Радянська система виховання створила людей з подвійною, а то і потрійною мораллю. Ще декілька років тому назад одна вчителька розганяла своїх учнів з різдвяних коляд, не пускала дітей освячувати паску, а сьогодні та ж сама вчителька пробує керувати в селі церквою. Коли вихователька душ дитячих була щирою, знає вона тільки сама, але бацила лицемірства ще продовжує давати рясні сходи.

З недавніх пір центр села Іванівці прикрасила велична скульптура Божої Матері, яка була побудована на кошти двох громад: греко-католицької і православної. Ця подія означала початок встановлення мирних взаємовідносин між двома християнськими громадами, а також симолізувала спільне право власності на єдиний храм, який є окрасою села. Храм, до речі, є пам’ятником відомих історичних подій – останньої спроби Османської імперії завоювати землі Угорщини та Австрії.
В далекі історичні часи, як розповідали старожили села, на місці теперішнього храму турки майже чотириста років тому побудували мусульманську мечеть. Після нищівної поразки вони назавжди покинули теперішні землі Закарпаття. Мечеть була перебудована в церкву.

Подія річної давності обурила всіх жителів села: недалеко від статуї Божої Матері, з дозволу районної влади, було встановлено тимчасові потворні “споруди” – хибару з дощок для продажу хліба та пивний бутик. Якщо з установкою хлібної “крамниці” селяни ще якось мирились, то фізіологічні процеси, що прямо тут відбувались у постійних завсідників цієї “малої архітектурної форми” після певної дози пива, викликали у бабусь, які приходили помолитись до статуї, справедливе обурення.

Яка реакція влади на неодноразові звернення іванівчан? Як завжди, ніякої.

Днями розташований в Мукачеві полк протиповітряної оборони з раптовою перевіркою відвідав заступник головного інспектора Міністерства оборони України генерал-лейтенант Дмитро Уманець. Стан правопорядку і дисципліни, спроможність виконувати бойові завдання, вивчити питання входження частини до нового виду збройних сил, який об’єднає війська ППО та військово-повітряні сили - все вирішив перевірити прискіпливий генерал, з яким ми провели коротку бесіду.

- Мета мого приїзду - розібратись у бойовій готовності Мукачівського зенітно-ракетного полкуполку, починаючи з професійної підготовки, несення бойового чергування і закінчуючи болючими питаннями забезпечення.

- У цьому зв’язку як би Ви описали соціальне становище військових?

- Хоч і мізерною є заробітна плата, але протягом останніх двох років видається своєчасно. Тому певною мірою ситуація стабілізувалась. Офіцерський склад почав більше займатися питаннями бойової підготовки. Були часи, коли у тут був повний занепад. Мало того, що забезпечення було мізерним, та ще й із затримками у 6-8 місяців. У офіцерів же ж сім’ї, і мало того, що квартир не мають, та ще й треба на роботу бігти, дітей годувати. Зараз стало краще, але багато проблем, особливо із забезпеченням паливно-мастильними матеріалами. Повністю всі частини цього не мають, але що стосується сил швидкого реаґування, то там практично 100-відсоткове забезпечення.

- Як виглядає технічне забезпечення військ ППО?

- На жаль, передова техніка, як, скажімо, зенітно-ракетний комплекс С-300, виготовлялася в Росії. У нас немає можливості свої комплекси виробляти, лише їхні частини. Тому техніка старіє, запасних частин немає, тому треба, і це нормальне явище, співробітничати з іншими країнами, у тому числі з Росією, укладати угоди, брати звідти всі запасні частини, комплектувати техніку.

- Яка потреба в об’єднанні військ ППО та ВПС?

- Це питання вже вирішене. Зараз відпрацьовується конкретний план термінів та заходів. Воно назріло давно. Ніде вже таких окремих видів Збройних Сил уже нема. ППО та ВПС виконують спільні завдання, і під єдиним керівництвом вони можуть виконуватись більш ефективно. Та й занадто дорого утримувати два головних штаби, два командування, все це тягне за собою частини безпосереднього підпорядкування, забезпечення тощо.

