Туризм
Наші новини

«Східне сватання»

Прикметний факт — українські політики, перебуваючи за півкроку від офіційного старту президентської виборчої кампанії, у пошуках міжнародної підтримки все частіше звертають погляди у бік Москви. І це стосується не лише тих, хто традиційно вважається «східно орієнтованим», а й Віктора Ющенка, якого прийнято вважати симпатиком Заходу і який ставиться до Росії, скажімо так, дещо насторожено. На тлі активізації стосунків офіційного Києва з офіційним же Вашингтоном дана обставина викликає ряд досить непростих запитань, пошук відповідей на які приводить до цікавих висновків.

Народжений «біля кордону» — фактично вже друг?

Відверті й все більш голосні «східні послання» лідера «Нашої України» — предмет для серйозних розмірковувань. Не те щоб Віктор Андрійович був раніше затятим русофобом — зовсім ні, він досить обережна людина в цьому відношенні. Й навіть маючи під своїм керівництвом групу політиків та сил яскраво вираженої націоналістичної спрямованості ніколи не принижувався до публічної підтримки їхніх поглядів. Просто зовсім нещодавно Ющенко всіляко уникав озвучувати своє ставлення до російського питання, у випадку крайньої необхідності вдаючись хіба що до загальних фраз.

І тільки нині до нього прийшло розуміння, що штучно створені вузькі рамки можуть стати на заваді його подальшої кар’єри, тому що не враховувати інтереси проживаючих в Україні 8,3 мільйонів росіян (за результатами перепису 2001 року), або ж більше 16 % населення держави — це більш ніж недалекоглядно. Звідси — збільшення випадків інтерв’ю Віктора Ющенка російським ЗМІ, роздуми про роль та місце Росії й росіян в історії та сучасності України, а також — пошуки контактів серед політичної еліти східного сусіда.

Причому перевага тут віддається не очевидним аутсайдерам на зразок Союзу правих сил, як це було ще рік тому, а офіційному Кремлю, підступи до якого зондуються в багатьох напрямах, зокрема й через таку впливову людину, як посол РФ в Україні Віктор Черномирдін, якого раніш у «НУ» не надто шанували і з яким лідер блоку з групою найбільш наближених соратників півмісяця тому провів чотиригодинну зустріч. Згідно з офіційним повідомленням, коментуючи цю подію, Віктор Андрійович «підкреслив, що «Наша Україна» ніколи не займала антиросійську позицію» і заявив: «Головне — і ми єдині в цьому — Україна і Росія є стратегічними партнерами й вічними сусідами. Ми завжди виступали за відкрите партнерство. Важливо, щоб це була публічна, зрозуміла й прогнозована політика».

Сказано дипломатично (обставини зобов’язують), але навряд чи чотири години було витрачено лише на те, щоб сформулювати ці три речення. Ключ до розуміння основної теми зустрічі, напевно, закладений у наступній фразі Ющенка: «Були дані відповіді на запитання, що турбують обидві сторони».

Що хвилює Кремль у контексті президентських виборів в Україні? Ризикнемо припустити, що для росіян важливіше за все не «сателітарність» нашої держави, як це можна почути з правого опозиційного крила, а її прогнозованість та стабільність, тобто цілком природне бажання мати на своїх західних кордонах друзів.

Занепокоєння Віктора Ющенка та його команди теж цілком очевидне — їм необхідно переконати Москву в тому, що ніяких неприємностей з боку «НУ» у випадку перемоги на виборах її представника для Росії не передбачається.

Однак ще вчора «наші українці» були не надто стурбовані питанням добрих взаємин з Москвою, вважаючи за більш доцільне переконувати у своїй лояльності Вашингтон, Брюссель, Страсбург, Захід в цілому. А сьогодні Віктор Ющенко раптом згадує, що він «народився за сорок кілометрів від російського кордону», що «корені моєї дружини — у Донбасі (це — по батьку, мати Катерини Ющенко-Чумаченко — з-під Києва, а сама вона, як відомо, народилася і виросла в США, так що аргумент слабенький), а «мій старший брат Петро живе в Харкові (це натяк на те, що Харків — «російське місто»?), його дружина — росіянка і все життя спілкується зі мною російською».

Більше того, Віктор Андрійович почав використовувати будь-яку можливість для того, аби підкреслити: «Я завжди буду аргументувати позицію «Нашої України» і доводити, що вона не є антиросійською і ніколи такою не буде».

Що змінилося за такий короткий термін? Багато чого.

Між бензином та металом

Хоча європейські міждержавні структури і далі продовжують багато в чому орієнтуватися на думку опозиції щодо внутрішньої ситуації в Україні, Білий дім, на який «НУ» робила відверту ставку, став виявляти обережність в оцінках, обмежуючись фразами про те, що «прізвище нового українського президента не важливе», аби тільки вибори були «чесними і прозорими».

Така позиція — серйозний «дзвіночок» для Віктора Ющенка і його оточення, що є також показником того, що американські урядові аналітики, схоже, прийшли до тих самих висновків, що і росіяни: геополітичні інтереси вимагають від України насамперед передбачуваності, помноженої на певний консерватизм. А це серед всіх основних можливих претендентів на президентську посаду Віктор Андрійович може гарантувати менш за все через свою «новизну». Іншими словами, прихід до влади людини, у свій час від неї відстороненої, за визначенням, призведе до зламу сталих політичних, економічних і соціальних відносин усередині українського суспільства, яке динамічно розвивається.

