Туризм
Наші новини

Хто керував помаранчевим повстанням?

Помаранчеве повстання

Один із керівників психологічних операцій та психологічної протидії в СРСР розвінчує міфи «помаранчевого повстання»

Народ на Майдані висловлював свою громадянську позицію

В жодному відеоряді, у жодній публікації реально не було взяте розгорнуте інтерв’ю у безпосередніх учасників подій, де б вони детально й логічно розповіли, чому вони тут, в чому полягає мета їхнього приходу, чого вони домагаються і якими методами будуть захищати свою правоту, як вони планують своє співробітництво з іншими особами, котрі перебувають на мітингу. В усіх ЗМІ мелькотіли чергові «політичні конферанс’є», котрі розігрівали аудиторію в перерві між концертними програмами, подавалися виступи окремих ораторів, котрі тримали масу людей на стандартних слоганах, а для «екзотики» демонструвалися інтерв’ю з підготовленими особами, котрі повинні були показати присутність усієї України в центрі Києва.

Насправді те, що відбувалося на Майдані, має велику проблему для України в плані соціальної психології. Підтримку мітингу та його організацію проводили не стільки адміністративними методами, скільки методами психологічного впливу. Для цього використовувалися дві технології.

Перша — спосіб уведення людини в стан наркотичного сп’яніння. Однак у даному випадку не треба пов’язувати цей термін із вживанням усередину якихось наркотичних препаратів — це побутовий підхід. Наркотичне сп’яніння — це надлишкове виділення в головному мозку ендорфінів («гормонів радості»), що приводять до стану ейфорії, оптимізму, відчуття відсутності проблем і т.п. Досягається це як вживанням усередину власне наркотиків, так і зовнішнім механічним впливом, наприклад — ритмічною музикою з домінуванням ударних інструментів.

Загальновідомо, що молоді люди на дискотеках поводяться як «обкурені», але не тільки під впливом «екстазі» чи алкоголю. Головний фактор, що впливає — власне музика, особливо стилі хеві-метал або реп, що засновані на біологічному сприйнятті людиною коливань зовнішнього середовища.

У психофізіології ще 30 років тому звернули увагу на це явище й встановили, що існує інфразвуковий вплив, що поліпшує стан людини. А є діапазон, що викликає негативні наслідки. Вже 40 років у Японії застосовується система кабінетів психологічного розвантаження: приходить працівник на 20 хвилин, лягає на кушетку і слухає музику, після чого приступає до роботи в стані як після 7-8-годинного сну. Це відбувається не тому, що він полежав на кушетці. І не тому, що він послухав якусь особливу музику. Справа в тому, що музика ця супроводжується особливим інфразвуковим ефектом, де застосовуються дві частоти — 7 і 8 — одночасно. Саме на цих частотах у людини виробляються ендорфіни в контрольованій кількості.

Є інші діапазони, що застосовуються в бойових умовах, — одночасна подача частот 2 і 17. І практично будь-який біологічний субстрат перетворюється в «психологічний кисіль». У СРСР були бойові установки, що могли таким чином дезорганізувати контингенти супротивника на відстані до 45 км. У США є подібні установки й сьогодні, однак потужність їхнього впливу не перевищує 12 км, а їхні конструктивні особливості не дозволяють використання під час стандартної тактики у фронтовому розташуванні військ. Можна також дати інші частоти, що викликають порушення здоров’я, стану психіки людини, сильні головні болі, порушення працездатності терміном до місяця.

На думку аналітика, у нашому випадку застосовувався саме такий, котрий нічим не відрізняється від прийому наркотичних речовин, акустичний вплив. На Майдані звучала ритмічна музика певного змісту. Людина, отримавши задоволення такого характеру, знову й знову хоче бути присутньою на подібній «дискотеці». Виникає типова залежність. У нас же сьогодні сформований цілий прошарок населення, котрий не бачить іншого способу життя й інших видів розваги та відпочинку, крім як відвідування дискотек. Люди собі це пояснюють по-різному. Але справжню причину вони так і не усвідомлюють — це похід за черговою дозою ендорфіну.

Під час відсутності музики застосовувався інший метод інфразвукового впливу. Бій барабанів або ударних інструментів ми можемо замінити голосом. Тому що скандуючи слова та фрази по складах, «вистрілюючи» їх із горла, ми теж створюємо ритмічні інфразвукові коливання. Недолік — дуже мала потужність. Щоб вийти на поріг тих же ударних інструментів, необхідний великий натовп і злагоджене скандування, яке викликає бажаний ефект.

