Туризм
Наші новини

Оранжерея 5

До Віктора Ющенка, який «піднявся» на американські спонсорські кошти, поспішили примкнути політичні аферисти всіх мастей. Вони викликали справжнє відторгнення з боку коаліціонерів, особливо з числа «правдивих» «нашистів».

У помаранчевому стані не припиняються звади й склоки. Сепаратизм посилився після прийняття політреформи. Полювання на відьом очолюють Юлія Тимошенко, Роман Безсмертний, Олег Рибачук…

Ось вже й «душею смятенний» Олександр Мороз потрапив у «чорний список». У «Силі народу» починають «зливати» «сторонніх»… Про них мова в наступному епізоді.

Ті, що примазалися

Таких хоч ставок гати. Влада чимось обділила, соратники на улюблений мозоль наступили — гайда в «опозицію», либонь щось перепаде. Загалом, політичні невдахи, аферисти, кар’єристи й перебіжчики, об’єднуйтеся!

Олександр Зінченко — в минулому — високопосадовий комсомолець, який випробував себе не тільки як секретар з питань агітації та пропаганди ЦК ЛКСМУ, але й у ролі другого секретаря ЦК ВЛКСМ часів перебудови.

Засновник телеканалу «Інтер», двічі депутат і вже в минулому — видатний діяч СДПУ(О) (перший заступник голови партії) різко перефарбувався в «помаранчевий», перейшовши в «НУ». Більше того, Зінченко очолив виборчий штаб кандидата-самовисуванця, чим «опустив» багатьох «правдивих» ющенківців.

Розлучення Зінченка з СДПУ(О), за квотою якої Олександр Олексійович зайняв віце-спікерське крісло, ледь не призвело до переформатування всієї верхівки парламенту. Але, всупереч очікуванням, «об’єднані» не стали відкликати «дезертира»…

Переметнувшись до колись непримиренних ідеологічних ворогів, Олександр Олексійович із комсомольським запалом робить різкі й однозначні заяви, що привертають увагу преси, але потім грають не на користь вождя «Сили народу». Саме Зінченко першим оголосив, що проти Ющенка застосували біологічну зброю, чим ледь не викликав адекватні дії стосовно України з боку міжнародних організацій.

Понад рік тому в інтерв’ю «Дзеркалу тижня» Зінченко заявив: «Якщо відокремити бізнес від влади, вибори перестануть бути війною»…На жаль, сам Олександр Олексійович належить до тієї категорії людей, для яких влада — це бізнес…

Мустафа Джеміль-огли (Джемільов, Кірім-огли) — лідер Меджлісу, народний депутат, член фракції «Наша Україна», перебував у НРУ. «Вічний революціонер», який має всі права ненавидіти радянську владу, яка вислала його родину в Узбекистан. Однак Джеміль-огли воліє не згадувати про те, при якій владі в його народу з’явилася можливість повернутися на батьківщину. Сам Джемільов з родиною повернувся в Крим (та не куди-небудь, а в Бахчисарай) у 1989 році.

З його ім’ям пов’язана діяльність бандформування кримських татар «Імдат» («Повернення»), що контролює комерційну діяльність татар у Криму. Банда завела навіть свій банк, у який за рекомендацією Меджлісу уряд України став перераховувати гроші, призначені для допомоги татарам, які повертаються на батьківщину. Не виключено, що саме на ці гроші «Імдат» і лютує в Криму, захищаючи самозахоплення, б’ючи над міру цікавих журналістів, загрожуючи чиновникам.

Напередодні виборів у Верховну Раду Криму в березні 1998 року бандити «Імдат» перекрили основні автомагістралі Криму й залізницю на Сімферополь. Камінням і ціпками вони важко поранили 19 міліціонерів. Керівники «Імдат» заявили, що вони готові пустити в хід автомати. Благо, до цього не дійшло.

«Імдат» неодноразово зорганізовував терористичні акції. Так, саме з цим угрупованням пов’язують травневий вибух у сімферопольському штабі Компартії.

Юрій Кармазін — людина настільки ж багатолика, як і експресивна. Серед депутатів він — лідер за кількістю виступів. Екс-комуніст, екс-помічник прокурора Одеської області й екс-суддя Одеського обласного суду, він тричі подепутатствував. У другу свою «парламентську ходку» Кармазін навіть примудрився пару років «попрацювати» у фракції Павла Лазаренка «Громада». Це не заважало Кармазіну очолювати Комітет ВР із питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності й боротьби з оргзлочинністю й корупцією.

