріччя цієї події.

- Остання розмова з Гайдошом була дома. Відчувалося, що він хвилювався, боровся з тією інформацією, що йшла до нього, але про остаточне рішення мене не повідомив і донині ми не спілкувалися. На засіданні обласного комітету ми прийняли рішення про його виключення з партії.

- Здивувала одна з фраз у його інтерв’ю, не пригадую якій газеті, що я його використовував у боротьбі проти своїх політичних опонентів. Вперше дозволю собі прокоментувати (все інше я залишаю поза дискусією, хоч завжди до неї готовий): у секретаря обласного партійного комітету і у його першого заступника політичні опоненти одні й ті ж.

- Якщо порівнювати ваші відставки, то котра з них більш оптимістична?

- Як і до першої, так і до другої відставки ставлюся спокійно. Нагадаю, що власне їх було три — одна у зв’язку з обранням народним депутатом. Йдучи з посади голови комітету Верховної Ради, я чітко знав, що мої повноваження можуть закінчитися раніше, але навряд чи закінчаться пізніше, ніж вибори Президента України.

- У 2000 році я не міг зрозуміти, чому відбувається дискусія чи можуть посадові особи бути представниками політичних партій, чому таке явище взагалі присутнє в українському суспільстві. Я пройшов стажування у США, Німеччині — з державного управління, вивчав політичну та юридичну системи цих держав і бачив, що і Європа, і США йдуть шляхом політичного структурування. Тому цю ідею, яка, на жаль, чомусь найбільш радикально реалізовувалась на теренах Закарпаття, зрозуміти не міг і неодноразово сперечався на цю тему з тодішнім (а тепер нинішнім) губернатором Балогою. У ЗМІ це часто подавалося як особистий конфлікт, хоча ні тоді, ні нині особистого конфлікту у нас немає.

- Чи бачите нині можливість повернення у владу?

- Не відношу себе до реваншистів, які у душі виношують повернення на ту чи іншу посаду.

- Для нашої партії перехід в опозицію — річ абсолютно нова. Навіть у 2000 році ні я особисто, ні партія в опозицію не перейшла — ми критикували дії влади лише на регіональному рівні. Сподіваюся, що і в нових умовах нам вдасться стати парламентською партією.

- Якщо особисто про мене, то самореалізація і досягнення чогось у житті — це не обов’язково посада губернатора.

- Додам, що не тільки звільнення, а й призначення на посаду голови ОДА для мене було досить складним. Сім’я, яка встигла з 1 вересня пожити зі мною у Києві, була категорично проти повернення на посаду керівника Закарпаття. Заперечував і батько. Тому не можна сказати, що я прийшов за дуже комфортних обставин, хоча це абсолютно не пов’язано з тим, що боявся втратити мандат, бо заяву про його здачу я написав у той же день, коли пройшов співбесіду у Президента. Ще навіть не було указу глави держави.

- Чи не залишили вас зараз друзі?

- Особистих друзів і однодумців у мене надзвичайно багато. І в цьому оптимізм, цим дуже дорожу, незалежно від політичних ситуацій і думаю, що є речі, які набагато важливіші ніж політична кон’юнктура. Однозначно, ця дружба пройде і нинішню смугу, яка часто викликає асоціацію “чорної”, хоча для мене це нормальна ситуація, коли після виборчих змін керівник області подає у відставку.

- Звичайно, є і кілька глибоких розчарувань. Напевно я ще не так розбираюся в людях, як хотілося б, але, сподіваюся, мій вік ще дозволить виправити ці помилки. Допущено за два роки їх теж не мало, у тому числі кадрових і й управлінських. І в цьому теж потрібно бути відвертим.

- Щодо кадрів — ви призначали і звільняли багатьох керівників. Які призначення вважаєте найбільшим успіхом, а які найбільшою невдачею?

- Не хотілося б називати конкретні прізвища. Незважаючи на безперервні звинувачення, що користуюся у кадрових питаннях виключно партійним підходом, життя показало, що представництво політичних сил у владі і однодумців — не найгірша справа. Але “лава запасних” кадрів в Україні, і на Закарпатті зокрема, не така велика і представниками однієї політичної сили на регіональному рівні практично обійтися не можна.

- Я, напевно тому, що науковець, вживав вислів “системний підхід” (за це мене навіть підколювали). Основним було — долати негативні явища у системі і звільнення чи призначення нового керівника не було самоціллю. Якщо системне завдання виконувалося, то й старі кадри залишалися, якщо ж системну кризу на тому чи іншому напрямку не можна було подолати, я приймав рішення про заміну керівника. Проте старався пропонувати людям працевлаштування, аби вони не залишалися без роботи. Були більш чи менш вдалі призначення, але, слава Богу, критики друзів і власної самокритики вистачало навіть для того, аби іноді попросити у людини вибачення.

