Туризм
Наші новини

Приборкувачка Європи

У 2000 р., коли Сашко (О. Ксенофонтов - чоловік і продюсер Руслани - ред.) з Русланою привезли в Москву “Прощання з диско”, їх чемно відшили, сказавши, що такого добра тут і так вистачає, хоча всі дуже мило. І Євген Софронов, той самий директор “Ітермедії”, раптом сказав: “Хлопці, у вас там є все, щоб поставити на вуха Європу, а не лише Україну з Росією”. І згадав “Червону Руту” Софії Ротару - пісню українською мовою, “яку співали від першого до останнього слова навіть грузини, котрі не говорили російською”.

Руслана: ”Я боюся бути символом”

Сашко з Русланою, уперті тоді послідовники рок-н-рольних традицій і соул-блюзової школи, поморщилися, та все ж поїхали. У Карпати. Більше відпочити. Але наслухалися там, у гірських селищах, такого, що гуцульська етника просто поперла з Руслани мимохіть. Вона не складала, а строчила музичні рулади, немов оскаженілий Чайковський. Нині її етно-рок — практично еталонна одиниця української поп-музики.

Коли альбом “Дикі танці” уже прасував торік весь український ринок, уперше за всю українську історію шоу-бізнесу нагороджений титулом “платинового” (за 100 тисяч легально проданих копій) від IFPI (Міжнародної федерації фонограмної індустрії), розгорівся скандал. Районна рада Верховинського району, що високо в горах, обурилася назвою “Дикі танці”, сприйнявши її за образливу для всього гуцульського субетносу. Вони заявили про неприпустимість таких назв, які натякають, мовляв, на дикість народу і його культури. Від цієї дикості тепер в уматі вся Європа…


— Знаєш, чим далі, тим більше я розумію, що я точно не розуміла (у Стамбулі), що я насправді накоїла…

— У сенсі, перемогла?

— Вийти і добре відпрацювати — питання винятково “виробничого” характеру. Більш за все мене приголомшило те, що відбулося пізніше.

— Те, що з тебе живий монумент створили, другу “Матір-Батьківщину”…

— Мені здається, що багато речей страждають, якщо вони надмірно пафосно роздуті. Значно простіше дивитися на все звичайними людськими очима.

— “Надмірна радість” і пафос чи не краще, чим “немає пророка у своїй батьківщині”?

— Я боюся бути символом. І категорично проти такого галасу навколо мене. Адже річ не в тім, що я така велика, а в тім, що Україна, схоже, була в якомусь ідеологічному глухому куті, якщо зараз із цілковито пересічної, на мою думку, хоч і приємної речі влаштувала істерику національного масштабу. У політику не лізу, анічогісінько в ній не тямлю, не хочу навіть розбиратися… Балаканина про національну ідею, патріотизм саме завжди заводить у глухий кут. Треба робити щось. Я не базікала про національні ідеї, а просто взяла й зробила, а ті, хто теревені розводив і нічого не робив, зараз як з ланцюга зірвалися. Ніби це вони перемогли…

— З боку те, як тебе тут на руках носять, виглядає, певна річ, дуже позитивно й радісно. З іншого боку, звісно, важко собі уявити АВВА, яким після перемоги на “Євробаченні” присудили б звання народних артистів Швеції і просунули в радники прем’єр-міністра — займатися наступним конкурсом…

— Головне зараз — перебороти психоз загальної ейфорії. І почати тверезо міркувати. У мене дідусь — полковник. В Єкатеринбурзі живе. Пройшов від Курської дуги до Берліна. От дідусь і сказав після моєї перемоги в Стамбулі: рано радіти, якщо взяв тільки першу висоту. Треба на ній закріпитися, зміцнитися й продовжити наступ. Найпростішим у всій цій історії було саме перемогти в Стамбулі. Україна переможе, якщо гідно проведе в себе “Євробачення”. Не повіриш, але наступного дня я списала два зошити з думками про те, що та як нам робити.

— Це ще до того, як тебе призначили радником прем’єр-міністра?

— А що робити?! Мені ж відразу в Стамбул зателефонували звідти (тиче пальчиком у небо. — Авт.) і сказали, що чекають тепер від нас практичних рекомендацій. Адже подій такого масштабу на Україні ще не було. Треба продумати тепер, як далі рухатися в Європу. Це ж — величезна машина. Найскладніша інфраструктура!

(…)

— А якби ти не перемогла в Стамбулі — коли тобі з тими ж “Дикими танцями” світило б звання народної артистки України?..

— Може, ніколи. Я просто волею долі перестрибнула через багато умовних сходинок. Сіла на дельтаплан і пролетіла те, що мала пройти пішки.

— Хвилювалася, коли стояла перед Кучмою, який зачитував указ?

— Він так по-батьківськи й галантно це все робив! Я просто була розчулена. Насправді в мене багато років гарні, дружні взаємини з його дочкою Оленою. Може, він від неї про мене щось чув, тому так і розчулився. Олена ж мене напучувала ще до поїздки. А відразу після перемоги зателефонувала дружина Леоніда Даниловича — Людмила. Потім — дружина прем’єр-міністра Януковича. Інші просто не могли продзвонитися, а їм удалося. Напевно, були задіяні якісь адміністративні ресурси. І це була не розмова, а просто вереск. Усі репетували в трубку: “Ми перемогли, ми перемогли! Чудово! Я тебе люблю!”

— А що колеги по цеху? Поскромничали?

— Софія Михайлівна Ротару ще до фіналу, єдина з артистів, зателефонувала мені до Стамбула й дуже тепло побажала удачі. Ну, а після перемоги вже дзвонили всі. Славко Вакарчук з “Океану Ельзи”, Сашко Пономарьов, який брав участь у попередньому “Євробаченні” в Ризі. Він зустрів мене в аеропорту з величезним букетом квітів. І Тая Повалій, і Ані Лорак… Так усі відомі наші артисти мене особисто й щиро привітали. Ця перемога об’єднала людей, стерла якоїсь миті багато пафосних умовностей шоу-бізнесу. Усі щиро радіють — тому хоча б, що їм багато в чому самим тепер легше стане. Адже раніше українську музику тільки тюкали, і треба було весь час щось доводити. А тепер доводити нічого. Україна — головна країна “Євробачення”. А щодо мене, то всі розуміють: я домоглася цього пекельною працею, і на мене важко ображатися.

Про Закарпаття
Міста та селища
© Рідне Закарпаття: Ужгород, Мукачево, Хуст
Пишіть на andsale@hotmail.com