Юридична совість Юрія Анатолійовича не бунтувала проти хабарів, які членам своєї фракції видавав нинішній каліфорнійський в’язень під час голосування з низки важливих для нього законів.

Коли «патрон» утік за кордон, Юрій Анатолійович вирішив відправитися у вільне політичне плавання. Зварганив «кишенькову» Партію захисників Вітчизни й у 1999 році висунувся в президенти. Успіх був приголомшуючим! Кармазін зайняв 4 місце… з кінця: за колишнього лазаренківця проголосувало 0,35% виборців. Цікаво, що його підтримали 90 793 чоловік, у той час, як, відповідно до статті 28-ї Закону «Про вибори Президента України» редакції 1999 року, кандидати повинні були надати в Центрвиборчком 1 (!) мільйон підписів на свою підтримку. Кармазін притяг понад 1,7 млн. підписів. ЦВК не зарахував 855 162 автографи виборців. Але ЦВК усе-таки зареєстрував Кармазіна кандидатом, у той час як дійсними були визнані лише 848 829 підписів. 150 тисяч явно бракувало. Ось і виходить, чи то Юрій Анатолійович мав «лапу» у ЦВК, чи то всучив комусь хабара.

Після невдачі на президентських виборах пан колишній прокурор подався в депгрупу «Солідарність», що її очолював Петро Порошенко. «Третій термін» Кармазін одержав уже як N17 виборчого списку «Нашої України». Не смутили Юрія Анатолійовича явні ідеологічні розбіжності з «НУ». Адже свого часу у передвиборчій програмі він обіцяв відновити розірвані економічні зв’язки з Росією, Білоруссю, Молдовою й іншими країнами — колишніми суб’єктами СРСР, ліквідувати митні бар’єри й не допустити НАТО на територію країни… Але чим не пожертвуєш заради політичної кар’єри! Тим більше, що й бізнес треба було прикривати. А він у Юрія Анатолійовича є.

За деякими даними, Кармазін володіє фірмами «Модус Ко, ЛТД», ТОВ «Комплекс», ЗАТ «Веста», СП «Транс Інвест Сервіс». Кажуть, що депутат-підприємець уже виклав 1 млн. грн. за посаду Генерального прокурора при «президенті Ющенку».

Михайло Бродський — олігарх середньої руки, відомий політичний аферист і вічний аутсайдер виборчих кампаній. «Головний яблучник» уже встиг зарекомендувати себе як людина «політично незакомплексована». Він однаково комфортно почувається й при владі, й у опозиції, й приблизно раз на три роки змінює «місце проживання». Досить буде згадати лише те, що в 2000—2001 роках «Яблуко», що нині вважає себе «опозиційною партією», демонстративно дистанціювалося від «акції року» «Україна без Кучми». Тоді ж Бродський зблизився з есдеками.

Але вже в 2002-ому «Яблуко» активно набивається «в друзі» до «Нашої України» Ющенка. Цього року лідер «НУ» спочатку намірився кинути нового союзника на вибори Сумського мера, але щось там не склалося, й Бродський зняв свою кандидатуру на користь іншого кандидата від опозиції Сергія Клочка. Потім, весною 2004-ого, були довибори в Раду по Одеському округу. Там Ющенко підтримав Бродського, однак, знову все закінчилося нічим.

Після чергової поразки Михайло Юрійович вирішив пограти в «технічного кандидата Ющенка» й із помпою, на поливальній машині відправився в ЦВК реєструватися. Втім, опісля, роздаючи інтерв’ю пресі, новоявлений «асенізатор» був відвертим і назвав справжні причини вибору транспортного засобу. Виявилося, що подібним «епатажем» Бродський намагався всього лише привернути увагу телеканалів до своєї особи: «На жаль, так вийшло, що для того, щоби показували по телевізору, доводиться стояти на голові».

