Туризм
Наші новини

Мангур: почім суддівська мантія?

Аж дивно, що так звана сенсація, яка, прозвучавши з уст уже колишнього есдека Василя Мангура, мала збити всіх з ніг, навіть не отримала належного резонансу серед журналістів. Із суботніх обласних газет тільки дві приділили новинці увагу. Обидві зійшлися на тому, що нічого виняткового у п’ятницю в Ужгороді не сталося: “засвітився” ще один кон’юнктурник, обірвалася ще одна слаба ланка об’єднаних соціал-демократів Закарпаття.

Заява Закарпатського обкому СДПУ(О) з приводу публічного виступу Мангура хоч і була дещо злою (обурення есдеків можна зрозуміти), але без претензій на безвихідь і натяків на паніку. Пішов і пішов… Спокою їм, очевидно, не дає цинічність, з якою Мангур це зробив.

Ще б пак! Хто б міг подумати, що людина, котру, можна сказати через терни до зірок провели, не кліпнувши оком, забрала зірки і подалася в протилежний бік. Може і даремно вели через терни. Може треба було, аби нікому невідомий адвокат у маленькому Мукачеві, котрий кваліфікувався на сімейних чварах так і залишився мирити подружжя чи робити вічними ворогами сусідів. Натомість – став не просто відомим, а Заслуженим юристом України, очолив управління юстиції Закарпатської ОДА.

Треба віддати належне і Мангуру. Він, очевидно, збагнув, що до чого і що з цього може вийти. Наполегливості в нього не забрати: він почав активну публічну діяльність. Хто слідкував за газетою закарпатських есдеків „Соціал-демократ”, той пам’ятає просторові виступи секретаря Мукачівського міськкому СДПУ(О), його гарячі спічі на захист обездолених і скривджених. Переконувати у своїй щирості йому вдавалося особливо. Хоча, мабуть, це не стільки риса його твердого характеру, скільки звичайна особливість пристосуванців – мімікрувати, щоб сповна скористатися плюсами даного часу і даних умов. Прийшов інший час і настали інші умови. І треба мінятися, щоб бути знову на гребені, знову в комфорті.

До речі, кілька тижнів тому в одному із центральних видань політолог розкладав по полицях так званий план розвалу СДПУ(О) в Закарпатті. Так ось, один із пунктів цього плану звучав приблизно так: перетягувати на бік влади представників керівних органів партійної організації, використовуючи для цього банальні стимулятори, як то деяка сума доларів США, бажана посада, довгоочікуване звання. Автор статті стверджував, що подібна тактика допоможе і самим есдекам, оскільки в такий спосіб вони і самі „прозріють”, побачивши, хто ж у партії перебуває через переконання, а хто - заради меркантильних інтересів.

Мангур виявися серед тих, хто серйозно може бути тільки в одній організації – партії себе самого і свого зоряного часу. Для нього зоряний час – крісло судді. Це він підтвердив сам, виступаючи перед журналістами. Не думаю, що у планах організаторів публічного виступу Василя Мангура було зізнання про посаду, але Василя Васильовича „понесло”, чим він завдав шкоду собі, насамперед: людина, котра зраджує заради кар’єри, пошаною ніколи не користувалася. Ні в кого.

Що ж до суддівства, то до нього Мангур прагнув ще до помаранчевих подій. І наскільки відомо, його однопартійні схвалювали прагнення до росту. Нічого ж надзвичайного не трапилося б: вийшов би із партії (оскільки судді мали би по закону бути безпартійними), випив би з колегами по партії по сто грам та й вершив би суди праведні. Перешкода ж, яка постала перед Мангуром піся помаранчевих подій, була серйозною: указ про призначення суддів підписує сам президент країни. От і довелося шукати ходи-лазійки до Гаранта. Найближчий шлях, звісно, через Віктора Балогу! Вийшов звичайнісінький „баш на баш”: ми даємо те, що треба тобі, ти даєш те, що треба нам. Отак відданий ідеалам соціал-демократії Мангур „покаявся” (не зрозуміло, правда, в чому) і, як йому здається, став праведником.

А в житті минулому був, судячи з його виступу, справжнім зомбі: рішень самостійно не приймав, куди йшов і що робив - не тямив, про поняття „думати” не чув. Таким маніпулювати – раз плюнути. Що Різак з Дяченком успішно і робили. „Прозріння” сягнуло і таких суто детективних куточків, як пошук грабіжників, які наприкінці березня напали на квартиру Мангура. Одразу по події, він не втомлювався повторяти про політичний тиск, про залякування з боку нової влади, а тепер – ось тобі і на – звинуватив у всьому соціал-демократів, які, буцім, позаздрили його самостійності і незалежності. Анекдот!

То зомбі, то вільний. Цікаво, у якому стані він виступав як адвокат кандидата у мери Мукачева Е.Нусера (до речі, теж успішно знайшовшого спільну мову з новою владою, правда, без сенсацій)? Захищаючи Нусера в судах, пам’ятається, Василь Васильович живота свого не шкодував, відстоюючи законність виборів та їх результату. Якщо не зраджує пам ’ ять, у семи судах – перемога саме за Мангуром. А в якому, цікаво, стані, він коментував для газет та телебачення хід виборів у Мукачеві, переконуючи читачів і слухачів у тому, що фальсифікацій ніяких і бути не могло, а порушення, які мали місце – результат бурхливої діяльності депутатів від „НУ”?

Утім, все це уже в минулому… Від майбутнього ж Мангур, розправивши плечі, чекає суддівську мантію. Хоча, якщо подумати, як може бути суддею людина, якою легко маніпулювати, яка брала участь у фальсифікаціях виборів і яка забуває про таку річ, як презумпція невинності?

Але ж за мантію заплачено і, здається, по повній. Публічний виступ та ще з такими обвинуваченнями – це вам не рядова дача показів у слідчого Генпрокуратури, у розмові з яким, до речі, Мангур, неодноразово відкидав факт можливості фальсифікації результатів виборів. Це навіть не прихід з покаянням до тієї ж прокуратури (як колишній слідчий УМВС, він мав би знати, що можна і так зробити)! Це – телекамери, спалахи прожекторів, клацання фотоапаратів. Це – слава! І дарма, що сумнівного характеру та дурного запаху. Пристосуванці такою „дрібницею” не переймаються.

А що справді тягне на сенсацію, так це „забойна” фраза Василя Мангура про те, що самовбивцем він не буде. Отже, тепер варто пошукати автоматників у кущах, снайперів за парканом та кулеметників у сауні. Ті, що нам треба, матимуть розпізнавальні знаки: червону кепочку з написом СДПУ(О).

Про Закарпаття
Міста та селища
© Рідне Закарпаття: Ужгород, Мукачево, Хуст
    Пишіть на andsale@hotmail.com