- Кадрові помилки ще теж аналізуватиму, бо це і часто провал управлінських рішень, також це людські долі і діяти потрібно обережно.

- Якби ви були на місці нинішнього нового Президента, кого б ви рекомендували на керівника області? До слова, Шуфрич назвав призначення Балоги найбільш професійним.

- Висловлю свою думку і для цього мені не треба бути на місці Президента. Вважаю абсолютно політично логічним призначення керівника штабу “Нашої України” Закарпаття головою облдержадміністрації. До того ж, у нього є дворічний досвід керування краєм. Ця влада не є для нас новою, але вона сьогодні набагато політично й організаційно більш досвідчена, ніж кілька років тому. Як звичайному громадянину, мені хотілося б, щоб цій команді вдалося більше, ніж мені раніше чи їм раніше.

- Якщо ж говорити загалом, хто міг би бути керівником, то це не лише ті прізвища, котрі на виду. Є багато прекрасних господарників — керівників підприємств, колишніх керівників районів, абсолютна більшість моїх заступників. Добре, що йде дискусія щодо кадрових призначень, бо по собі знаю, що це дає можливість максимально уникнути помилок.

- Вам приписують фразу “Я головний бандит області”. Розкажіть історію її появи.

- На одній з прес-конференцій частково чи повністю я про це розповідав. Просто фраза вирвана з контексту. Після відомих подій на “Авангарді”, коли було затримано десятки машин, я, разом з начальником УМВС та прокурором області, зустрічався з начальником ДАІ і запитував, наскільки обґрунтованими є затримання. Один з керівників “Беркуту” тоді сказав мені, напевно теж маючи свою інформацію, та ще й в емоційній напрузі: “Іван Михайлович, ви справді хочете цих бандитів прикривати? “ Зауважу, що більшість затриманих машин це “Москвичі 412”, “Жигулі”. Серед них, здається, лише два джипи — президента та віце-президента футбольного клубу, і я приїхав на “Мерседесі”, то ж, якщо виходити з такої примітивної логіки, мабуть, мене теж можна вважати головним бандитом.

- Більшість керівників міліції, і навіть тих, хто брав участь у подіях на “Авангарді” потім публічно визнали, що багато затримань були абсолютно випадковими — це були водії маршруток, таксисти, які просто спостерігали за тренуванням команди. Якщо не було рішення суду, людину не можна називати бандитом чи злочинцем. Більше того, наскільки мені відомо, в резонансній справі по стадіону „Авангард” нікого до кримінальної відповідальності не притягнуто.

- Є чутки, що за дії міліції на “Авангарді” було заплачено. Як можете це прокоментувати?

- Мені важко щось сказати, бо пройшло стільки часу, а відповідей немає. Принаймні, все, що бачу зі ЗМІ, це якісь описи, розповіді без юридичного аналізу. На той час, у тій ситуації, ми зробили максимум аби розрядити її, не надати жодних політичних відтінків. Колишнє керівництво УМВС може підтвердити, що я зустрічався чи не з усією колегією УМВС, в тому числі і з нинішнім керівником обласної міліції, аби для себе зрозуміти, що ж відбулося. Хотілося б, щоб ця справа знайшла логічне і юридичне завершення, бо поки є багато політики, спекуляцій, а до суду вона ніяк не дійде.

- Колись СДПУ(о) заявила, що бере на себе відповідальність за все, що робиться в області. Але ж на партію йшов і весь негатив. Чи вважаєте ви ту заяву політично вірним кроком?

- Повертаючись у ті часи, думаю, що заява була, мабуть, дещо передчасною. І не тому, що на партії відбивався негатив — суспільство тоді ще не дозріло для політичної структуризації. Також я оцінював нашу політичну структуру як об’єднання однодумців. Це зараз бачу, скільки “попутників” і політичних кон’юнктурників вступало до нашої партії. Та з іншого боку, вважаю, що з цим зіткнуться багато партій. Немає навіть статутних важелів, які б дали можливість поставити “шлагбаум” і не приймати таких людей у партію. Коли мені часто повторюють, що багатьох силою заганяли в СДПУ(о), можу абсолютно заперечити: навпаки одні щиро вступали, а велика частина, особливо управлінці, були настільки кон’юнктурниками, що їх не можна було втримати від вступу. Коли ми проаналізували, що членами СДПУ(о) стали майже всі голови райадміністрацій і більшість голів рад, нам здавалося, що іншого варіанту немає, ніж заявити про відповідальність за область.