Після фактичного провалу Ющенка Михайлові Юрійовичу, який використав свій останній шанс вибитися з політичного небуття, вже нічого не допоможе. З його іменем зараз асоціюються тільки матраци «Венетто». А що до політичних подій, то, побачивши Бродського, в пам’яті, пардон, виникають тільки свині, що поїдають яблука (була колись у «яблучників» така акція). У світлі останніх подій Бродський замінив неодмінний свій атрибут — яблука — на апельсини. Ось би свиней та з апельсинами…

Тут можна було би пом’янути «не злим тихим» і багатьох інших «гарних» людей, які «волею долі» опинилися в стані «народного кандидата».

Після довгих болісних коливань (вочевидь, не приходячи у свідомість) армію Ющенка поповнила «соціалістична когорта» Олександра Мороза, який відмовився від союзу з лівими й примкнув до правих. Цікаво, що при цьому такий вибір соціаліст виправдував: а) небажанням бачити біля керма олігархів і політиків, які дискредитували себе, (яких, до речі, в команді Ющенка набагато більше, ніж у Януковича); б) піклуванням про долю політреформи, що її Ющенко пообіцяв Морозу (але, будемо чесними, «НУ» всіма силами до останнього перешкоджала ухваленню такого рішення Верховною Радою; Мороз чудово це розумів, як, власне, й те, що при Януковичі питання з політреформою було би вирішено набагато швидше).

У «шанувальники таланту» Віктора Андрійовича записався й голова УСПП, колись другий номер «ЗаЄдУ!» Анатолій Кінах, який так само, як Мороз, невдало виступив у першому турі. Цим вчинком Анатолій Кирилович, який славиться своєю політичною несамостійністю, насмішив усю країну. До того ж, створена на підтримку Януковича ліга «Південно-Схід» показала, хто насправді має вплив на промисловців і підприємців. Однак Кінаха можна зрозуміти: Ющенко пообіцяв йому посаду глави Ради національної безпеки й оборони…

Прибилися до «помаранчевого кандидата» й «НДП-істські» відщепенці, представники так званої, «демплатформи» НДП — нардепи Олег Зарубинський (який над міру активно ратує за вступ України в НАТО, до речі, пройшов у Раду 4-го скликання як N24 «За ЄДУ!»), Володимир Кафарський (N34 у «За ЄДУ!») та Сергій Шевчук (N27 у «За ЄДУ!»).

До Ющенка приєднався далеко не безхмарний київський градоначальник Олександр Омельченко, чий син нардеп Олександр Олександрович Омельченко-молодший у лютому минулого року зі скандалом залишив «НУ» через те, що у фракцію ввійшов кревний ворог родини — Леонід Черновецький. До речі, «теплі» взаємини в Омельченка-старшого склалися й із координатором коаліції «Сила народу» Юлією Тимошенко. Особливо після того, як по ЗМІ пройшла інформація про те, що за підтримку на виборах Ющенко пообіцяв «газовій принцесі» посаду мера Києва.

А ви, друзі, як не сідайте…

Те, що оточення пана Ющенка стане для нього однією з головних проблем, ні для кого не було секретом, у тому числі для самого Віктора Андрійовича. Недаремно ж Ющенко пішов на вибори як самовисуванець. Розрахунок очевидний — відітнути своє оточення з націоналістами й радикалами включно. Це дозволить у будь-який момент відхреститися від того чи іншого свого партнера й соратника, зокрема, від тих, хто «записався» в «Силу народу».

Міжкоаліційні відносини більш ніж натягнуті. Надто багато претендентів на шматки ще не отриманого пирога влади. Вже зараз зрозуміло, що від коаліції може «відвалитися» Мороз зі своїми соціалістами. Не виключено, що центром другого скандалу стане Юлія Тимошенко. Не випадково ж її фракція так демонстративно проігнорувала політреформу. Та й, до речі, небезпечно тримати в коаліції таку радикальну, одержиму особистою помстою фурію. Юлії Володимирівні вже «шиють» провал Ющенка в Донецьку. Адже саме в цьому регіоні коаліціонери планували свою роботу на базі штабу БЮТ.

Не виключено, що найближчим часом ми станемо свідками грандіозного політичного шоу під назвою «Феєричний розвал «Сили народу» з акробатичними трюками, фокусами й клоунадою»…

Рубрика: Бізнес, Політика
Про Закарпаття
Міста та селища
© Рідне Закарпаття: Ужгород, Мукачево, Хуст
    Пишіть на andsale@hotmail.com