- Це буде пов’язано зі скороченням у лавах Збройних Сил?

- Проводиться оптимізація структур, і все те, що не доцільно утримувати, буде скорочено.

- На Вашу думку, чи виправдовує себе нещодавно впроваджена так звана “служба удома”, коли солдати відбувають строкову службу в тій області, де проживають?

- Скажу прямо, спочатку я був противником територіального принципу формування Збройних Сил. Тепер я бачу, що це нормальне явище, воно себе виправдовує. По-перше, солдати служать на місці, частіше зустрічаються з батьками. По-друге, вони залишаються на місці, тобто є готовий мобілізаційний ресурс, у військовий час його не треба буде перевозити, шукати. Тому ми відмовились від “радянського” принципу, коли солдат відправляли чим далі.

- Чи задоволені Ви результатами інспекційної перевірки Мукачівського полку?

- В цілому я скажу, що полк свої завдання виконує. Є й проблеми в організації бойової підготовки, системі командирської підготовки, треба ефективніше вирішувати питання бойового чергування. Є свій віз, який треба тягти, і не чекати підказок. Будемо надіятись, що полк свої завдання виконає.

- Дякую за розмову.

Федір Сабов, делегат І з’їзду народних комітетів Закарпаття: “Вважаю, що питання перепоховання воїнів-визволителів, партизанів, добровольців із площі перед ратушою на Центральне кладовище є актуальним і назрілим. Й справді, не личить нам біля могил влаштовувати масові гуляння та інші розважальні заходи, бо цим ми тільки зневажаємо пам’ять героїв. Після урочистого, зі всіма почестями, перепоховання у скверику слід влаштувати фонтан, щоб і старі й малі могли тут відпочити, подумати про вічне.

Юрій Юрійович Бруняк, начальник управління фінансів при Свалявській райдержадміністрації, у своїй трудовій біографії міняв хіба-що назву посади. Насправді він ось уже сімнадцять років очолює фінансовий відділ райвиконкому та згодом і райдержадміністрації. Колектив, який очолює пан Юрій, невеликий – всього 11 чоловік. Вісімдесят відсотків колег – жінки, отже (сміється пан Юрій) начальник завжди має бути у формі. За час роботи Юрій Юрійович жодного разу нікого не обізвав грубим словом. Терплячий. Були випадки, коли за попередніх керівників, які слабо розумілися у фінансах, уже хотів кидати роботу в апараті. Але… Витримка та свідомий обов’язок до праці не дозволяли піти в інші сфери. А витримка у пана Юрія є. Бо він – єдиний свалявський “лефні”, який не признає ні саун, ні ванн, ні теплих душів.

- Сьогоднішня зима на замовлення комунальних служб тепла, - говорить пан Бруняк, - а я мушу у вихідні їхати під Бескиди, щоб знайти ополонку у річці.

Тут відзначали 70-річчя волейболу і такий же ювілей провідного тренера Бориса Степановича Пилипчука. Свого часу він був серед кращих гравців, кандидатом збірної України, одним із перших майстрів спорту, тренером команди майстрів, наставником багатьох талановитих спортсменів, майстрів спорту, чемпіонів України та світу. На святкування були запрошені ветерани волейболу Закарпаття, які в минулому виступали з Пилипчуком за збірну Львова. Це – Арпад Кочач, Василь Козарик, Золтан Котобей.
Як і в молоді роки, на майданчику тепер уже суперники азартно грали в нападі та захисті.
У турнірі взяли участь команди міст Мукачева, Дрогобича і Львова. Поєдинки пройшли на високому рівні. Наші земляки виступили успішно й посіли третє місце.
Взяти участь у цьому турнірі наша команда змогла завдяки спонсорській допомозі міського відділу освіти, сім’ї, молоді і спорту, ДСО “Спартак” і підприємця А. Перести.