- Щодо негативу, то він завжди буде, з цим зіткнеться і нова влада, яка прийшла як коаліція політичних сил. І поки немає реалізації політреформи ми й стикатимемось з абсолютизованою персональною відповідальністю — Президента, прем’єра, губернатора чи керівника району. Я не “відбілюю” себе, але така конструкція органів влади , що справді найпростіше показати пальцем на винного. На прес-конференціях ми постійно обговорювали, що проблема поганого пологового будинку, дороги чи ще щось, завжди персоніфікується на перших керівниках.

- Думаю, що з 1 вересня, а реальніше — після парламентських виборів, ми чітко знатимемо керівників різного рівня, які представляють ту чи іншу політичну силу і будемо її підтримувати або ж ні.

- Чи виключаєте ви об’єднання інтересів вашої партії з новою владою до виборів 2006?

- Оскільки це перше інтерв’ю після відставки, то скажу, що мабуть ми всі — діти свого часу і у нас сформувалося негативне сприйняття слова “опозиція”. Ми настільки звикли до особистісного бруду, який ллється зі ЗМІ на керівників нинішніх чи вчорашніх, що “опозиція” — слово лайливе. Хоч я абсолютно переконаний, що коли б не було такого громадського контролю, багато керівників, у тому числі і я, допустили б ще більше помилок і ще менш ефективною була б робота. Я навіть казав, що не знаю, чи потрібно щосереди вам, журналістам, бачити мене, але мені однозначно потрібно бачити вас. Спілкування давало відчуття подиху життя, давало поінформованість, перешкоджало дистанціюватися від громадської думки, котра впливає на прийняття управлінських, кадрових, політичних, соціально-економічних рішень. Тому, спілкуючись останнім часом з новим керівником області, я говорив, що однозначно потрібно об’єднувати зусилля і лобіювати інтереси соціально-економічного розвитку Закарпаття на загальнодержавному рівні. Перебуваючи на посаді, я говорив про це і депутатам ВР, які представляли різні політичні сили.

- Я переконаний, що успішні кроки влади ми однозначно відзначатимемо як позитив, але нормально, коли про її помилки політична сила чи представник ЗМІ доводитимуть особисту думку. Це і буде та співпраця, про яку ми говоримо, бо співпраця — це не просто дифірамби один одному, навпаки, це призводить до величезної кількості помилок, які пізніше важко виправляти.

- Чому все-таки ви пішли на зустріч з Балогою? Чому саме зараз і про що ви все-таки розмовляли?

- Ми спілкувалися і раніше і з Віктором Івановичем, і з Олегом Гаваші, як депутатом облради, й з Ігорем Крілем. Тобто контакти особисті у нас завжди були і після приїзду з Києва я пішов на зустріч. Вважаю дуже позитивним те, що це перша зустріч, яка відбулася у стінах ОДА, адже часто зустрічаються так, аби не знала громадськість, десь у кафе чи ресторанах. Пліток потім набагато більше. Зустріч була недовга і практично те, що поширили ЗМІ, і було предметом розмови. Зокрема, працевлаштування людей, котрі звільняються, бо є на регіональному рівні політичними фігурами і захист держслужбовців, які можуть бути звільнені через чиїсь симпатії чи антипатії. Багато кадрових рішень, особливо в районах, списуються на політику, але в їх основі суб’єктивні фактори.

- Також ми домовилися, що ближчим часом зустрінемося, проаналізуємо, чи працевлаштовані люди. У цьому питанні, вважаю, мусимо бути однодумцями, бо кваліфіковані люди, якщо не прийняли рішення перейти у бізнесові структури, повинні бути використані державою. Думаю, майбутні зустрічі будуть ще більш ефективними і предметними з огляду на питання, які нині найбільш болючі для області.

- Отож, не буде традиційних воєн між СДПУ(о) та “Нашою Україною”?

- Я взагалі важко сприймаю слово “війна”. Хотів би, щоб була політична дискусія і політична конкуренція і переконаний, що досвід опозиції — у них більший, у нас менший — дасть можливість вирішувати конкретні проблеми і менше говорити про політичне протистояння.

Про Закарпаття
Міста та селища
© Рідне Закарпаття: Ужгород, Мукачево, Хуст
    Пишіть на andsale@hotmail.com