Запевнення ж Віктора Андрійовича в тому, що «розмови про антиросійського Ющенка — це міфи», поза сумнівом, щирі, але, з огляду на масу суб’єктивних чинників, далеко не факт, що позиція «Нашої України» тотожна позиції її лідера, який не належить до типу авторитарних керівників, а тому навіть за умов приходу до влади залишиться людиною в значній мірі залежною від «груп впливу» всередині самої «НУ».

До речі, не виключено, що Віктор Ющенко прекрасно усвідомлює цю обставину і його небажання підтримувати політреформу саме в контексті обмеження повноважень Президента — тому наслідок. Адже прийнято вважати, що Віктору Андрійовичу максимальна повнота влади необхідна, щоб у разі його успіху на виборах максимально ж віддячити своїм соратникам і покарати опонентів. Водночас цілком можливий інший варіант: Ющенку-президенту вкрай важливо бути конституційно захищеним від тих, хто нині визначає політику його блоку, а також мати можливість в критичній ситуації позбутися цих людей як небезпечного вантажу, здатного «підірвати» і його самого.

Крім того, почастішали критичні випади з боку «НУ» на адресу прем’єра Віктора Януковича, що мають яскраво виражену мету — сформувати в Кремлі негативне відношення до глави українського уряду (читай — основного суперника Віктора Ющенка на виборах). Останній приклад — продаж «Криворіжсталі» українській компанії-інвестору, в той час як на провідне підприємство української металургії претендували також росіяни (зокрема компанія «Сєвєрсталь»).

«Наші українці» та близькі до них ЗМІ роблять наголос насамперед на ролі в історії з «Криворіжсталлю» саме Віктора Януковича. Виходить, що «НУ» виступає лобістом російського капіталу, чого раніше не тільки не спостерігалося, а навпаки — у блоці Ющенка «правилом гарного тону» вважалося будь-яке негативно забарвлене згадування про «російську експансію в українській економіці». Та ще зовсім недавно представник «НУ» Олександр Гудима, коментуючи бензинову кризу в Україні для телекомпанії «REN-ТВ», гнівно промовляв: «Нещастя українців у тому, що вони дозволили обдурити себе російським нафтовим компаніям разом із нафтовими компаніями в Україні».

У проблемах з бензином обвинуватили безпосередньо Віктора Януковича («продався росіянам»), як і в історії з «Криворіжсталлю» («не продався росіянам»). Логіка в цих взаємовиключних позиціях проте є, причому — залізна. Головне тут — привід для критики прем’єра, спрямованої на «внутрішнього споживача» (бензин) і «зовнішнього» (металургія). І економіка тут зовсім ні до чого — хоч і досить банальна, зате діюча політична стратегія, яка у даному випадку знову виглядає як загравання з Росією, можна навіть сказати — «пропозиція себе» з боку Віктора Ющенка, прямо-таки «телепатичне посилання» у бік Кремля: «Я кращий за Януковича і буду вам більш корисний!»

Ложка, що не поспіла до обіду

Це — що стосується непрямих ознак зовнішньої переорієнтації лідера «НУ». А от і пряма — номер «партійного листка» «НУ» — газети «Без цензури» від 18 червня — відкривається програмною статтею Віктора Ющенка під виразною назвою «Приклад Росії». І що ми тут читаємо, скажімо, про «Криворіжсталь»? Національно свідомий політичний лідер пише: «Український металургійний гігант за безцінь віддається «своїм» олігархам. Більш вигідна пропозиція російської «Сєвєрсталі» просто проігнорована».Звичайно, Віктор Андрійович і не збирається пояснювати, чим «свій олігарх», гірше такого ж «олігарха», але тільки «чужого». Тільки тим, що останній дасть за виробництво на сотню мільйонів більше, а потім значні суми українського походження будуть працювати на цілком законних підставах на іншу державу? Хоча навіщо пояснювати тези, що формулюються під впливом не економічних розрахунків, а голої політичної кон’юнктури?

Адже зовсім нещодавно — яких-небудь півроку тому — «нашоукраїнець» Микола Томенко, характеризуючи вибори до російської Держдуми, стверджував, що їхній результат «може означати програш не лише російської політичної верхівки, а й самої Росії», а сьогодні його політичний лідер говорить, що «російське керівництво зуміло відмовитися від застарілих уявлень, шукає гідне місце країни у світі, що швидко змінюється». Росія так сподобалася Віктору Андрійовичу, що він навіть став уболівати за її футбольну збірну.

Правда, справедливості заради треба відзначити, що тоді, у грудні 2003-го, Віктор Ющенко поздоровив Володимира Путіна з тим, що на виборах до Держдуми перемогли провладні сили. Тобто лідер української опозиції вітав успіх російського аналога блоку «За єдину Україну!» й поразку своїх однодумців по правому політичному табору. Хтось скаже «тонкий політик», але навряд чи це буде вірним визначенням — методика гри Віктора Андрійовича досить незграбна, відверто прямолінійна, з очевидними мотивами, що мають мало спільного з реальними україно-російськими інтересами, тому навряд чи Кремль відповість йому взаємністю.

І винний в цьому Ющенко буде сам — у тих же росіян є гарне прислів’я щодо ложки, яка дорога до обіду, а Віктор Андрійович зі своєю з’явився вже ближче до вечері, та ще й її вміст на ходу розплескав. До того ж, іще раз повторимося, Москві більше буде імпонувати президент з давно усталеними позиціями, а не той, у кого політичні погляди змінюються в залежності від ситуації.

Чомусь здається, що Росія тут зі своїми симпатіями вже визначилася, і те, що це не Віктор Ющенко — поза сумнівом.

Рубрика: Політика
Про Закарпаття
Міста та селища
© Рідне Закарпаття: Ужгород, Мукачево, Хуст
    Пишіть на andsale@hotmail.com