Водночас ці прийоми не є основними. Вони, як правило, застосовуються в комплексі з т.зв. нейровербальним (або нейролінгвістичним) програмуванням, яке у народі відоме під назвою «кодування» або «зомбування». Всі ми живемо за програмами, які називаються «мотиваційні комплекси». І якщо ми хочемо змусити людину чинити так чи інакше, необхідно зробити, щоб вона повірила — цей вчинок є програмою її життя. Причому — це основний нюанс — вона повинна вірити, що дана думка нею була сформульована самостійно, а не привнесена ззовні.

Учасники мітингу на Майдані, і особливо ті, хто живе зараз на Хрещатику в нелюдських умовах, вважають, що після 1 січня їхнє життя кардинально зміниться на краще — їм навіяли це. І вони ще скажуть вагоме слово після 1 січня незалежно від того, хто буде обраний президентом. Тому що у них завершиться період психологічної стабільності, а далі виникне внутрішня критика — відсутність тих особистих результатів, котрі повинні бути досягнуті.

Будь-яка програма, нав’язана людині і не пов’язана з реальним цілями її життя, з реальними її потребами, створює т.зв. «психологічний гнійник», що дуже важко лікується. Прояви — неврастенія, яка «б’є» не тільки по нервовій системі, але й по всьому організму, а також зниження нервово-психологічних процесів (добре усім відомий приклад — школяр-відмінник, котрий раптом починає погано вчитися).

Криза вже позаду. Ющенко — лідер нації

Нині в усіх — період самозаспокоєння. Політики зітхнули полегшено, вважаючи, що все закінчилося. Насправді ж можуть піти події значно гірші попередніх. Приклад: у листопаді-грудні опорною базою для тих, хто приїхав на мітинг, були приватні квартири, зняті по всьому Києву, причому вже за 3 місяці до подій, а також деякі підконтрольні опозиції приміщення (наприклад, Будинок письменників). Сьогодні ж йде серйозна робота з директорами шкіл з приводу надання спортивних залів.

Спортивний зал — ідеальне місце для прийому великої організованої групи. Там велика площа, є мати, що можуть замінити матраци, є система санітарних кімнат та харчоблоки. Стандартний шкільний спортивний спортзал здатний прийняти до кількох сотень людин. На сьогодні планується до 200 тис. «людей Ющенка» викинути в південний та східний регіони, де вони відпрацюють 26 грудня й усі приїдуть у Київ — «відстоювати перемогу». Це вже буде принципово інша ситуація — реальні, а не дуті 200 тисяч.

Якщо прибуде така маса, то столиця соціально здетонує — це безсумнівно. Всі ці люди повинні їсти. Омельченко не готовий забезпечити таку кількість. Потрібно створювати іншу систему забезпечення в Києві. Цього ніхто не збирається робити, а відповідно — продовольча криза і справжній революційний вибух, подібний тому, що стався в лютому 1917 року і призвів до Великого Жовтня (все ж почалося через відсутність продовольства в Петербурзі — регіони Росії нестатку ні в чому не мали). А далі незрозуміло, хто і як вирулить процес. Ясно тільки одне — це буде не Ющенко, оскільки він через свій психотип зовсім не здатен управляти подібною ситуацією. Це — не виступ на мітингу.

Психотип Ющенка повністю віддзеркалений в анекдоті: «Чим відрізняється Господь Бог від Віктора Андрійовича? Тим, що Господь Бог ніколи не називає себе Віктором Андрійовичем». Ющенко увірував у свою надприродність. Він приходить до народу і звертається до нього, і поводиться з ним як «помазаник Божий». Він небожитель і просто сходить до простих людей. Психіатри знають, як це явище називається.

Можливо, цей психологічний злам стався на тлі серйозної та тривалої інтоксикації — це цілком реально. Але фактом залишається те, що така людина не може і не повинна бути президентом — це вкрай небезпечно для держави і її громадян. Він ніколи не приймав реальних рішень, у нього немає досвіду їхньої підготовки, досвіду організації роботи з командами — завжди за нього це робили інші.

Якщо подивитися на всю команду Ющенко, то гіршого кандидата в президенти, ніж він сам, і уявити важко. І от у чому парадокс — тому ж бо на нього й була зроблена ставка. От, скажімо, Порошенко — це справді сильний характер. Але через це ним і неможливо управляти в режимі «дистанційного управління». Це ж стосується і Тимошенко. Та кого не візьми з найближчого оточення Ющенка — всі вони мають певний ступінь некерованості.

З психологічної точки зору, Віктор Андрійович — наївна особистість. Тому у нього все так добре виходить з жінками. Жінки люблять дивуватися, от він їх і дивує своєю наївністю. Класичний тип чоловіка-«дитини»… Тільки зараз йому дозволено грати в надзвичайно небезпечні ігри.

Про Закарпаття
Міста та селища
© Рідне Закарпаття: Ужгород, Мукачево, Хуст
    Пишіть на andsale@hotmail.com